Динаміка самовизначення митця в контексті російського та українського соціокультурного простору першої третини XX ст. - Автореферат

Водночас ситуація всевладдя ринкових відносин схиляє митця до нової ідейно-естетичної конюнктури. В умовах соціокультурних зрушень, переоцінки традиційної системи цінностей митець виступає не тільки у ролі творця, майстра, а й активного учасника соціокультурних процесів. Потреба у визначенні узагальненого “типу”, “зразку”, “моделі”, “само-образу” митця виникає передусім у літературознавстві щодо авторства певного тексту. Наукова думка не обминає аналізу типу “митця-пророка” у звязку з прогностичними функціями мистецтва, проблем ментальності перехідних епох (С.Величко, Т.Сидоріна, М.Хренов, Е.ЛІУДРЯ, І.Лковенко), соціокультурної динаміки як процесу взаємодії традиції і новаторства (Г.Аванесова, А.Ахієзер, А.Кребер, М.Хренов, В.Чернець), проблеми пророчого спрямування мистецтва в умовах вітчизняного та європейського літературоцентризму (П.Бенішу, Л.Гудков, Б.Дубін, І.Кондаков, І.Юдкін-Ріпун). Аналіз наукових досліджень доводить, що проблема самовизначення митця розглядалася переважно на рівні окремих особистостей, відокремлено від певних культурно-історичних контекстів, зокрема українсько-російського першої третини XX ст., не розглянуті також моделі творчого самовизначення митця в їх динаміці та взаємодії.Вихідною тезою у розділі є позиція про те, що формування особистості митця супроводжується свідомим вибором свого власного образу. Митець в перехідні епохи перебуває в межах альтернативи між тяжінням до усталеності, стабільності й тенденцією до прориву в інші стани. Тому динаміка самовизначення митця вимагає орієнтації на певні полярні моделі - “митець-пророк” та “митець-майстер”. Водночас руйнування старих центрів влади, організація та мобілізація нових суспільних сил кінець - кінцем закінчилася небаченими формами державного патерналізму та контролю над митцем. Підтриманий інтелігенцією митець (насамперед поет, письменник) посідає в російському та українському суспільстві місце “світського рятівника”, “пророка”.Аналіз науково-теоретичних робіт з проблеми дозволяє констатувати, що процес самовизначення митця може бути проаналізований завдяки використанню узагальнених моделей, які динамічно взаємодіють між собою. У сфері соціального буття митця модель “митець-пророк” передбачає перевагу покликання над визнанням, ідеального адресату творчості над реальним реципієнтом, ідейного або художнього новаторства над пануючими смаками, оригінальністю над конвенційністю, “харизми” митця над успадкованими методами творчості й інституціональними її обмеженнями. Альтернативна модель, “митець-майстер”, не може бути ототожнена лише з ремісництвом, вона відповідає орієнтації мистецтва XX ст. на пошуки поетики, “технології” творчості, які були притаманні “міфориторичній культурі”, “рефлективному традиціоналізму”, що панували в мистецтві до початку ХІХ ст. Прийняття більшовицької революції, її естетизація, пророкування про “революцію Духу”, радикальні заклики нищення старих художніх інституцій, призводили до зближення митця та влади в імя реалізації естетичних програм, незрозумілих публіці, готовності до політизації творів мистецтва. Намагання знайти шлях до публіки в умовах редакторських і цензурних обмежень спонукає митця відмовитися від моделі “митця-пророка” на користь “митця-майстра”.

ОСНОВНИЙ ЗМІСТ РОБОТИ

У висновках підбито підсумки дисертації.

1. Аналіз науково-теоретичних робіт з проблеми дозволяє констатувати, що процес самовизначення митця може бути проаналізований завдяки використанню узагальнених моделей, які динамічно взаємодіють між собою.

2. Доведено, що моделі “митець-пророк” та “митець-майстер” доцільно співставити за кількома критеріями. У сфері соціального буття митця модель “митець-пророк” передбачає перевагу покликання над визнанням, ідеального адресату творчості над реальним реципієнтом, ідейного або художнього новаторства над пануючими смаками, оригінальністю над конвенційністю, “харизми” митця над успадкованими методами творчості й інституціональними її обмеженнями. В сфері усвідомлення витоків творчості це означає орієнтованість на протиставлення сакрального, “вертикального виміру” духовності профанному, повсякденному (“горизонтальному виміру”), спрямованість творчій місії митця на універсальність пошуків першоджерел або на передбачення майбутнього. Альтернативна модель, “митець-майстер”, не може бути ототожнена лише з ремісництвом, вона відповідає орієнтації мистецтва XX ст. на пошуки поетики, “технології” творчості, які були притаманні “міфориторичній культурі”, “рефлективному традиціоналізму”, що панували в мистецтві до початку ХІХ ст. Зазначено, що моделі “митця-пророка” та “митця-майстра” є уособленням різних сторін художньої діяльності, які знаходяться в динамічному звязку.

3. Зясовано роль інтелігенції як “володаря думок” у суспільстві в становленні моделей самовизначення митця. В умовах панування деспотичної та ієрархічної самодержавної влади на зламі XIX-XX ст. саме інтелігенція грає ключову роль в самоусвідомленні народу та репрезентації його інтересів. Відсутність громадянських свобод посилює тенденцію репрезентації літературою кількох сфер суспільної свідомості, від філософії до політики. На початку XX ст. інтелігенція потребувала сакралізації постаті митця як провідного елемента “громадянської релігії”. Це посилює в нього відчуття власної культуротворчої та націотворчої місії. З посиленням процесу монополізації влади та ідеології в руках радикальної марксистської інтелігенції, інтелігенція інших поглядів зводилася до статусу “спеців”, позбавлених ролі творців ідей, пророків, що накреслюють шляхи в майбутнє. У пореволюційній ситуації 20-30-х pp., модель “митець-пророк” зазнає впливу визначення “попутник”, яке влада повязує із мистецтвом перехідного періоду.

У контексті заперечення самостійних шляхів української культури постать “митця-пророка” існує, але в межах вибудуваної ідеологічної доктрини мистецтва минулого, яке мало бути естетичним виправданням сучасності.

4. Доведено, що серед провідних напрямків доби значення моделі “митець-пророк” посилюється насамперед завдяки створенню світоглядно-естетичної системи символізму, що відновлює звязок феномену пророцтва із символами трансцендентної реальності. В мистецтві авангардистів та Пролеткульту модель “митець-пророк” теж стає способом самовизначення художнього угруповання. Прийняття більшовицької революції, її естетизація, пророкування про “революцію Духу”, радикальні заклики нищення старих художніх інституцій, призводили до зближення митця та влади в імя реалізації естетичних програм, незрозумілих публіці, готовності до політизації творів мистецтва. Неможливість виконати прокламовані естетичні програми перетворювала пророкування на естетичну гру, сприяючи появі антиутопічних тенденцій у російському акмеїзмі та українському неокласицизмі. Претензії на естетичний, національний та соціальний месіанізм викликали протидію влади.

5. У процесі самовизначення окремих митців модель “митця-пророка” в її різноманітних виявах стає продуктивною. Проте намагання ототожнити себе з політичною владою, очоливши культурні процеси, чи протистояти їй, загрожують митцю поглиненням державною ідеологією або протистоянням з нею, що спонукає його обирати тактику “митця-майстра”.

6. Аналіз естетико-теоретичних передумов переоцінки ролі митця у добу 20-х - поч. 30-х років XX ст. показав їх звязок із “формальною школою”, яка грала ключову роль в деканонізації моделі “митця-пророка”. Саме на її методологію спирався принцип “соціального замовлення”, який пропагувався Лівим фронтом мистецтва (хоча й виник у колі символістів). Дискусія про “соціальне замовлення”, розглянута через призму моделей самовизначення митця, дає можливість зрозуміти суть синтезу, який виник в тоталітарній культурі на основі формул і моделей попередньої епохи. Внаслідок цього було обмежено як світоглядно-змістовий, так і формально-стильовий простір самореалізації митця. Компромісній моделі самовизначення в офіційній культурі відповідає соціальне замовлення на класику й класичного митця, що передбачає “медіацію”, поєднання художніх здобутків класичних епох минулого з офіційною ідеологією.

7. Розкрито динаміку взаємодії моделей пророка та майстра в самовизначенні митця як на першому, так і на другому етапі розглянутого періоду. Домінування першої на початковому етапі замінюється перевагою другої на завершальному. Але для кожного конкретного митця використання загальних моделей набуває індивідуального забарвлення. Намагання знайти шлях до публіки в умовах редакторських і цензурних обмежень спонукає митця відмовитися від моделі “митця-пророка” на користь “митця-майстра”. Але й остання трансформується у свою протилежність, коли сукупність компромісів й поступок митця сягають критичної межі. Тоді мистецький самовияв навіть зі смертельним ризиком для життя є єдиним способом порятунку власної індивідуальності в умовах тоталітаризму. Авторитарній позиції вчительства, повязаній з владою, що обмежує митця змістовно та формально, він намагається протиставити позицію співбесідника, що спонукає до співтворчості, гармонійно поєднуючи постаті “пророка” та “майстра”.

Представлена робота не вичерпує усіх аспектів окресленої проблематики, які потребують подальшого наукового дослідження.

Основні положення дисертації викладено автором в таких публікаціях

1. КРЕТОВА.І. Трансформація ідеї “соціального замовлення” в контексті самовизначення митця (20-ті роки XX ст.) // Актуальні філософські та культурологічні проблеми сучасності. 36. наук, праць. К.: Вид. центр КДЛУ, 2000. С. 198-205.

2. Кретов А.І. Модель універсальної творчої особистості в контексті визначення митця-символіста в соціокультурному просторі революційної доби // Актуальні проблеми історії, теорії та практики художньої культури. Збірник наукових праць. К.: Міленіум, 2003. Вил. XI. Ч. 2. С. 148-157.

3. Кретов А.І. Проблема майстерності та її роль для самовизначення митця в культурі першої третини XX ст. // Актуальні філософські та культурологічні проблеми сучасності / 36. наук, праць / Відп. ред. М. Бровко, О. Шутов. К.: Віпол, 2003.-Вил. 12. С. 138-145.

4. Кретов А.І. Теоретико-методологічні засади взаємодії моделей самовизначення митця в соціокультурному просторі першої третини XX ст. // Актуальні філософські та культурологічні проблеми сучасності / 36. наук, праць / Відп. ред. М.Бровко, О.Шутов. К.: Вид. центр КНЛУ, 2005. Вип. 15. С. 201-209.

5. Кретов А.И. Эстетические взгляды В.В.Маяковского и актуальные проблемы художественного производства // Этика и естетика / Вып. 31. К.: Вища школа, 1988. С. 105-111.

6. Кретов АЛ. Образ митця-пророка та його альтернативи в радянській культурі 20-х років XX ст. // Актуальні філософські та культурологічні проблеми сучасності. 36. наук, праць. К.: КДЛУ, 1999. С. 189-196.

7. Кретов А.І. Митець між утопією та традицією // Комплексне дослідження духовної культури словян: Колективна монографія / Упоряд. В.Закаржевська. К.: НАНУ, 2004. С. 133-139.

8. Кретов А.И. Профессиональное мышление и проблемы мировоззренческой целостности личности // Тезисы выступлений участников VII Всесоюзных философских чтений молодых ученых “Человек в современном мире: социально-философские проблемы”/ Ред. Столяров В.И. М,: ФО, 1987. С. 69-71.

9. Кретов А.И. Актуальные нравственно-эстетические проблемы в современных литературных дискуссиях // Теоретические вопросы нравственного и эстетического воспитания (Сборник научно-информационных сообщений)/ Общ. ред. Михайличенко О.В. К.: КДУ, 1990. С. 51-52.

10. Кретов А.И. Духовная деятельность: диалектика деидеологизации и реидеологизации // Духовна діяльність та її специфіка. Тези доповідей міжнародної наукової конференції / Ред.Воловик В.І. Запоріжжя, ЗДУ, 1993. Ч. 1. С. 94-95.

11. Кретов А.І. Взаємозвязок мистецтва та влади як естетична проблема // Тези наукових читань із нагоди 60-річчя з дня народження А.С. Канарського /Ред. Конверський А.Є. К.: КДУ, 1996. С. 29-30.

12. Кретов А.І. У пошуках виходу з кризи: М. Бердяев та X. Ортега-і-Гассет про соціокультурну місію мистецтва та митця // Філософія и мистецтво. Матеріали Міжнародного науково-методичного семінару “Трансформація викладання естетики у системі вищої освіти України”/Ред. Химчак В.В. К.: УАМ, 1997. С. 20-23.

13. Кретов А.І. Міфологізація “образу митця” в контексті соціологізму післяреволюційної культури 20-30-х років XX ст. // Міфологічний час і простір у сучасній культурі. Матеріали міжнародної наукової конференції 12-13 грудня 2003 р. К., 2003. Ч. 3. С. 20-21.

14. Кретов А.І. Традиції і новаторство в самовизначенні митця в контексті радикальних соціокультурних змін першої третини XX століття //Художня освіта і суспільство XXI століття: духовні, культурологічні, мистецькі виміри: 36. матеріалів Всеукр. наук. практ. конф., Київ, 22-23 жовтня 2004. К., ДАКККІМ, 2004. С. 22-26.