Динаміка формування ціннісного світу молодіжної культури України - Автореферат

Толерантність, необхідність пошуку діалогу, зрозуміла в широкому значенні слова комунікація поступово стають домінантами цивілізаційного розвитку, де все більшу роль і значення в суспільному житті відіграє готовність вислухати іншого, зрозуміти резони та спосіб його аргументації. Природно, що перехід від радянського, заснованого на придушенні й маніпулюванні людською свідомістю репресивно-ідеологічного ладу до побудови справді громадянського суспільства не може відбутися миттєво, на його шляху неминуче виникають відгалуження й затори, подолання яких здатне сформувати особистість, яка самостійно мислить і діє, - субєкта, що апріорі припускає самодостатність і ціннісну унікальність іншої особистості, іншої волі, іншого світосприймання. Добре відомо, що в найбільш вираженій формі потреба в ціннісній рефлексії переживається людиною в молодому віці, коли процес самосвідомості набуває форми глибоко особистого, екзистенціального пошуку свого місця у світі. З одного боку, стійкою тенденцією ставлення молодіжної культури до ціннісної свідомості виступає його заперечення. З іншого боку, молодіжна культура виявляється здатною формулювати власні ціннісні орієнтири, які сприймаються не просто як альтернативні правила, а наділяються змістом дійсного, справжнього життя, забутого й невідомого у світі дорослих.

Основні результати дисертаційного дослідження викладено в шістьох публікаціях, з яких чотири - статті у виданнях, зареєстрованих ВАК України: Структура роботи. Дисертація складається зі вступу, трьох розділів, які поєднують сім параграфів, висновків і списку використаних джерел з 169 позиціями. Загальний обсяг дисертації - 165 сторінок, з яких 154 займає основний текст.

ОСНОВНИЙ ЗМІСТ РОБОТИ

У "Вступі" обґрунтовується актуальність теми дослідження, визначається ступінь дослідження проблеми в науковій літературі, формулюється мета, завдання та наукова новизна дослідження, характеризуються методологічні засади роботи, розкривається її науково-практична значущість.

Розділ 1 - "Цінність як категорія соціального пізнання" - присвячено визначенню концепції та категоріального апарату дослідження, де фіксуються основні соціально-філософські підходи до проблеми цінностей. Здійснено аналіз сутності та ролі цінностей у житті суспільства, окремої людини, запропоновано типологію цінностей і обґрунтування їх ієрархії.

У підрозділі 1.1 - "Функціональний підхід: теоретико-методологічні засади" розглянуто поняття цінності, проаналізовано процес розвитку аксіології та формування її пізнавальних принципів, здійснено аналіз різних концептуальних підходів дослідження цієї проблеми.

У традиції класичної європейської філософії ідея особливого ціннісного виміру буття вперше виникає з розвитком обєктивно-ідеалістичного погляду на природу пізнання. Найбільш чітко це виявляється у вченні Г.В. Геґеля. У системі геґелівської філософії цінність має телеологічний характер і виражає позицію, відповідно до якої людське пізнання ні в який окремий момент своєї історії не є достатнім. Повнота, а, отже, значущість і цінність знання визначаються лише у перспективі стосовно кінцевої мети - реалізації абсолютної ідеї. Не погоджуючись, в основному, з установками геґелівської філософії, С. Кєркегор підтримує та ще глибше розвиває принцип ціннісної обумовленості знання. Причому, на відміну від Геґеля, для Кєркегора знання має сенс лише як щабель на шляху до реалізації вищої духовної цінності людської особистості - віри. Тему співвідношення знання та цінності в другій половині XIX століття розвиває також Баденська школа неокантіанства (В. Віндельбанд, Г. Ріккерт).

Однак, справжній прорив в осмисленні специфіки ціннісної проблематики робить Ф. Ніцше. Для нього цінність виявляється характеристикою світу навіть більш фундаментальною, ніж існування. Буття є не що інше, як один із способів реалізації цінності "волі до влади". Цей висновок, що генетично бере свій початок від А. Шопенгауера, є ключовим у розумінні того ідейного контексту, в якому відбувався процес становлення та розвитку аксіологічної проблематики в сучасній європейській культурі.

Альтернативну позицію демонструє російська релігійна філософія (В.С. Соловйов, М.О. Бердяєв, М.О. Лосський), у традиції якої затверджується особливий тип світогляду, заснований на ідеї споконвічно благого, протилежного ніцшеанському, екстатично-героїчного тлумачення причетності буття до цінності.

Незважаючи на відмінності зазначені позиції поєднує підхід, який можна охарактеризувати як ціннісно-онтологічний. Його суть полягає в переконанні, що цінність є щось самовиявне в бутті й тим самим тісно повязана із сущим. Інший підхід, що найбільше виявляється у вченні М. Вебера, розглядає цінність у принципово відмінному аналітичному ракурсі, де йдеться не про внутрішню структуру світу, яка втілена у безлічі подій, а в нашому, людському способі сприймати та упорядковувати спостережуваний світ і, насамперед, світ соціальних взаємин. Розвиток цього підходу сформував цілий напрямок у розумінні аксіологічної проблематики, для якої є характерним підкреслено непредметне, функціональне розуміння природи ціннісних відносин. За аналогією, Е. Дюркгейм створює учення про цикли суспільного розвитку, Е. Фромм доходить висновку про несвідомий вміст регулятивних установок, Т. Парсонс висуває структурно-функціоналістську концепцію суспільства. Спільною виявляється теза про те, що цінності не є абсолютними одиницями буття, вони здатні змінюватися й тим самим змінюють світ, в якому існує людина. К. Манхейм абсолютно чітко висловив цю соціально-філософську установку, стверджуючи, що процес створення нових цінностей у суспільстві є перманентним і не може бути зупинений ніякими зусиллями консервативних сил.

Залишаючись на позиціях суто функціональної точки зору на природу ціннісних відносин у суспільстві, можна виділити три ідеальних типи концепцій відповідно до елементів системи А.І. Уйомова: "річ - властивість - ставлення". Так, для типу концепцій "річ" і "властивість" загальним моментом є переконаність у тому, що сенс цінностей виникає з характеру людських потреб. Нагальність потреб, сила, з якою вони заявляють особистості про себе, створюють ту ієрархію світу, яку субєкт сприймає як зовні дану йому реальність. Якщо тип концепції "річ" трактує цінність як ступінь стійкості інтересу особистості до того чи іншого обєкта, то концепція, що належить до типу "властивість", вказує на будь-який, навіть нестійкий і спонтанний прояв інтересу. Особлива ситуація виникає, коли розглядається концептуальний тип "ставлення". У межах цього типу цінність є ступінь значущості обєкта для практичної діяльності людини, націленої на досягнення бажаного результату. Цінність чого-небудь виражає відношення вчиненої дії до очікуваного результату. Аналізуючи зазначені типи концепцій, можна дійти до загального функціонального визначення цінності, яке задає межі відповідній такому підходу теоретичній рефлексії.

Відповідно до цього визначення цінністю називається спосіб упорядкування світу, що відображає характер людської зацікавленості в чому-небудь. орієнтація особистість соціум світогляд

Виходячи з наведеного визначення цінності, можна сказати, що становить собою соціальна цінність. Поняття соціальної цінності означає, що йдеться про таке упорядкування того, що відбувається, у ході якого формулюються максими, правила або норми взаємодії одного субєкта з іншим. Ці формули не просто описують, яким чином відбувається процес між субєктної взаємодії, вони виконують функцію узаконення саме цього типу поведінки, санкціонують інтереси особистості, визначають межі права претендувати на що-небудь і в остаточному підсумку виступають сенсом соціальної діяльності.

Розглянута в ціннісному аспекті соціальність проявляє дві різні функції - стабілізатора та генератора контактів індивіда з оточуючими його людьми. Стрижневим у цій взаємодії є характер рівності-нерівності, що задає певну систему відносин (соціальну позицію) між окремим індивідом і суспільством у цілому. Причому розвиток таких відносин підпорядкований принципу саморегуляції (урівноваження), при здійсненні якого людська поведінка прагне до справедливості як сенсу всієї сфери соціальних цінностей.

У підрозділі 1.2 "Типологізація як умова аксіологічного аналізу" аналізуються різні підходи до вирішення проблеми систематизації цінностей. Методологічною засадою цього аналізу виступає принцип додатковості, відповідно до якого будь-яка окрема точка зору не може висловити всієї істини предмета, вона неминучо обмежена й припускає інший погляд на речі. Принцип додатковості в цьому розумінні відповідає певній методологічній установці, що заперечує ідею метафізично абсолютної істини та визнає рівноцінність різних образів світу.

З погляду соціокультурного змісту цінностей, фундаментальною підставою для їх типології є розрізнення термінальних та інструментальних цінностей. Термінальні, або цільові цінності, узагальнено виражають найважливіші ідеали, сенси життя людей, такі як цінність людського життя, родини, міжособистісних відносин, волі, праці й аналогічні їм. Їх, у свою чергу, поділяють на особистісні та соціальні. В інструментальних цінностях відбито схвалювані в даному суспільстві або іншій спільноті засоби досягнення мети. З одного боку, це моральні норми поведінки, з іншого - якості, здібності людей (незалежність, ініціативність, авторитетність тощо). Однак, поділ цінностей на інструментальні та термінальні має умовний характер, оскільки в різних відносинах те саме явище може виступати і як засіб, і як мета.

У науковій літературі існує чимало класифікацій, де цінності структуруються за предметом і змістом обєктів, на які вони спрямовані. Відповідно, виділяють такі класи цінностей: соціально-політичні, економічні, моральні тощо. Інша класифікація подає класи цінностей за субєктом відносин: суспільство, клас, соціальна група, колектив, індивід.

Іншою підставою типології цінностей може слугувати їх належність до відповідних потреб індивідів: вітальних - найпростіших або первинних потреб, значущих для збереження та продовження життя (благополуччя, комфорт, безпека); інтеракціоністських - більш складних потреб у спілкуванні, взаємодії з іншими людьми; соціалізаційних - ще більш складних потреб у засвоєнні цінностей, норм, зразків поведінки, схвалюваних у даному етносі, суспільстві, культурі; сенсожиттєвих - вищих за складністю та функціями потреб у наповненні своєї діяльності загальним сенсом, значущим для всього життя. Важливою соціокультурною засадою для типології цінностей є їх співвіднесення з тим або іншим типом цивілізації, у надрах якої виникла ця цінність або до якого типу вона, переважно, належить.

За функціональною основою, тобто за роллю цінностей для функціонування і розвитку суспільства як цілісної системи, важливо бачити різницю між переважно інтегрувальними та переважно диференціальними цінностями. Але така різниця не може бути апріорною. За функціональною основою можна також розрізняти схвалювані й заперечувані цінності. Як схвалювані розуміються такі цінності, які підтримують більше респондентів, ніж заперечують.

Варто підкреслити, що застосування цих підходів для аналізу ціннісних трансформацій молодіжної культури не може мати вибіркового характеру. Тут розглядаються такі явища людської духовності, смисл яких торкається та перебудовує всю систему світогляду особистості, а тому має специфічний ціннісний смисл. Він вимагає, щоб в аналізі світоглядних процесів молодіжної культури дослідник виходив із принципово широкого розуміння самого предмета соціальної цінності. Подібна дослідницька позиція виражається в дотриманні принципу додатковості та в плані аксіологічного аналізу позначає систему класифікації, яка поєднує: рівень реалізації цінностей (духовні та матеріальні блага); рівень формування цінностей (потреби: економічні, політичні, соціальні, моральні); рівень відношення цінності до субєкта (індивід, соціальна група, клас, етнос); рівень функціонування (інтегрувальні, диференціальні цінності) тощо.

Другий розділ "Аксіологічний аналіз молодіжної культури" присвячено дослідженню ціннісних переваг молодого покоління. Дослідження молоді та молодіжних проблем завжди є дослідженням рушійних сил суспільних процесів, явищ, що зароджуються, які згодом можуть стати домінантними в суспільстві.

У підрозділі 2.1 "Субєкт молодіжної культури та його соціальні характеристики" досліджується сфера молодіжної культури, яку можна визначити як сферу динамічних процесів, досить закриту від проникнення ззовні й при цьому таку, що форсує власний образ навколишнього світу. У методологічному плані важливим є висновок про неоднорідність соціальної групи, обєднаної поняттям "молодь", і про критерії виділення її як специфічного соціального утворення, розподілу її на підгрупи. Після численних дискусій більшість дослідників дійшло висновку, що найбільш значущими групоутворювальними властивостями молоді є вікові характеристики, повязані з ними соціально-психологічні особливості, а також специфіка соціального стану та форм соціальної діяльності.

З урахуванням соціально-психологічної характеристики молоді притаманні такі властивості, як суперечливість, мінливість, активний, динамічний характер, максималізм та особистісний оптимізм, прихильність до групового стереотипу, верховенство емоційно-чуттєвого сприйняття навколишньої дійсності. Беручи участь у соціальних відносинах, молоде покоління трансформує їх, модернізує, одночасно пристосовуючись до сформованих соціальних відносин і змінюючи їх відповідно до нових установок. Молодь, "відчужуючись" від традиційної культури, створює свою нову - молодіжну культуру, виробляючи нові цінності.

Розмаїтість тематики досліджень проблем молоді на рубежі 80-90-х років ввійшла у протиріччя із масштабами й репрезентативністю даних. Виявилися крайності: поля досліджень були або занадто локальними (за результатами опитувань у конкретних областях і республіках не можна було дійти висновків про тенденції розвитку молоді в масштабах СРСР), або проблеми замикалися в одній із сфер громадського життя (праці, суспільно-політичної активності, дозвілля тощо). Цілісний образ молоді й типологія ціннісних орієнтацій не знайшли відбиття в пріоритетах дослідних центрів. Оскільки молодь являє собою важливий обєкт соціального, психологічного, філософського, культурологічного дослідження, що повязано з її роллю в забезпеченні політичної, економічної, культурної модернізації суспільства, то вивчення проблем молоді дозволить нам зазирнути в завтра та прогнозувати динаміку розвитку суспільних процесів у майбутньому.

Підрозділ 2.2 "Сфера формування цінностей" присвячено аналізу молодіжної культури як сфери, де будь-яка устояна й визнана цінність піддається перегляду та включена до процесу перманентної модернізації. Багаторівневість цього процесу змушує вдатися до міждисциплінарної дослідної позиції, що включає культурологічні, історичні, естетичні установки.

Розглядаючи найважливіші якості молодіжної культури, які визначають характер її функціонування, необхідно уточнити, що з моменту свого виникнення молодіжна культура активно затверджувалася у трьох сферах, які дещо умовно можуть бути визначені як "одяг", "музика", "мовленнєві звороти". Ці три домінуючі елементи не дозволяють носіям молодіжної культури розчинитися та змішатися з навколишнім суспільством. Підкреслено альтернативний стиль одягу, специфічні музичні переваги та особливий, призначений для "своїх" сленг - ось риси, з яких складається молодіжний спосіб життя. Аналізуючи цей образ, можна сказати, що його основу становить особливий тип світовідчуття, який проявляється в пріоритеті доособистісно-індивідуалізованих форм чуттєвості, націлений на синкретично-художнє сприйняття дійсності. Відповідна такому світовідчуттю життєва позиція характеризується динамічністю, сприйнятливістю кризових особистісних ситуацій, припускає творчо-креативний характер прийнятих субєктом рішень.

У цьому розумінні сферу молодіжної культури можна уявити як інноваційний потенціал, де досить велика частка продемонстрованих можливостей має непродуктивний характер, але при цьому надзвичайно важливим чинником культурного розвитку особистості та суспільства є сама постановка питання про ці можливості, пошук альтернативних шляхів існування і самовираження. Не буде перебільшенням сказати, що рухливість і швидкість у застосуванні та засвоєнні інформації, зміна форм ментальності, прагнення до новизни, що виражають загальну установку західної цивілізації, визначають культурний гештальт, який досить чітко вписується у світоглядні конфігурації молодіжного стилю життя.

Резюмуючи сказане, можна дати таке визначення: молодіжна культура - це дистантовна від загальноприйнятих зразків сукупність норм поведінки, що підтримує стиль молодіжної соціально-культурної спільності, який проявляється в специфічних, альтернативних споживчих орієнтаціях у побуті, у формах дозвілля, в особливостях самовираження. Характеризується естетичним неприйняттям духовних цінностей "батьківської" культури, претендує на відокремлення або заміну їх власними самодіяльними творами.

У межах молодіжної субкультури неминуче присутні елементи контркультури, що становлять собою свого роду виклик суспільству. Це різні форми стихійного протесту проти суспільних процесів, пошук нових ідеалів. Контркультура пропонує: формування нових відносин між людьми; формування та прийняття нових цінностей, вироблення нових соціальних норм, принципів, ідеалів, естетичних та етичних критеріїв, виховання нової особистості. Отже, можна зробити висновок: молодіжна культура значною мірою тяжіє до особистісно значущих ціннісних установок, які при соціальній реалізації можуть виявитися досить проблематичними.

Аналізуючи характер і ступінь соціальності цінностей молодіжної культури, можна виділити кілька рівнів: 1. Цінності засвоєно на рівні емоційної реакції. Цей рівень характеризує мінімальний збіг інтересів особистості із суспільними інтересами. На підставі ціннісної орієнтації даного рівня формується досить нестійка соціальна установка, у межах якої емоційність домінує над нормами та правилами. У результаті така ціннісна орієнтація найчастіше не здатна бути адекватно реалізованою в поведінці та зберігається індивідом як таке, що має суто особистісне значення.

2. Цінності інтерпретовано на рівні знань. Особистість сприймає свої пріоритети як такі, що підлягають обговоренню, і тим самим порівнює життєву позицію з можливістю громадської думки. Тією мірою, якою визначальною для поведінки виявляється саме думка оточуючих людей, формується соціальна установка. Її суть не в тому, аби побороти безпосередню емоційну реакцію, а в тому, щоб знайти загальноприйняті форми вираження даної реакції і таким чином бути зрозумілим в очах оточуючих.

3. Цінності засвоєно на рівні переконань. Тут індивід виходить за межі загальноприйнятих формулювань. Він виявляє якусь альтернативну форму самовираження, здатну згодом відігравати роль нового зразка поведінки. На цьому рівні індивід не замикається у своєму власному світі та не протиставляє себе суспільству. Правильніше сказати, що він сприймає конкретну соціальну норму як неабсолютний спосіб людського життя. "Неабсолютний" у цьому випадку означає такий, що допускає альтернативу й мислить через альтернативність. Таким чином, переконання як тип ціннісної установки дозволяє особистісній оцінці не протистояти соціальній нормі. Це правильним є настільки, наскільки поведінка, що відповідає переконанню, стає прикладом для дії інших і тим самим переформулює сутність соціально цінного.

У підсумку доходимо висновку: цінності, що репрезентують молодіжний стиль життя, не мають споконвічно заданого соціального змісту. Ми спостерігаємо складний, багаторівневий процес (емоція - знання - переконання) прилучення до цього змісту, у ході якого моральна установка особистості виявляє різні домінанти - опір, наслідування, альтернативність.

Третій розділ "Основні тенденції розвитку молодіжної культури України" аналізує динаміку соціальних процесів, причини формування ціннісних орієнтацій української молоді.

Підрозділ 3.1 "Ієрархія потреб". Сьогодні у суспільній свідомості співіснують і борються як мінімум дві системи цінностей - "нова", імпортована із Заходу, з елементами, характерними для буржуазного суспільства, і "стара", що поєднує традиційної цінності й цінності соціалістичні, які домінували в масовій свідомості в недалекому минулому.

У ситуації політичної й економічної нестабільності цілком закономірно, що із запропонованих у ході опитування 20 пріоритетів першими були обрані вітальні (цінності благополуччя, статку, наявності роботи, сімї, освіти тощо). На рівень нижчим виявився ряд таких цінностей, як: однакові можливості для всіх, цікава робота, суспільна значущість, морально-психологічний клімат у суспільстві, підвищення освітнього рівня, державна незалежність країни. Третій блок поєднує пріоритети, що утворюють рівень так званої ціннісної напівпериферії, які належать до двох підгруп. Зміст першої становлять: національно-культурне відродження; незалежність у справах, судженнях і вчинках; свобода слова; демократичний розвиток країни; прилучення до культурної спадщини; соціальна рівність. Зміст другої підгрупи становлять: можливість критики й демократичний контроль над владою, підприємницька ініціатива, участь у релігійному житті. І, нарешті, цінність участі в політичних процесах виявилася найбільш малозначною.

Проведене опитування продемонструвало, що історично сформовані механізми адаптації на сучасному етапі втрачають свою актуальність.

Колишні соціальні установки (колективізм, перевага суспільного над особистим) уже не розглядаються як основні. На перший план виходять ініціативність, незалежність, свобода самовираження. При цьому домінуючою виявляється прагматична тенденція. Молоді люди надають перевагу скоріше високооплачуваній, ніж цікавій і творчій роботі. Перевага особистих потреб, розрахунок на вигоду, споживання як стиль життя сформували контекст, що обумовлює розуміння того, яка поведінка потрібна від людини. Якщо раніше в потребах молоді переважала орієнтація на творчі види діяльності, сьогодні пріоритет ролі пізнання, творчої діяльності втрачено. На перше місце виходять цінності споживання. Причому все менше споживання припускає сприйняття справжніх культурних цінностей, всі частіше - це контакт із псевдокультурними, а часто антикультурними зразками, процесами, носіями. Виразно переважають форми, спрямовані не на творчий і духовний розвиток, а на розваги, підтримку життєвого тонусу. У звязку з цим зафіксовано дві взаємоповязані тенденції в молодіжному середовищі: маргіналізації та люмпенізації більшої частини молоді та посилення асоціальних і кримінальних характеристик у свідомості й поведінці молодих людей.

Підрозділ 3.2 " Спосіб життя й переваги" аналізує ціннісну свідомість української молоді, уявлення про яку не буде повноцінним без урахування змін, що відбулися в площині таких важливих світоглядних характеристик життєвої позиції людини, як дихотомія колективізм - індивідуалізм. Після краху державного патерналізму, коли підтримувані ним "колективістські" цінності та практика перестали служити індивідам психологічною і моральною опорою, індивідуалізм остаточно перетворився чи не в неминучу життєву стратегію. З одного боку, пострадянський простір відкрив перед людьми небачені в радянські часи можливості для індивідуального успіху, збагачення, соціального просування, а іноді й самореалізації особистості, з іншого боку - прирекло широкі маси населення на економічну й соціальну деградацію. У цей час ментальність і поведінка українців утворюють континуум, на крайніх точках якого, з одного боку - боязкий традиційний "колективізм", а з іншого боку - цинічно-відвертий й агресивний індивідуалізм "нових росіян". Сьогодні вже існує тип молодого українця, для якого характерний досить високий рівень автономії щодо соціуму й соціальних інститутів. На відміну від радянського індивідуаліста, він не апелює до суспільства і його норм; змушений зважати на них, він протиставляє їм свої власні правила; у нього немає глибоких емоційно насичених соціальних завязків за межами родини та кола друзів.

Таким чином, у результаті найгострішого протиріччя між новою системою вимог і можливостями, здібностями особистості виникає необхідність формування у молодої людини й молодого покоління у цілому, такої якості, як життєздатність. Життєздатність - це здатність людини (покоління) вижити, не деградуючи, в "жорстких" умовах соціального й природного середовища, які погіршуються, розвитися й духовно піднятися, відтворити й виховати потомство не менш життєздатне в біологічному й соціальному планах. Завдання життєздатної особистості - стати індивідуальністю, сформувати свої сенсожиттєві установки, самоствердитися, реалізувати свої задатки й творчі можливості. Життєздатність передбачає високу соціальну активність особистості (покоління), спрямовану на перетворення зовнішнього природного та соціального середовища і на формування самого себе відповідно до заданої мети.

Підрозділ 3.3 "Трансформація соціуму: нові цінності молодіжної культури" присвячено аналізу молодіжної культури. Її цінності неможливо досліджувати, не враховуючи найважливіші закономірності її розвитку - принципу спадкоємності. Оскільки культурні навички не бувають безнаціональними, необхідно поставити питання про культурно-національні цінності. Національно-культурна адаптація молоді в період існування соціалістичного суспільства не мала самодостатнього значення. Вона була підпорядкована адаптації за шкалою соціальних цінностей. Інакше кажучи, у самосвідомості людини переважало відчуття належності до соціальної, а не до національної спільності.

Статус української нації було практично розмито. Замість колишньої християнської "православної ідеї" вселюдського змісту, українській культурі було навязано нову: розвиток ідеї пролетарського інтернаціоналізму, в якій національна ідея втрачала свої обриси. У процесі здійснення цієї ідеї особливу роль приділяли молоді. Її удостоювали великої місії бути тільки там, де особливо важко - БАМ, Уренгой, Афганістан тощо. В умовах тотального контролю також виявили себе інші якості молоді: ризикованість, бажання доторкнутися до незвіданого, безстрашність, безкомпромісність, суперечливість тощо. Відверто виявивши свою бінарність, амбівалентність, дихотомічність, молодь поголовно кидається в простір своєї субкультури зі специфічними цінностями, установками, орієнтаціями. У результаті відбувся розрив у спадкоємності "батьки - діти", оскільки цінності старшого покоління виглядали незадовільними у світлі світоглядних потреб молоді.

У наш час у суспільстві активно обговорюється тема відродження спадкоємності національно-культурних традицій України. Але при цьому варто чітко усвідомлювати, що зворотною стороною цього прагнення може виявитися войовничий націоналізм, расова ненависть і взаємна нетерпимість. Національна самосвідомість цілком комфортно може уживатися в системі взаємного звязку й залежності націй, якщо її не зіштовхують цілеспрямовано на узбіччя націонал-шовінізму зацікавлені пропагандисти цих "непізнаних" сил. Все це є вказівкою на те, що функціональна роль національно-культурного виховання молоді не вгасає, а підвищується в сучасному світі.

Дисертантом зроблено такі висновки: Основою існування людини в суспільстві є ціннісна свідомість. Його проявом служить певна установка, при якій особистість співвідноситься зі світом не прямо, а за допомогою іншої особистості. У цьому сенсі виділяється особливий тип соціальних цінностей, що мають двояку функцію - стабілізатора й генератора контактів індивіда з навколишнім соціумом.

Поняття соціальної цінності вживається насамперед в аналізі молодіжної культури як сфери формування й реалізації первинних регулятивних установок особистості. При цьому підкреслюється, що молодіжна культура базується на певній світоглядній позиції, для якої характерний образ альтернативно-цілісної реальності, що відповідає доособистісно-індивідуалізованим формам чуттєвості.

Аналіз ціннісного світу сучасної молоді дозволив визначити відповідні тенденції соціального розвитку. Встановлено, що характерною рисою соціалізації молоді в наш час є маргіналізація особистості, яка проявляється в посиленні контркультурнх впливів на свідомість молодих людей. У результаті життєвий світ молоді виявляє таку ієрархічну структуру, при якій цінність споживання помітно превалює над цінністю творчості, а життєздатність виявляється однією з найважливіших особистісних характеристик.

Виявлено, що такі найважливіші складові механізму спадкоємності, як освіта й виховання, за останній час активно потіснено, а іноді й повністю витіснено в системі соціалізації молоді інститутами й цінностями культури масового суспільства. У результаті українська культура втратила багато національних рис і традицій.

Проведений аналіз показує, що система соціальних цінностей являє собою результат освітньої (а не виховної) функції суспільства. Вона не дається ззовні, а виробляється існуючими в даному суспільстві соціальними інститутами в процесі історичної практики. Як найважливіший інститут, що забезпечує ретрансляцію й відтворення цінностей, виступає родина. Підкреслюється необхідність переорієнтації ціннісної свідомості від "індивідоцентризму" - до "людиноцентризму". Ідеї такої переорієнтації в українському суспільстві відповідають гуманістичні цінності, які в основі своїй націлені на досягнення гармонії людини й природи, соціальної справедливості, свободи, творчого самовираження.

СПИСОК ОПУБЛІКОВАНИХ ПРАЦЬ ЗА ТЕМОЮ ДИСЕРТАЦІЇ

1. Сугробова Ю.Ю. К вопросу о типологизации ценностных ориентаций в молодежной культуре // Культура народов Причерноморья. - 2002. - № 36. - С. 238 - 240.

2. Сугробова Ю.Ю. Через образ жизни в молодежную культуру // Культура народов Причерноморья.. - 2003. - №37.- С. 260 - 261.

3. Сугробова Ю.Ю. Алкоголізація молоді як соціальна проблема суспільства // Актуальні проблеми історіі, теоріі та практики художньої культури: Зб. Наук. праць. - К.: Міленіум, 2006. - Вип. XVI - С. 177 - 181.

4. Сугробова Ю.Ю. Соціально - культурні реалії молоді України XX - XXI ct. // Вісник Державної академії керівних кадрів культури i мистетва.- К.: Міленіум, 2006. - №1. - С. 33 - 37.

5. Сугробова Ю.Ю. Семья, образование и образ жизни // Человек и христианское мировоззрение.- Симферополь: "Человек и христианское мировоззрение", 2001. - Вып.№ 6 - С. 134 - 136.

6. Сугробова Ю.Ю. Преемственность как основа национальной культуры// Людина у контексті культури i науки. - Львів: Арал, 2004. - С. 62 - 67.