Динаміка розвитку інформаційних та аналітичних жанрів в українській пресі - Автореферат

Система жанроутворення та динаміка розвитку одних жанрів і стагнація інших зумовлені складними процесами, що відбуваються у соціально-економічній структурі суспільства, дістаючи адекватну інтерпретацію в засобах масової інформації. Цілком природно, що жанри видозмінюються у процесі творчої діяльності самих журналістів, яких до цього спонукають інвестори, видавці газет і журналів. Проте серед своєрідних оригінальних відповідей журналістики на запити тогочасних реалій були прискорений розвиток та зміни у жанроутворенні. Динаміка розвитку інформаційних та аналітичних жанрів сучасної журналістики однозначно передбачає зміну взаємовідносин у структурі конкретного редакційного колективу, ієрархії медійних холдингів, що зявляються повсякчас в Україні. Наукове дослідження здійснено в межах комплексної програми науково-дослідних робіт Київського національного університету імені Тараса Шевченка “Наукові проблеми державотворення України” (№ 019U015201), програми Інституту журналістики Київського національного університету імені Тараса Шевченка “Система масової комунікації та світовий інформаційний простір” (№ 01БФО045-01).У вступі обґрунтовується актуальність теми дослідження, визначаються обєкт, предмет, мета і завдання дисертаційної роботи, її методологічні засади, розкривається наукова новизна, теоретичне і практичне значення отриманих результатів і запропонованих висновків, зазначається особистий внесок здобувача, апробація результатів, подається список опублікованих праць. Спираючись на роботи істориків журналістики, автор робить висновок, що необхідність в аналізі системи жанрів виникла у звязку з поширенням друкованого слова в Україні та появою масового читача в 20-30-х роках ХХ століття. Значна увага приділяється методу в системі визначення жанрів. Жанри відповідають конкретним запитам соціальної реальності, до того ж з капіталізацією суспільства і зростанням конкуренції серед редакцій відозміна жанрів відбувається ефективно і прискореними темпами. На думку дослідника, помилковим є визначення Французькою школою факту як жанру (серед вітчизняних журналістикознавців теорію визначення факту як жанру обстоює О.Інформаційна цивілізація, поступовий перехід України в статус постіндустріального суспільства вимагають адекватного вирішення нових завдань, що виникають перед соціумом, який включився у світовий процес інформаційного обміну; збільшення інформаційного навантаження на пересічного читача потребує вирішення питань, які безпосередньо повязані з удосконаленням теорії і практики науки про журналістику. До найважливіших проблем, які слід вирішувати негайно, належать: жанроутворення; взаємоперехід у межах жанрових груп; розвиток інновацій в практиці застосування окремих жанрів (інвестигативна журналістика, звіт, замітка); виникнення і потенційні можливості розвитку жанрів, які виявилися новаціями для української журналістики (факт). Стали в пригоді також спроби узагальнити власний досвід і творчі пошуки відомих у журналістиці і літературі постатей, які лишили спогади про свою діяльність у формі белетристики, есе, мемуарів. Все це дало підстави зробити важливі висновки щодо системи і апробації жанрових новоутворень, що можуть бути використані вітчизняними журналістами, які працюють у періодичних виданнях, прислужитися науковцям і студентам Інституту журналістики Київського національного університету імені Тараса Шевченка. Серед перших чи не найголовніший - форма власності видання, оскільки приватні газети і журнали, на відміну від видань, що досі лишилися в державній власності, швидше йдуть на розробку і втілення в життя нових творчих концепцій.Василенко М. К. Новації у методах підготовки сенсаційних матеріалів у друкованих ЗМІ // Наукові записки Інституту журналістики. Про ефективність підготовки репортерів за оновленою програмою в Інституті журналістки // Наукові записки Інституту журналістики. Історичний репортаж: парадокси жанру, методика підготовки і написання // Наукові записки Інституту журналістики. Підготовка репортерів до збирання фактажу методом журналіст змінює професію Наукові записки Інституту журналістики.

ОСНОВНИЙ ЗМІСТ ДИСЕРТАЦІЇОСНОВНИЙ ЗМІСТ ДИСЕРТАЦІЇ ВИКЛАДЕНО В ТАКИХ ПУБЛІКАЦІЯХ:

У процесі наукового дослідження були сформульовані конкретні висновки теоретичного й практичного значення. Теоретичне опрацювання журналістикознавчої літератури та особистий досвід видавця засвідчили той факт, що в нових соціально-економічних умовах розвиток практичної журналістики значно випереджає наукові журналістикознавчі студії в цій галузі. Інформаційна цивілізація, поступовий перехід України в статус постіндустріального суспільства вимагають адекватного вирішення нових завдань, що виникають перед соціумом, який включився у світовий процес інформаційного обміну; збільшення інформаційного навантаження на пересічного читача потребує вирішення питань, які безпосередньо повязані з удосконаленням теорії і практики науки про журналістику.

До найважливіших проблем, які слід вирішувати негайно, належать: жанроутворення; взаємоперехід у межах жанрових груп; розвиток інновацій в практиці застосування окремих жанрів (інвестигативна журналістика, звіт, замітка); виникнення і потенційні можливості розвитку жанрів, які виявилися новаціями для української журналістики (факт).

У дисертаційному дослідженні детально вивчено і творчо проаналізовано різні методи підходу до принципів жанроутворення. Доведено, що часто жанроутворення повязано не тільки з тенденціями, професійним досвідом журналістів, а й з менталітетом читачів, які мають бути підготовлені до новацій у поданні текстового матеріалу. На конкретних прикладах у першому-третьому розділах показано інваріативність у підході до жанроутворення Американської, Французької, Німецької та Російської журналістикознавчих шкіл. Стали в пригоді також спроби узагальнити власний досвід і творчі пошуки відомих у журналістиці і літературі постатей, які лишили спогади про свою діяльність у формі белетристики, есе, мемуарів. Все це дало підстави зробити важливі висновки щодо системи і апробації жанрових новоутворень, що можуть бути використані вітчизняними журналістами, які працюють у періодичних виданнях, прислужитися науковцям і студентам Інституту журналістики Київського національного університету імені Тараса Шевченка.

У другому і третьому розділах дисертації досліджується система функціонування і розвитку груп інформаційних та аналітичних жанрів. Зясовано, що інваріативність, методи подання жанру газетної замітки, які були сталими впродовж десятиліть, починаючи з другої половини 90-х років минулого століття, різко змінюються. Звичайна інформаційна замітка обсягом до 200-400 друкованих знаків у сучасній редакційній практиці тяжіє до ще більшого скорочення, лапідарності. На зміну короткій інформаційній замітці поступово приходить факт. Останній, проте, на нашу думку, ще не закріпився у повсякденній газетно-журнальній практиці. Більше того, факт, судячи з динаміки його експансії на сторінки вітчизняної преси, у подальшому, після стрімкого кількісного зростання на шпальтах переважно газет, стабілізується у своєму розвитку, скоріше доповнюючи замітку, ніж її заступаючи. Також виявлено, що розширена інформаційна замітка обсягом до 1500 друкованих знаків тяжіє до розширення і переходу в коротку кореспонденцію, що означає класичний перехід з однієї групи жанрів у іншу.

У дослідженні значну увагу приділено розвитку жанрів репортажу та інтервю. На конкретних прикладах, спираючись на теоретичні розробки відомих фахівців з журналістикознавства, зроблено висновки щодо глобальної тенденції активного взаємопереходу, взаємодоповнення цих двох жанрів. Останнє, безперечно, сприяє оптимізації сприймання друкованого тексту пересічним читачем. Доведено, що різні видання, маючи на увазі конкретні цільові групи, враховуючи професійний досвід своїх редакційних колективів, вимоги інвесторів, досить неоднозначно ставляться до можливостей творчого пошуку в жанроутворенні. Детально описуючи цю ситуацію, у дисертаційному дослідженні виділено ряд обєктивних і субєктивних чинників, що визначають активність творчих колективів у жанроутворенні. Серед перших чи не найголовніший - форма власності видання, оскільки приватні газети і журнали, на відміну від видань, що досі лишилися в державній власності, швидше йдуть на розробку і втілення в життя нових творчих концепцій. Субєктивні фактори полягають у необхідності ротації чи навіть повної зміни цілих відділів в окремих виданнях, де працівники через інертність мислення, догматичні погляди на жанроутворення та новації в стилістиці подання новин свідомо чи несвідомо гальмують процеси оптимізації творчої діяльності редакційного колективу в цілому.

Значну увагу приділено питанням інвестигативної журналістики. Вже на початку дисертаційного дослідження було зазначено, що традиційний репортаж-розслідування фактично вийшов за межі окремої жанрової групи, почавши свій інваріативний шлях швидкого вдосконалення і трансформації, фактично виділяючись в окрему групу. Проте в Україні, навіть зважаючи на прискорення соціально-економічних процесів і кризові моменти в житті суспільства і т.ін., інвестигативна журналістика ще не набрала такого рівня розвитку і не здобула загального визнання, як у пресі Західної Європи та США. Тим більше, що теоретичне осмислення інвестигативної журналістики як явища ще не здіснено в наукових розробках вітчизняних журналістикознавців.

Це стало однією з причин того, що впродовж всієї роботи дослідник повертався до теми інвестигативної журналістики, розглядаючи її в різних ракурсах, вивчаючи її можливості щодо доцільності використання більшості з уже напрацьованих методик інвестигативної журналістики в практиці вітчизняної газетно-журнальної видавничої справи.

Значна частина дослідження присвячена новаціям жанроутворення в аналітиці. Доведено, що аналітичні та інформаційні жанри нині настільки тісно взаємодіють, співпрацюючи в методах збирання фактажу, що, зрештою, внаслідок такого взаємопереходу дуже важко визначити жанрову класифікацію матеріалу, що зявився на газетно-журнальній шпальті. Найтісніше повязані між собою такі жанри, як звіт, який нині тяжіє до більшої публіцистичності, і розширена кореспонденція, при написанні якої журналісти часто користуються методами збирання інформації, а відтак стилістикою та формою подання фактажу, характерного для звіту.

Висновки щодо жанроутворення та переходу між жанровими групами ґрунтуються як на практичному досвіді вітчизняних творчих редакційних колективів, так і на наукових розробках журналістикознавців. Зазначено, що останні часом можуть не відповідати реаліям журналістської практики, тож автор дисертаційного дослідження полемізує стосовно методів і підходів до жанрової системи з представниками Російської журналістикознавчої школи, дає змогу зіставити наукові студії журналістикознавців з Європи, Америки щодо новацій у жанроутворенні з дослідженнями в цій галузі вітчизняних науковців. Все це зроблено з огляду на той безумовний факт, що теоретичне вивчення журналістики як феномену суспільної свідомості в умовах розвитку технологічної цивілізації має прагматичний характер у плані постійної розробки практичних рекомендацій, що оптимізують творчий пошук у журналістиці.

Цій проблемі присвячено четвертий та пятий розділи дисертаційного дослідження. Тут акцентуацію зроблено на методах, прийомах, принципах подальшої активізації діяльності вітчизняних редакційних колективів. Зазначено, зокрема, що жанроутворення немислиме не тільки без підвищення фахового рівня окремих журналістів і цілих редакцій; професіоналізм потребує зміни моральних пріоритетів у нових соціально-економічних умовах формування і адаптації до традиційних етичних категорій добра і зла, правди і неправди, сенсу буття. Тому значну увагу в дисертаційній роботі прямо чи опосередковано приділено питанням становлення в редакційних колективах елементів так званої корпоративної моралі. Визначено позитивні та негативні характеристики цього явища, зокрема наголошено на моральних аспектах діяльності спеціальних кореспондентів, коли їх робота повязана з розслідуванням, інвестигативною журналістикою.

Мораль і творчість, про найтісніший звязок між якими йдеться в четвертому та пятому розділах роботи, мають бути неподільними, оскільки, прагнучи до природного для кожного індивіда пошуку істини, першопричини, журналіст неповинен забувати про одвічну систему моральних заборон, а отже, не користуватися у своїй практиці методами отримання інформації, що не відповідають моральним настановам цивілізованого суспільства.

У дисертаційному дослідженні зроблено висновок, що етична дилема між методами пошуку інформації і моральністю значно ускладнюється з підвищенням вимог конкретної редакції, читачів до істинності, правдивості описаних журналістом подій, максимально точної передачі фактичного матеріалу. У звязку з цим виникає не тільки питання найбільш адекватної форми відображення фактів, подій на газетних шпальтах (проблема жанроутворення), постає проблема: яким чином ці факти були розшукані журналістом? І, головне, яким саме чином ці факти інтерпретували?

Інваріантність жанрового пошуку, творчої реалізації авторського задуму може стати причиною того, що недобросовісно дібрані факти, відповідно інтерпретовані журналістом і професійно подані у вигляді репортажу-розслідування чи у формі аналітичної статті, у кінцевому результаті призводять до створення ефекту негативної реакції в масовій свідомості.

На основі критичного осмислення питань подання текстового матеріалу на газетній шпальті, було зроблено висновок, що будь-який інформаційний чи аналітичний матеріал потребує, як правило, доповнення у формі авторського або редакційного коментарю. На прикладах конкретних газет і журналів фіксуються зразки кращих методик подання текстових матеріалів зі світлинами, колажами, графічними зображеннями. Робиться висновок про недоцільність штучного скорочення, зменшення кегля в статтях, де йдеться про важливі факти чи розслідуються актуальні проблеми. Навпаки, у будь-якому сучасному друкованому виданні практикуються такі доповнення в поданні основного текстового матеріалу, як епіграфи, ремарки, розширені підзаголовки і поділ тексту на невеликі розділи, що поліпшує сприймання великого за обсягом тексту.

У дисертаційному дослідженні доведено, що практика організації абсолютно нових видань виправдовує себе не завжди, оскільки до керівництва такої редакції, у штат нового видання часто приходять працівники з домінуванням поглядів старої школи на методи подання інформації.

Останнє відбувається не завжди, тож у дисертаційному дослідженні значну увагу приділено тим новим виданням, які, використовуючи нові творчі прийоми в журналістській практиці, швидко завойовують увагу читачів. Також розглянуто оригінальні методи організації праці таких творчих колективів, зворотний звязок з читачем.

Значну увагу в роботі приділено новим формам, специфіці спілкування не тільки з пересічним читачем, а й з позаштатними кореспондентами. Окремо проаналізовано досвід закордонних колег щодо організації при редакціях спеціальних волонтерських груп, зроблено висновок про доцільність запровадження подібної практики у вітчизняних виданнях.

Розширюючи поняття волонтерства, автор дисертаційного дослідження звертається до практики викладацької діяльності в Інституті журналістики Київського національного університету імені Тараса Шевченка. Виявлено, зокрема, що навчання за методикою Болонської системи дуже нагадує оригінальні методи підготовки волонтерів у редакціях європейських газет. На конкретних прикладах доведено, що модульна система та періодична оцінка знань студентів і волонтерів редакцій надзвичайно ефективні й найбільш оптимальні, насамперед у тих випадках, коли слід якомога швидше підготувати до роботи цілий редакційний підрозділ. Організація освіти за Болонською системою, на нашу думку, потребує безумовної екстраполяції і на процеси, повязані з системною перепідготовкою журналістів. Останнє особливо є актуальним, коли йдеться про необхідність ознайомлення цілих колективів з новаціями у системі жанроутворення, оригінальними методами пошуку фактичного матеріалу, гармонійного поєднання в межах одного номера різножанрових матеріалів.

У звязку з цим, у дисертаційній роботі приділено увагу розвитку партійної преси в Україні, де проблема вдосконалення та перепрофілювання журналістських кадрів стоїть досить гостро.

У дослідженні зроблено висновок щодо позитивних і негативних характеристик діяльності редакцій партійних газет. Зазначено, зокрема, що преса новостворених українських партій і рухів добре зарекомендувала себе в процесах жанроутворення, у плані динамічного просування на газетно-журнальні шпальти репортажів-розслідувань, діалогічного інтервю. Без партійних видань в Україні була б неповною інвестигативна журналістика.

Проте, з іншого боку, слід констатувати, що активне функціонування такої специфічної групи видань, як партійна преса, припадає в Україні лише на час передвиборних перегонів. Таким чином, у полемічних пристрастях, у гонитві за сенсацією часом губляться оригінальні напрацювання в галузі жанроутворення, які могли розвинутися лише за екстремальних умов праці репортерів, інтервюерів, аналітиків у передвиборних кампаніях.

У дисертаційному дослідженні виняткову увагу приділено новим і основним методам збирання інформації, без яких немислима оригінальна система жанроутворення. Доведено, зокрема, що “метод маски” в його традиційній інтерпретації зі зміною зовнішності, манери поведінки і т.д. поступово відходить у минуле, бо він повязаний з невиправданим для журналіста особистим ризиком і, головне, порушує моральні норми журналістських кодексів, іноді - межі чинного законодавства. Більш ефективним залишається збирання інформації методом “журналіст змінює професію”. Цей метод, на нашу думку, придатний для локальних розслідувань і, згодом, при написанні таких матеріалів, набуває скоріш белетристичного характеру, ніж власне журналістської творчості.

Натомість можемо констатувати, що зявилися такі принципово нові методи пошуку інформації, як інтернет, масові соціологічні опитування, бліцінтервю тощо. Тому в дисертації приділено увагу діяльності спеціалізованих груп аналітиків, які мають готувати матеріал для репортера, що веде розслідування в стилі інвестигативної журналістики.

Дисертаційне дослідження, побудоване на сучасних журналістикознавчих теоріях, має, безумовно, прагматичний характер і призначене як для науковців, так і для широкого журналістського загалу.

Висновки, зроблені в кінці кожного розділу, дозволяють підсумовувати головні положення теоретичних досліджень.

Загалом, вся робота є спробою поєднати журналістикознавчі студії з практичними рекомендаціями, що мають стати в пригоді працівникам друкованих видань, які продовжують свою творчу діяльність чи приступили до роботи на початку третього тисячоліття.