Динаміка зайнятості населення України в період становлення ринкової економіки - Автореферат

Йдеться про врахування характеру змін галузевої структури зайнятості, сегментації ринку праці за формами власності й статусу зайнятості, про значні масштаби прихованого безробіття, зростання зайнятості у неформальному секторі економіки, низьку мобільність робочої сили тощо. Має характер теоретичного підґрунтя дослідження загалом, оскільки в ньому визначаються й аналізуються головні методологічні підходи до вивчення зайнятості населення, основні поняття соціологічної теорії зайнятості, акцентується увага на розгляді концепцій зайнятості та підходів економічної теорії до регулювання ринку праці. Зайнятість як стан продуктивних сил, за якого субєкт займається трудовою діяльністю, має передумову - динамічну рівновагу між попитом на працю та її пропозицію. На підставі аналізу класичних і неокласичних сучасних концепцій зайнятості автор робить певні висновки щодо реального стану системи зайнятості за умов транзитної економіки в Україні, які стосуються визначення меж "втручання" держави в економічне життя. Автор аналізує динамічні зміни структури зайнятості, підґрунтям якої є класифікація форм і видів зайнятості за певними критеріями: кількістю, місцем трудової діяльності, типом власності, місцем розташування, демографічними характеристиками, сферою виробництва, галуззю народного господарства, характером праці, мірою механізації праці, рівнем кваліфікації праці, відповідністю професійно-кваліфікаційної структури населення робочим місцям, співвідношенням загальної чисельності населення, його працездатної частини, зайнятого і незайнятого населення (рівнем безробіття).У висновках обґрунтовано теоретико-методологічні засади обґрунтування проблеми зайнятості, її інтегральної оцінки, визначено стратегічні напрями регулювання процесів зайнятості відповідно до реалій сучасного етапу розвитку України. Категорію зайнятості населення визначено як складну систему звязків розподілу праці між сферами суспільного виробництва та видами економічної діяльності, що охоплює цілісну сукупність сфер, відносин, форм і методів організації трудової діяльності економічно активного населення і спрямованих на створення матеріальних та соціальних продуктів і послуг та забезпечення відтворення і розвитку людського капіталу. Визначено та обґрунтовано, що застосування системного підходу до дослідження сфери зайнятості є підґрунтям для комплексного вивчення її властивостей, що має велике теоретичне й прикладне значення для поглибленого наукового обґрунтування розвязання практичних завдань зайнятості та ринку праці в Україні. Обґрунтовано більш широке визначення меж ринку праці та його масштабів, за яким ринок праці охоплює не лише зайнятих на ньому працівників, а й безробітних. Таке розуміння ринку праці дає можливість більш широкого використання цілісного підходу до розвязання актуальних проблем ринку праці.

зайнятість економічний робочий перехідний

У висновках обґрунтовано теоретико-методологічні засади обґрунтування проблеми зайнятості, її інтегральної оцінки, визначено стратегічні напрями регулювання процесів зайнятості відповідно до реалій сучасного етапу розвитку України.

1. Розкрито сутність зайнятості населення як складного соціально-економічного явища, що виступає важливою підсистемою суспільного виробництва. Категорію зайнятості населення визначено як складну систему звязків розподілу праці між сферами суспільного виробництва та видами економічної діяльності, що охоплює цілісну сукупність сфер, відносин, форм і методів організації трудової діяльності економічно активного населення і спрямованих на створення матеріальних та соціальних продуктів і послуг та забезпечення відтворення і розвитку людського капіталу.

2. Визначено та обґрунтовано, що застосування системного підходу до дослідження сфери зайнятості є підґрунтям для комплексного вивчення її властивостей, що має велике теоретичне й прикладне значення для поглибленого наукового обґрунтування розвязання практичних завдань зайнятості та ринку праці в Україні. Зайнятість є не лише взаємодією попиту на працю та її пропозицію, а й певним типом обєднання речового та особистісного чинників виробництва. Останній чинник репрезентує соціальну сутність зайнятості, що відображає потребу людини у самореалізації. Виходячи з цього, зайнятість уособлює різноманітні форми участі працездатного населення в суспільно корисній діяльності.

3. Обґрунтовано більш широке визначення меж ринку праці та його масштабів, за яким ринок праці охоплює не лише зайнятих на ньому працівників, а й безробітних. Таке розуміння ринку праці дає можливість більш широкого використання цілісного підходу до розвязання актуальних проблем ринку праці. У цьому звязку в роботі проаналізовано складний комплекс чинників, що позитивно і негативно впливають на головні параметри попиту та пропозиції робочої сили на ринку праці.

4. Виявлено, що розвиток сфери зайнятості та ринку праці зумовив виникнення різних форм і видів зайнятості, які проаналізовані в роботі. Різновиди зайнятості характеризують розподіл активної частини трудових ресурсів за сферами застосування праці, професіями, спеціальностями тощо. На підставі проведеного аналізу зроблено висновок щодо правомірності існування та динаміки зміни різних форм та видів зайнятості залежно від пріоритету чинників конюнктури ринку праці.

5. Для аналізу динамічних змін структури зайнятості автором запропонована система критеріїв класифікації форм і методів зайнятості: сфера виробництва, тип власності, територіальний та демографічний показники, види економічної діяльності згідно з КВЕД, місце трудової діяльності, характер праці, рівень механізації праці, відповідність професійно-кваліфікаційної структури населення робочим місцям, співвідношення загальної чисельності населення та його працездатної частини, зайнятого та незайнятого населення.

6. Встановлено, що динаміка зайнятості за секторами, галузями (видами економічної діяльності) та професіями відбиває трансформаційну тектоніку, характерну для періоду завершення індустріалізації й переходу від індустріального до постіндустріального розвитку. Триває подальший перерозподіл зайнятих між сферами господарської діяльності на користь сфер надання фінансових, транспортних і торговельно-посередницьких послуг за рахунок скорочення чисельності працівників промисловості, сільського господарства, закладів освіти та охорони здоровя.

7. Аналізуючи динаміку зайнятості населення, автор фіксує зміну моделі мобільності робочої сили, а також позитивно оцінює зростання питомої ваги працівників з вищою (повною та базовою) освітою у складі робочої сили. У роботі запропоновано комплекс заходів щодо звязку освіти й зайнятості, розвязання завдань підвищення кваліфікації й перенавчання в контексті сьогоденної концепції перманентного набуття знань в активному працездатному періоді життя людини.

8. Удосконалено систему показників розвитку зайнятості населення. Доведено, що системне дослідження сфери зайнятості потребує врахування регіональної специфіки ринку праці конкретних територіальних утворень, які різняться між собою за економіко-географічним положенням, мірою забезпеченості природними ресурсами, особливостями інфраструктури. Ці чинники доповнюються плюралізмом цінностей субкультур, традицій, укладів життя, історичним контекстом регіонального характеру.

9. Визначено регіональні особливості зайнятості населення, доведено, що головним показником оцінки ситуації на регіональних ринках праці є рівень офіційно зареєстрованого безробіття, його відхилення від середньої української величини. Показником, що засвідчує несприятливу ситуацію відносно попиту на робочу силу, є вакантність робочих місць. Кількісна незбалансованість попиту та пропозиції робочої сили в регіонах із напруженою ситуацією на ринку праці часто-густо посилюється якісною незбалансованістю, що підтверджує аналіз макроекономічних, демографічних і соціальних показників цих територій, соціально-професійного складу їхніх трудових ресурсів і безробітних.

У роботі запропоновано на регіональному рівні до прогнозних розрахунків балансу трудових ресурсів ввести баланс руху населення, що дасть можливість формувати ефективну збалансовану політику у сфері зайнятості та ринку праці.

10. Встановлено, що ринок праці в Україні функціонує за умов нерозвиненості інституту соціального партнерства, який перебуває на стадії формування і не охоплює всіх рівнів соціально-трудових відносин. Це вельми ускладнює вироблення політики солідарності та згоди в питаннях ціноутворення, заробітної платні, доходів, податкової системи з урахуванням інтересів різних субєктів ринку праці, суттєво зменшує роль цього інструменту регулювання у становленні ринкового механізму розподілі та перерозподілі робочої сили, ґрунтованого на ринково-вартісних відносинах. Ринок праці, що сформувався в Україні в перехідний період можна схарактеризувати як інтегрований (синтезований), тобто такий, що ґрунтується на оптимальному поєднанні ринкових і неринкових інститутів.

11. Встановлено, що реформування ринку праці має проводитися в пакеті з таких елементів: 1) лібералізація трудових відносин, що дає простір для прямих переговорів між соціальними партнерами з приводу регулювання гнучких трудових договорів з метою заохочення роботодавців до найму працівників; 2) запровадження практики прямих колективних переговорів між роботодавцями та працівниками, що передбачає створення ефективних структур для ведення колективних переговорів як у державному, так і в приватному секторах; 3) ефективне здійснення головних прав працівників, що потребує на рівні підприємств дотримання принципу верховенства права та забезпечення працівникам соціально прийнятого економічно ефективного рівня соціального захисту.

12. Визначено, що для створення більш продуктивніших і високооплачуваних робочих місць необхідно дотримуватися подвійної стратегії. Перш за все слід поліпшити інвестиційний клімат і знизити вартість підприємництва, щоб у такий спосіб заохочувати появу нових і зростання наявних підприємств. По-друге, необхідно реформувати структури ринку праці й створити гнучкий ринок праці, на якому роботодавці будуть зацікавлені наймати працівників, а працівники будуть зацікавлені в отриманні наявних та створюваних робочих місць та матимуть достатній професійний рівень, щоб працювати на них.

13. Вивчення проблем зайнятості в неформальному секторі економіки дало дисертантові підстави для висновку, що особливістю його в Україні є охоплення майже всіх соціальних груп населення. Багатьом його працівникам притаманний високий рівень освіти. Масштаби та обсяги вітчизняної неформальної зайнятості зумовлюють пошук нових форм і методів її регулювання, щоб запобігати перетворенню її на зайнятість кримінальну. Це спонукає до налагодження продуктивних звязків між формальним і неформальним секторами, забезпечення більш ефективного та контрольованого доступу підприємств неформального сектору до ресурсів, товарних ринків, кредитів, інфраструктури, систем професійної підготовки, технічних знань та сучасних технологій народного господарства.

14. Запропоновано новий методологічний підхід щодо дослідження проблем безробіття у взаємозвязку із чинниками, що на нього впливають. Такий підхід дав можливість більш обґрунтовано досліджувати й адекватно оцінювати чинники виникнення, масштаби та обсяги безробіття в Україні на сучасному етапі її системного розвитку. Такими чинниками є циклічні коливання економіки; структурні кризи; сукупний суспільний попит; співвідношення між нагромадженням і споживанням у структурі національного доходу; розвиненість ринку праці; конкурентоспроможність вітчизняного ринку праці в глобалізаційному вимірі.

15. Обґрунтовано переваги активної політики держави на ринку праці над пасивною. Активна політика передбачає такий суттєвий елемент як інформаційні послуги, призначені передусім допомогти пошукачам роботи якнайшвидше знайти нове прийнятне місце роботи, яке б сприяло інвестуванню знань, досвіду і практичних навичок працівника у створення конкурентоспроможного продукту чи послуги. У такий спосіб держава сприяє зайнятості, котра як соціальна компонента в регулюванні й заохоченні економічно активного населення, помякшує чи запобігає загрозам і наслідкам вимушеного безробіття, робить спроби підтримувати оптимальну зайнятість, компенсуючи негативні економічні результати функціонування ринку праці.

Чепурко Г.І. Ринок праці в Україні: проблеми зайнятості в період становлення ринкової економіки. - К.: Інститут соціології НАНУ, 2004. - 274с.

Галицький В.М., Привалов Ю.О., Чепурко Г.І. Поведінкові стратегії на ринку праці України. - К.: ПЦ “Фоліант”, 2005. - 226с.

Жуков В., Мімандусова Г., Привалов Ю. Сучасні проблеми соціально-трудових відносин в Україні (соціологічний аналіз). - К.: Ін-т соціології НАНУ, 1998. - 155с.

Мімандусова Г. Громадська експертиза Програми житлово-комунальних субсидій // Соціальна експертиза в Україні: методологія, методика, досвід впровадження / За ред Ю.І. Саєнка. - К.: Ін-т соціології НАНУ, 2000. - С.155-160.

Мімандусова Г.І. Роль професійних спілок у соціально-трудових відносинах (результати соціологічного дослідження // Сучасний стан, проблеми та тенденції соціально-трудових відносин в Україні: спроба соціального конструювання. - К.: ВД “Стилос”, 2003. - С.45- 64.

Мімандусова Г. Індекси економічної свободи // Методологія та методика визначення інтегральних соціальних показників / Відп.ред. Ю.І. Саєнко. - К.: Ін-т соціології НАНУ, 2004. - С.181-195.

Саєнко Ю.І., Денисенко В.М., Мімандусова Г.І., Галицький В.М., Осташко Т.О. Соціальні та економічні наслідки вступу України до СОТ: експертні оцінки / Відп ред. Ю. Привалов. - Львів: Українські технології, 2004. - 142 с.

Пилипенко В., Мімандусова Г. Політика України у сфері зайнятості на тлі світового досвіду // Україна: аспекти праці. - 1995. - №5-6. - С.60-63.

Размещено на .ru