Динаміка функціонування усної епічної традиції (на матеріалі Нижньої Наддніпрянщини) - Автореферат

Останнім часом фольклористика як складова наукового гуманітарного дискурсу все частіше звертається до вивчення регіональної специфіки народної словесної культури, але усна епічна традиція земель, які у фольклорі отримали назву Низу Дніпрового, Дніпровського Низу або й просто Низу, досліджена недостатньо. Географічне положення, степовий ландшафт, непересічність перебігу історичних та політичних процесів, строкатість та постійність міграційних процесів сприяли формуванню на досліджуваній території унікальної за спектром жанрів, їх гендерної природи та трансмісії, характером і місткістю фольклорної історичної памяті, часово-просторового континууму, персонажів складової української фольклорної традиції. Перший з них стався із формуванням войовничої чоловічої спільноти та, відповідно, її фольклорного репертуару, витоки якого були на землях, звідки стікалося на Січ козацтво; другий - після ліквідації Запорожжя, в період аграрної колонізації краю, коли поряд із традиційним для досліджуваної місцевості фольклорним матеріалом починають функціонувати окремі, часто роздроблені локуси із фольклорним репертуаром, завезеним із різних місцевостей. Звернення до усної епічної традиції Нижньої Наддніпрянщини вмотивоване історико-етнографічною самобутністю регіону, оригінальністю його ролі у формуванні українського фольклорного фонду у XVI - XVIII ст., процесів трансформації фольклорної традиції у XIX - на початку XX ст., суттєвими змінами фольклорного репертуару, що відбулися впродовж XX ст. та відбуваються зараз. Мета роботи: дослідити характер і особливості функціонування усної епічної традиції, осмислити загальну логіку та основні тенденції розвитку жанрів історичної прози та пісенності.У процесі розгляду сучасних поглядів на жанрову природу легенд та переказів висловлюються та аргументуються думки про те, що герой у фольклорі - це часто імя зі згрупованими навколо нього мотивами, які можуть мати різні форми ампліфікації, тому з одним іменем, що могло належати історичній особі, а потім стало номеном фольклорних персонажів, можуть повязуватися як легендарні, так і народноісторичні мотиви. Основними параметрами картини світу історичних пісень є: 1) герой (учасник події, а не виразник почуття), що асоціюється з історичною особою або є представником історичної спільноти чи соціального стану (Сірко, Семен Палій, козак, запорожець тощо); 2) конкретність хронотопу: час історичний, що асоціюється із конкретною подією або типовими явищами певної епохи, завжди минулий із різною епічною дистанцією; простір географічний, локальний або регіональний, часто без топонімічного маркування; 3) подія завершена в часі; 4) сфера волі фантазії обмежена можливим або потенційно можливим із установкою на достовірність. “Історичні пісні та перекази” йдеться про те, що у переказах та історичних піснях, які побутують в одному регіоні, можуть бути як подібні мотиви, сюжети та характеристики, так і мотиви та їх комбінації, притаманні виключно переказам. У легендах та переказах, що фіксувалися на Нижній Наддніпрянщині впродовж XIX - початку XX ст., імпліцитним оповідачем найчастіше був запорожець (запорожці). У багатьох творах простежується своєрідний ланцюжок внутрішньотекстових оповідачів, що відповідає особливостям трансмісії фольклору в регіоні: запорожці - діти запорожців - онуки запорожців - представники наступних поколінь нащадків: запорожці - переселенці - нащадки переселенців; сучасники - свідки запорозької історії - їх діти - онуки.

ОСНОВНИЙ ЗМІСТ ДИСЕРТАЦІЇ