Динаміка соціального статусу етнічної спільноти (на прикладі поляків Житомирської області) - Автореферат

Аналіз ряду праць, в яких розглядається проблема позиціонування етнічних спільнот на шкалі соціального домінування, засвідчив переважання макропідходу в дослідженнях соціального статусу етнічних спільнот та застосування кількісних методів у дослідженні динаміки. Розглядаючи динаміку соціального статусу субєкта (індивіда або групи) важко визначити і “схопити” ключеві характеристики, завдяки яким динаміка стає “видимою”, оскільки за своєю сутністю динаміка передбачає зміни або рух і саме це породжує складність. Зазначене дає змогу констатувати, що існує проблема в розумінні самої сутності поняття динаміки соціального статусу етнічної спільноти, оскільки в структуру його входять різні компоненти і ті, які представляють аксіологічний аспект, і ті, які характеризують напрямок самих змін. Тобто можна констатувати існування наукової проблеми, а саме: наявність протиріччя між необхідністю науково-теоретичної рефлексії щодо динаміки соціального статусу етнічної спільноти та недостатністю наявних соціологічних знань стосовно компонентів, що складають ядро “соціального статусу” як соціологічного показника і використовуються для фіксації динаміки соціального статусу конкретної групи, яка функціонує в межах певної культури, в конкретному соціальному контексті. Тому саме проблема визначення наявності чи відсутності динаміки соціального статусу етнічної групи (в нашому випадку - польської спільноти Житомирської області), а також направленості цієї динаміки через призму конкретного культурного середовища і складатиме проблему нашого дослідження.У першому розділі "Теоретичні засади дослідження соціального статусу етнічної спільноти" проаналізовані основні теоретичні положення, які складають підґрунтя для дослідження соціального статусу етнічної спільноти. Найбільш поширеними є підходи до визначення поняття “соціальний статус” в межах структурно-функціонального аналізу (Р.Лінтон, Т.Парсонс, К.Девіс, У.Мур) та розуміючої соціології (М.Вебер), що представляють два різні теоретико-методологічні підходи до його дослідження - структуралістський та конструктивістський. В руслі структурно-функціонального підходу статус визначається як становище в суспільстві, позиція на певній шкалі (рівень доходу, освіта, стать, вік, походження, тощо); в межах розуміючої соціології - це престиж; певний стиль, спосіб життя, що виявляються в обємі та асортименті товарів споживання; оцінка, що винесена “іншими” відносно авторитету та поваги індивіда, чи групи (соціальне визнання та самооцінка); обєм прав, обовязків та можливостей, закріплених в юридичних нормах, а також у звичаях та традиціях; нерівний розподіл влади в суспільстві, організації чи групі. В роботі зазначається, що з огляду на основні положення обєднавчої парадигми (теорія структурації Е.Ґіденса та “структуралістський конструктивізм” П.Бурдьє) доцільно розглядати соціальний статус комплексно: статус індивіда та групи, до якої він належить. Серед найбільш важливих емпіричних індикаторів етнічної самосвідомості дослідники виділяють такі як етноконсолідуючі та етнодиференціюючі ознаки, національний характер, спільність рис зовнішності етнофорів а також елементи традиційної культури (традиції, звичаї) мову, релігію, тощо, Образ “ми”, як зазначають дослідники, є досить мінливим і не завжди включає якийсь певний набір уявлень, тобто етнодиференціюючі ознаки є змінними як для одного етносу в історичній ретроспективі так і для різних етносів у певний історичний момент.Щодо теоретичної частини висновків, то маємо констатувати наступне: - у вітчизняній соціології поняття “соціальний статус”розглядається переважно в межах структурно-функціонального аналізу. Залучення сучасних підходів як зарубіжних дослідників (Е.Ґіденс, П.Бурдьє) так і вітчизняних (С.Макєєв) до дослідження соціального статусу дозволило розглянути це поняття комплексно: статус індивіда та групи, до якої він належить. Це дозволило через статус індивіда розглядати статус групи, на основі чого стало можливим представити соціальний статус етнічної спільноти вцілому. Самоідентифікація через усвідомлення своєї причетності до одного етносу - “ми” і відчуження через ідентифікацію тих, хто до “нас” не належить, виступають головними інструментами конструювання етносів та кордонів між ними. У цій традиції етнічні спільноти розглядаються як результат свідомої чи несвідомої діяльності людей та їх інститутів з конструювання ідентичності (набору ознак, котрі дозволяють віднести індивіда до певної групи), вибудування внутрішніх та зовнішніх кордонів, що відділяють одну групу від інших, а також підтримання дистанції між групами.

ОСНОВНИЙ ЗМІСТ ДОСЛІДЖЕННЯ

У висновках підведено підсумки проведеного дослідження та представлені результати, що були отримані на теоретичному та практичному рівнях.

Щодо теоретичної частини висновків, то маємо констатувати наступне: - у вітчизняній соціології поняття “соціальний статус”розглядається переважно в межах структурно-функціонального аналізу. Статус індивіда залишається пріоритетним полем вивчення для соціальної психології. Залучення сучасних підходів як зарубіжних дослідників (Е.Ґіденс, П.Бурдьє) так і вітчизняних (С.Макєєв) до дослідження соціального статусу дозволило розглянути це поняття комплексно: статус індивіда та групи, до якої він належить. Це дозволило через статус індивіда розглядати статус групи, на основі чого стало можливим представити соціальний статус етнічної спільноти вцілому.

- Встановлено, що основні теоретичні напрямки етнологічної думки примордиалізм, конструктивізм та інструменталізм у поясненні етнічного феномену виходять з різних теоретичних позицій, що існують в суспільствознавстві: структуралістська та конструктивістська, обєктивістська та субєктивістська. Примордиалізм розглядає етнічність як сукупність індивідів, тобто, як групи, що реально існують і яким притаманні певні риси - мова, культура, ідентичність, що відрізняють їх від інших; самосвідомість, яка закріплена в самоназві. Конструктивістський підхід розглядає етнічність як соціокультурне поле, що утворюється в результаті поділу на “своїх” та “чужих” внаслідок процесу ідентифікації. Самоідентифікація через усвідомлення своєї причетності до одного етносу - “ми” і відчуження через ідентифікацію тих, хто до “нас” не належить, виступають головними інструментами конструювання етносів та кордонів між ними. Тобто, етнічність слід розглядати як спосіб організації культурних відмінностей між групами, а також як символічний засіб обєднання з одними і відмежування від інших, що відбувається в процесі взаємодії. У соціології етнічність розглядають як соціальний за своєю природою феномен, який проявляється у формах сукупності певних культурних характеристик спільнот (атрибутивний аспект), міжгрупової взаємодії (інтеракційний аспект), індивідуальної та колективної ідентичності (субєктивно-символічний аспект).

- Звернена увага на те, що найбільш адекватним для вивчення сучасних етнічних процесів є конструктивістський підхід. У цій традиції етнічні спільноти розглядаються як результат свідомої чи несвідомої діяльності людей та їх інститутів з конструювання ідентичності (набору ознак, котрі дозволяють віднести індивіда до певної групи), вибудування внутрішніх та зовнішніх кордонів, що відділяють одну групу від інших, а також підтримання дистанції між групами.

- Досліджено, що етнічна ідентичність у вітчизняній соціології розглядається через поняття етнічної самосвідомості, яку розглядають як усвідомлення належності до певної етнічної групи, образ “ми” та етнічні інтереси. Належність до певної етнічної групи встановлюється посередництвом самоідентифікації, внаслідок чого формується етнічна ідентичність. Образ “ми” формується на основі тих ознак, що є найбільш значимими для даної етнічної групи. Однак, для формування ідентичності важливе значення має не лише власне самовизначення, а й момент суспільного визнання, що дозволяє субєкту позиціонувати себе в межах етнічної структури суспільства, тобто здобувати статус.

- На основі вищезазначеного дістало подальший розвиток поняття “соціальний статус” для етнічної спільноти. В контексті дослідження це поняття розглядається як позиція, що визначається як етнічна ідентичність, а також як сукупність прав і обовязків групи по виконанню нею певної соціальної ролі, які закріплені у звичаях і традиціях та обслуговують практику спілкування та взаємодії.

- Емпіричне дослідження передбачало теоретичний аналіз поняття динаміки. Нами розглянуто й показано недостатність теоретичної рефлексії щодо даної дефініції. Встановлено, що під динамікою в соціологічній науці, починаючи з О.Конта, розумілись подібні, але не тотожні феномени. Саме О.Конту ми зобовязані розмежуванням між статикою та динамікою суспільства, однак в роботах інших соціологів даний термін втратив свою “популярність”. У подальшому все частіше застосовується поняття “соціальні зміни”, зокрема в роботах Е.Дюркгейма, К.Маркса, Т.Парсонса, Ф Тьонніса, П.Штомпки, тощо. На сучасному етапі повернення до поняття динаміки дає підстави до продовження традицій, закладених засновниками соціології. В сучасній соціології соціальна динаміка розглядається як універсальна властивість соціальних явищ змінюватись у прогресивному чи регресивному напрямках. У нашому дослідженні під динамікою ми розуміли переміщення індивіда у площині однієї родини, що фіксується через міжпоколінну зміну позиції, яку він займає в порівнянні зі своїми попередниками, що дало можливість операціоналізувати це поняття у формі певних індикаторів. Вищезазначене дозволило розглядати динаміку соціального статусу етнічної спільноти через зміни, що відбуваються між поколіннями в межах однієї родини в професійній, освітній сферах та у сфері етномовної компетенції. Міжпоколінна динаміка членів спільноти преставляє динаміку соціального статусу етнічної спільноти вцілому. Такий підхід став можливим з огляду на те, що в нашому дослідженні покоління виступає не просто як ґенерація в сімї, воно розглядається як соціально-історичне явище і виступає як динамічний звязок, субєкт історичної творчості, забезпечуючи таким чином безперервність етнічної спільноти як соціального феномену.

Отримані дані в результаті проведення емпіричного дослідження дозволяють зробити наступні висновки: - було встановлено, що основною ідентифікуючою ознакою польської спільноти Житомирської області виступає релігія. Вона сприяє як самозбереженню так і виділенню групи в іноетнічному середовищі та беспосередньо впливає на репродукування членами спільноти етнічних традицій, норм та цінностей. Це стало основою формування у поляків особливих етнічних характеристик, що вирізняють їх з поміж українців та росіян, з якими вони співживуть довгий історичний період: працьовитість, наполегливість у досягненні цілей, шляхетність, що проявляється в охайності та внутрішній інтелігентності. На рівні стереотипу відмічені такі риси як гоноровість, зверхність, бажання керувати.

- В ході дослідження було виявлено, що етнічність є соціальним ресурсом, який чинить вплив на динаміку соціального статусу етнічної спільноти. Етнічну ідентичність можна розглядати як характеристику, що може носити оціночний характер: позитивний в разі належності до привілейованої етнічної групи (титульний чи державотворчий етнос, етнічна група, що має домінуючі позиції в якійсь сфері), негативний в разі належності до групи, що піддається стигмації в даному суспільстві (адміністративний тиск, політичне клеймування, ізоляція). Стигмованість етнічної групи, що повязана з приховуванням власної етнічної ідентичності, призводить до обезцінення своїх культурних ресурсів, втрати сприятливих соціальних відносин та контролю над сімейним приватним простором (зрада цінностей батьків - віра, традиції, норми та цінності). Її можна розглядати як таку, що може бути виміряна: фатум, чи додатковий ресурс, вона може допомагати, чи заважати у процесі здійснення соціальної мобільності.

- Знайшла підтвердження гіпотеза про те, що компактність розселення сприяє самозбереженню та самовідтворенню етнічної спільноти.

- Виявлено існування тенденції щодо позитивної динаміки спільноти в освітній та професійній сферах. Позитивну динаміку у професійній сфері ми відзначаємо виходячи з релятивістського підходу; такі професії як вчитель, інженер, військовий, лікар були найбільш престижними в радянський період, а оволодіння ними передбачало наявність у членів спільноти вищої освіти, тому й оволодіння ними розглядається як висхідна мобільність.

- Застосування якісної стратегії в ході дослідження динаміки соціального статусу етнічної спільноти дозволило встановити, що деякі характеристики, які були використані для аналізу динаміки соціального статусу етнічної спільноти (зокрема етномовна компетентність) не можуть бути описані в межах висхідної чи низхідної динаміки, оскільки їх культурний контекст не дозволяє визначати зміни, які відбуваються з етнічною групою в її мовному просторі, як позитивні чи негативні. В даному випадку радикальна оцінка була б дещо хибною та обмеженою, оскільки відсутність мовної компетенції ускладнює передачу культурних цінностей та збереження своєї аутентичності і цим самим порушує засади існування та функціонування самої групи, певним чином “розхитує” етнічну ідентичність індивіда. З іншого боку саме такі “втрати” в контексті соціального статусу сприятли соціальному просуванню представників спільноти в межах суспільства через неможливість практично вирізнити їх з решти населення. Тому тенденцію щодо динаміки соціального статусу польської спільноти ми можемо визначати лише на основі виділення певних критеріїв. Отже, зниження рівня володіння рідною мовою поляків Житомирської області ми можемо визначати як негативну тенденцію, взявши за критерій збереження певних культурних форм, аутентичність спільноти. Проте, негативна динаміка спільноти у сфері етномовної компетенції визначатиметься як позитивна тенденція, якщо взяти за критерій рівень мобільності в суспільстві, - Отримані результати відкривають горизонт для подальших досліджень у даному напрямку, оскільки виявлення динаміки соціального статусу етнічної спільноти через окремих індивідів - це лише один із напрямків. Взагалі, динаміку соціального статусу етнічної спільноти можна розглядати на рівні групи, що потребує фіксації зміни позицій даної етнічної спільноти протягом певного часового відрізку, та на рівні суспільства, коли здійснюється порівняння соціальної позиції даної групи з позиціями інших етнічних груп, що функціонують у даному суспільстві.

У фахових виданнях: 1. Бутковська Н.Ю. До проблеми формування в Україні поліетнічного суспільства // Вісник Київського національного університету імені Тараса Шевченка. Серія “Соціологія. Психологія. Педагогіка”. - Вип.19 - Київ, 2003. С.20-23.

2. Бутковська Н.Ю. Взаємозвязок етнічної ідентичності та соціального статусу етнічної спільноти // Вісник Київського національного університету імені Тараса Шевченка. Серія “Соціологія. Психологія. Педагогіка”. - Вип.20-21 - Київ, 2004. - С.14-17.

3. Бутковська Н.Ю. Етнічний аспект тероризму // Вісник Харківського Національного університету імені В.Н.Каразіна. “Соціологічні дослідження сучасного суспільства: методологія, теорія, методи”. - 2005. - №652. - С. 73-77.