Історичне та сучасне поняття диктатури. Дослідження поглядів Й. Геббельса, В. Леніна, Д. Шарпа, К. Шмітта на дану форму правління: утвердження та виправдання режиму диктатури, пропаганда ідеології і орієнтація на широкі маси, здобуття прихильності народу.
Диктатура - необмежена влада в державі особи, групи осіб, суспільної верстви, що на відміну від демократії, тримається не на вільних і незалежних виборах, а спирається на силові структури та органи держави чи навіть на пряме насильство, репресії та терор. Диктатура в різних формах була поширена і в Давньогрецьких державах (наприклад, тиран Корінфа Періандр або тиран Афін Пісістрат), і в Стародавньому Римі (Гай Юлій Цезар), і в Середньовіччі (Франческо Сфорца). Криза, що настала після Першої світової війни, викликала появу низки диктатур на території Європи, в тому числі режими Ататюрка й Пілсудського (національні); Муссоліні, Гітлера,Прімо де Рівера, Франко і Салазара (праві); Йосифа Сталіна, Енвера Ходжа (комуністичні).Після Другої світової війни: в Азії - Мао Цзедуна й Кім Ір Сена; в Латинській Америці - Фіделя Кастро й Августо Піночета. Форма здійснення влади, при якій влада, незалежно від форми та ставлення до влади, здійснює своє правління прямим, директивним, шляхом. Ефективність і оптимальність цієї форми здійснення влади залежить від багатьох факторів, в тому числі від обєктивної ситуації, сприйняття суспільством необхідності саме цієї форми здійснення влади, форми ставлення суспільства і влади, форми ідеологічного обґрунтування влади.
Список литературы
Головною думкою Джина Шарпа у згаданій вище главі книги є те, що будь-який режим, у тому числі і диктатура має слабкості і не застрахований від помилок. Автор вважає, що навіть диктатуру із сильною ідеологією можливо повалити. Варто лише вміло надавити на надані вище слабкості, зокрема підсилити регіональні, класові конфлікти, протиріччя в армії чи поліції. Також головним недоліком диктатури є те, що вона повільно реагує на зміни.
Враховуючи те, що дана книжка написана американський агентом в період після розпаду СРСР. А також маючи на увазі те, що Джин Шарп виступав іноземним консультантом для політиків держав колишнього СРСР можна зробити припущення, що дана книжка є написаною на замовлення американських спецслужб. Як відомо, спочатку відбуваються події, а вже потім відбувається виклад матеріалу на папері. Тож можна стверджувати, що матеріалом для цієї книги послугувало повалення диктатурного режиму СРСР. Основним мотивом в усій книжці є мотив засудження диктатури і оспівування переваг демократії. З чого можна ще раз зробити припущення, що розпад СРСР не обійшовся без американської «допомоги».
Джерело №4
Автор: Шмітт Карл
Назва: «Комісарська та суверенна диктатури»
Інформація: книга «Диктатура» 1,2 глави, первидання 2005р., переклад українською Вакуленко Л.
Мета: розяснення та порівняння понять «комісарська диктатура» та «суверенна диктатура»
Нотатка про автора: Карл Шмітт (11 липня 1888 - 7 квітня 1985) - німецький юрист і політичний філософ .
Шмітт розглядається в науці як націоналіст, противник плюралізму, антиліберал, а також опонент парламентаризму і шанувальник італійського фашизму, противник правової держави і природного права і неоабсолютіст, що сформувався під впливом Ніколло Макіавеллі і Томаса Гоббса.
Публікації Шмітта містять до часу актуальні політичні екскурси та посилання. Між 1933 - м і 1945 - м роками його політичні пасажі несли на собі безумовний відбиток націонал -соціалізму.
Шмітт визначає такі положення щодо комісарської диктатури: O Комісарська диктатура припускає, що диктатор (індивідуальний чи колективний) отримує в умовах надзвичайних обставин « право» на диктатуру.
O Комісарська диктатура, таким чином, заснована на декреті деякого політичного субєкта - ним може бути парламент, сенат, народ, стан, олігархічне угруповання, етнічна чи релігійна громада, клас або ідеологічний рух . Але в кожному разі встановлення такої диктатури передує акт « доручення », а значить, у подібної диктатури є « комісіонери », «поручителі» - ті, хто здійснив цей акт і визначив мету і завдання диктатури, іноді разом з терміном дії і умовами її здійснення .
O Комісарська диктатура має певну правову базу і ряд легітимуючих її обмежень. Цей тип диктатури повязаний з виконанням цілком конкретного обсягу дій і рішенням ясно певних завдань.
O Диктатор - комісар легітимний в тій мірі, в якій він реально виконує ввірене йому завдання . Легітимність диктатора - комісара виникає з реалізації цілей, поставлених всій системі диктатури. І ця легітимність закінчується, коли поставлені цілі виконані і надзвичайна ситуація подолана, - наприклад, після завершення війни, придушення бунтів або перемоги над сепаратистськими тенденціями.
O За цією логікою діє і апарат комісарської диктатури, що повторює на нижніх рівнях принцип всієї системи. У диктатора - комісара є свої комісари, також задіяні в реалізації поставлених цілей. І їх легітимність, часом сумнівна з точки зору традиційних правових нормативів, випливає з успіху реалізації поставлених завдань.
O «Комісарська ієрархія » заснована на принципі реалізації конкретної мети. У комісара є надзвичайні повноваження для реалізації цієї мети, які виходять із верховної влади диктатора, і вони повязані тільки з поставленою метою .
O Комісар не має ніякого автономного статусу в чиновницькому апараті, його повноваження завжди носять тимчасовий характер і можуть бути припинені у будь-який момент, якщо буде вирішено, що він неадекватно справляється з поставленим завданням ; але при цьому він не має жодних гарантій .
O Ієрархія чиновників оптимально пристосована до функціонування держави в стандартному звичайному рутинному режимі. Ієрархія комісарів, діючих імям диктатора, покликана справлятися з надзвичайними ситуаціями .
Шмітт також пояснює, що поряд з комісарської диктатурою існує суверенна диктатура.
O Суверенна диктатура передбачає повновладдя диктатора у відриві від якої б то не було мети, поза всякою легітимізацією, крім індивідуальної волі .
O Суверенна диктатура тотожна тиранії або деспотії. Тут вся система політико-адміністративних нормативів ставиться нижче абсолютної влади автократа
O Історично це втілювалося в системі абсолютизму, причому, як правило, в періоди палацових переворотів або зміни династій .
O Суверенна диктатура не базується ні на який цільової установці, не вважається тимчасовим заходом, відривається від якої б то не було системи легітимізації і не має за собою ніякого « доручення ».
O Суверенна диктатура не є відповіддю на надзвичайні обставини і являє собою тиранічний волюнтаризм окремої особистості, у відриві від якої б то не було юридичної бази .
O Поступово суверенна диктатура може перероджуватися в династичну систему і набувати фіксовану правову форму. Але тоді вона перестає бути власне диктатурою .
Шмітт зазначає, що історія знає приклади як комісарських, так і суверенних диктатур. Зовнішні риси - призупинення універсальної дії правових норм - їх зближують, але сутність і сенс цих явищ абсолютно різні. Ця відмінність нам постійно треба мати на увазі при аналізі явища диктатури. Диктатура диктатурі - ворожнеча.
Висновок: Автор наголошує, що існує декілька типів диктатури. Необхідно розрізняти комісарську та суверенну диктатури. Хоч вони і мають спільні риси, але головною відмінністю є те, що комісарська диктатура може бути обмежена і усунена після виконання поставленого перед нею завдання, а при суверенній воля одної людини ніким і нічим необмежена, що є небезпечним для нормального розвитку країни. Приємно здивувало те, що при аналізі двох глав книги, Шмітт як заядлий прихильник націоналізму та фашизму все ж не висловлює чіткої думки щодо своїх вподобань, а лише сухо викладає поняття та факти. Матеріал викладений чітко й зрозуміло, і є неабияким корисним вкладом в історію дослідження диктатури як політичного та соціального явища. диктатура правління ідеологія
Загальний висновок
Диктатура безумовно є дуже цікавою і привабливою формою правління. Найбільша її перевага - це величезна сила та могутність. А найбільший недолік, на мою думку, - це те, що ця сила заснована переважно на насиллі та примусі.
Диктатура є повторюваним історичним і політичним явищем. В усі часи були видатні диктатори, з давніх часів існувала диктаторська форма правління і існує навіть у наш час. ХХ століття можна по праву назвати «ерою диктатури». Можна зробити висновок, що в певний період свого розвитку та чи інша країна потребує появи справжнього лідера, жорсткого та безпринципного диктатора, який буде в змозі нехай навіть за рахунок революції, численних жертв вивести державу з кризи, наштовхнути її на новий етап розвитку. Тож не виключено, що і в майбутньому диктатура буде популярним явищем.
Що стосується проаналізованих джерел, то стало зрозуміло, що неможливо вивчати матеріал без докладного вивчення біографії автора, історії періоду в який були написані статті. Адже кожний автор мав на меті, хоч і хитрістю, навязати свою думку народу, здобути прихильників, утвердити існуючий режим, а також відстояти свої власні переконання. Як бачимо навіть на рівні преси присутні елементи диктаторства.
У статтях здебільшого прослідковується одна мета, а саме, утвердження та виправдання режиму диктатури, підсилення та пропаганда ідеології та орієнтація на широкі маси, здобуття прихильності народу, нехай навіть неправдою, перекручуванням фактів тощо. Але час диктує свої умови, і інших способів утвердження при владі ще ніхто не винайшов.
Найбільше вразила думка, що будь-яка форма правління є диктатурою по своїй суті. Я погоджуюсь, бо будь-яка влада прагне розвязати одні й ті самі питання, а саме, утвердитися при владі та утримувати владу якомога довше. Різниця між формами правління є лише в тому, який клас суспільства є панівним. Особисто я не вірю ні в міф про рівність, ні в міф про народність влади. Завжди є і будуть ті, яким буде добре і ті, за рахунок яких буде добре першим. І це зовсім не залежить від форми правління чи політичного устрою країни. Так влаштований світ.
Загалом джерела справили негативні враження тільки з одного моменту. Склалося враження, що політика - це така тонка і противна річ, в якій кожен прагне «закопати конкурента», викрити його, і при цьому навязує свою думку якомога більшій кількості людей, або ще гірше виправдовує свої жаливі дії благородними цілями, кожен тягне в свою сторону. На мою думку, ніякої більш лицемірної діяльності за політику не існує.
Що стосується диктатури, то перевагою можна назвати й більший порядок у країні порівняно з іншими формами правління. Потрібно також розуміти, що диктатура давніх часів, шістнадцятого, двадцятого та навіть двадцять першого століть - це кардинально різні диктатури. Поступово диктатура набуває нових форм, і хто знає, можливо, у далекому майбутньому держави світу повернуться до диктатури, але вже у новому вигляді.
Размещено на
Вы можете ЗАГРУЗИТЬ и ПОВЫСИТЬ уникальность своей работы
