Динаміка соціальної поведінки у радянському украінському суспільстві - Статья

Закінчення Великої вітчизняної війни, яка забрала сотні тисяч людських життів, сприяло утвердженню у державі певної суспільної рівноваги. Суспільство очікувало на значні поступки з боку держави, припинення масового терору, ліквідацію колгоспної системи, помякшення ідеологічного тиску. Однак, чим впевненіше радянська влада відновлювала свої позиції і сили на колишній окупованій фашистською Німеччиною території України, тим менше сподівань на реформування організації державного устрою у народу залишалось. Поверталась колгоспна система, безжальна заготівельна кампанія в умовах посухи призвела до голоду 1946-1947 рр.; не надто ефективною, як і до війни, була система управління економікою; таким самим суцільно забюрократизованим і часто байдужим до потреб окремої людини залишався державний апарат як у центрі, так і на місцях, про що свідчили численні скарги і заяви громадян у різні владні інстанції.

За цих обставин досить знаковою і показовою соціальною проблемою післявоєнного періоду став високий рівень злочинності у суспільстві, особливо таких її форм, як розтрати і крадіжки державного майна, часто групові, організовані й великих розмірів, посадові злочини, крадіжки індивідуальної власності, спекуляція, хуліганство. Ці злочини кваліфікувались владою як «соціально-небезпечні». Вони яскраво демонструють, як суспільство реагувало на відновлення командно- адміністративної системи у тоталітарній державі, де інтереси окремої людини ніколи не враховувалися.

Суттєво вплинув на криміногенну ситуацію в Україні голод 19461947 рр., особливо збільшилась кількість грабунків майна громадян і продовольства. У другій половині 1946 р. та першій половині 1947 р. кримінальні злочини такого характеру в країні становили 70%. Все нагадувало війну за шматок хліба голодних з голодними (В. Зіма), оскільки городяни грабували село, а сільські мешканці - місто. Обєктами нападів ставали магазини, сховища, бази, а також помешкання і господарчі будівлі жителів міст і сіл. Йшли грабувати, часто із зброєю в руках, організовуючись у групи, робітники, службовці, колгоспники, військовослужбовці, члени ВКП(б), комсомольці і вчорашні фронтовики, які до цього не вчиняли навіть дрібних крадіжок92. Населення з острахом виходило на вулицю. У Вінницькій області, наприклад, було встановлено, що грабунками займались місцеві жителі з Бершадського, Ольгопільського, Чечельницького, Плиськівського, Оратівського районів. Зокрема, у Бершадському районі у жовтні 1946 р. була заарештована група з 17 осіб, мешканців Бершаді й села Флорино, які працювали на виробництві. Вони вчинили вісім пограбувань і вбивство93.

Влада досить дієво відреагувала на таку ситуацію з настанням літа 1947 р., коли почались масові крадіжки зернових голодним населенням. Однак знову її метою було не поліпшення продовольчого забезпечення, а чергове посилення покарань людей за їхні спроби врятуватися від голодної смерті. До «закону про пять колосків» від 7 серпня 1932 р., яким передбачалося покарання 10-річним увязненням того, хто самовільно зрізав чи зібрав на полі десяток колосків, взяв кілограм зерна, додавалися укази президії Верховної Ради СРСР від 4 червня 1947 р. «Про кримінальну відповідальність за розкрадання державного й суспільного майна» та «Про посилення охорони особистої власності громадян». Відповідно до них мінімальний строк позбавлення волі за крадіжку, привласнення чи розтрату державного майна складав від 7 до 10 років, а за повторний чи здійснений групою осіб подібний злочин - до 25 років виправно-трудових робіт94. Розпочалася небувала кампанія боротьби з розкрадачами і в найкоротший термін суди провели сотні й тисячі показових процесів. Тож через пів року, внаслідок того, що населення не припиняло крадіжок зерна навіть попри загрозу довготривалого позбавлення волі, тюрми й табори країни були переповненні. Всього ж за кримінальні злочини у 1947 р. в СРСР покарали більш ніж 1,3 млн. осіб95. Найбільш поширеним видом злочинів стали дрібні крадіжки, що стосувалося у першу чергу зерна.

На селі незаконно збирали чи зрізали колоски, крали зерно як прості колгоспники, так і голови колгоспів, сільрад, секретарі партійних чи комсомольських організацій. Чим вища посада, тим більше було можливостей для привласнення зерна, особливо, якщо з цією метою обєднувалось кілька осіб. Нерідко крадіжки здійснювались із застосуванням зброї. Займались ними, звичайно ж, і голодні жителі міст.

У кінці 1940-х - на початку 1950-х рр., крім власне проблем відбудови і поліпшення економічного сектору, владу також непокоїв стан збереження соціалістичної власності. Матеріали державних організацій і заяви громадян свідчили, що розтрати, крадіжки та нестачі майна в державних і громадських підприємствах й організаціях набули масового характеру і досягли величезних розмірів. За неповними даними балансів 16 міністерств та їх відомств було виявлено розтрат, крадіжок та нестач на суму 125900800 руб. у 1948 р., 173172700 руб. у 1949 р. і 144970000 руб. у 1950 р.