Дипломатична діяльність Богдана Хмельницького - Курсовая работа

У середині XVII ст. на арену суспільно-політичного життя Східної та Південно-Східної Європи рішуче виступила мало кому відома до того людина, діяння котрої, за словами одного із сучасників, швидко звернули «на себе очі всіх народів». Без будь-якого перебільшення можна вважати, що розпочата великим українським гетьманом війна за визволення своєї батьківщини з-під чужоземного поневолення і створення національної держави справили серйозний вплив на політичний розвиток Східної і Південно-Східної Європи [2, с. Політичному діячеві доводиться відстоювати інтереси власного класу, нації чи навіть блоку держав і, тим самим, вступати у протиборство з суперниками. Хмельницькому, організаторові «державного заколоту» (на думку монархів усієї Європи), доводилося навіть більше зважати на політичні правила історичної доби, ніж будь-кому із «законних» володарів держав. Козаччині, зокрема Хмельниччині, присвячено багато праць як українських, так і зарубіжних науковців.Богдан Хмельницький жив у складний час, визначальним фактором котрого в українському національному житті було те, що нащадки найкращих і наймогутніших оборонців українства в Речі Посполитій попадали під вплив панівної культури, переходячи до стану привілейованих членів польського суспільства. При такому розвитку суспільства, віра в те, що королю заважають повернути вольності козакам і не дають шляху його добрій волі, була дуже сильною. Богдан Хмельницький також належав до тих людей, котрі сподівалися, що король поверне козаччині її давні вольності і виведе з того жалюгідного становища, в яке вона потрапила після ординації 1638 р. Тому силою зброї Хмельницький намагався натиснути на сейм, щоб той дозволив королю підтвердити вольності козакам і надати нові. Потоцького до короля про це посольство), як ліквідація управління Речі Посполитої на козацькій "волості" по Білу Церкву: Хмельницький "...відписав, покірно просячи, щоб тільки п. краківський [каштелян] з України зараз відступив, а з ним [також] комісар, полковники, щоб військо Запорозьке стародавнім правом урядувалося, з-поміж себе обиралися гетьмани та полковники".Головним вістрям кримсько-турецького напрямку політики козацької адміністрації і польського уряду були спочатку плани Володислава IV довкола організації походу проти турків, а пізніше, коли сейм добився їхньої дезорганізації, - проблеми, що виникли під час українсько-татарського союзу. З боку Криму цей союз був наслідком напружених відносин з Польщею, зокрема, протягом 1647 р. Похід татар мав би відбутися наприкінці осені-початку зими 1647-1648 pp., але султан не дав свого дозволу, заборонивши ханові виступити як на Польщу, так і на Москву. Така реакція, як свідчили тогочасні новини в інтерпретації поляків, була викликана не тільки тому, що татарський хан порушив перемиря Порти і Речі Посполитої, але й через потребу обороняти східні кордони імперії від Персії весною-влітку 1648 p.: "А з України та відомість прийшла до Варшави, що турчин наказав татарам, щоб відступили з Польщі, і щоб на персів якнайшвидше йшли". Як відгомін на цю весняну кампанію, 9 жовтня (тобто вже після двірцевого перевороту в Стамбулі) зявилися польські новини з легендарним забарвленням, що "...наславши військо турків до Криму, турки мали всіх татарів постинати і відібрати та звільнити наших вязнів з тої причини, що [татари] наважилися іти до Польщі на допомогу козакам проти поляків.З Польщею - через невирішені проблеми в польсько-московських відносинах після укладення Поляновського миру 1632 p.; з козаками - керуючись своєю обережною політикою у відносинах з Річчю Посполитою, а, зокрема, протягом першого року-козацько-татарського союзу. Повстання Хмельницького на Січі, посольство в Крим та інші події початку 1648 р. сприймалися Москвою, як належалося сприймати черговий козацький бунт проти шляхетського устрою: "І тобі б Адаму Свентолдичу (Кислю) про то черкаське відступлення від королівське величності і зраду відати [потрібно] і королівську величність повідомити". З цього погляду цікавими є відомості взятого поляками в полон козака Олексія Тучка, котрий у червні 1648 р. повідомляв, що у Хмельницького були московські посли, які іменем царя говорили: "якщо б [ти] мав до себе кликати татар, то маєш нас готових, тільки б нам все по Дніпро відступив, а ми, обєднавшись, поляків за Віслу заженемо і посадимо на королівство московського царя". Про те, як поляки намагалися внести непорозуміння у стосунки між козаками і Москвою з приводу релігійного питання, свідчить польський комунікат для великих московських послів (без дати): "... та війна почалася не через віру, бо вона ніколи [у нас] не мала і не мас жодної кривди... [...] Якщо б війна [була] за віру, [то] чому ж ті люди [її] забули. Це посилювалося тим, що Москва не прибирала своїх стрільців з кордону, про що є кілька звісток від кінця липня і протягом серпня: "Москва з військом проти татар на кордон прийшла готовою в кільканадцять тисяч, війська 80.000": "Мос

Зміст

Вступ

1. Зовнішня політика та міжнародні стосунки Б.Хмельницького

1.1 Українсько-польські міжнародні відносини

1.2 Звязки з Туреччиною і Кримом

1.3 Українсько-московські відносини

2. Розбудова Української козацької держави та її дипломатичі звязки

2.1 Відновлення української державності Б.Хмельницьким

2.2 Монархізм Богдана Хмельницького

3. Основнінапрями дипломатії Хмельницького в пошуках виходу

3.1 Зовнішня політика уряду Б.Хмельницького (1648-1657)

3.2 Переяславська рада 1654 p.

Висновки

Список використаної літератури