Визначення поняття характеру, його основних меж, типології та структури. Вивчення його місця у структурі індивідуальності. Характер та інші властивості індивідуальності. Його зв’язок із темпераментом. Дослідження поняття про Я-концепцію та самооцінку.
Характер - одна з основних структур індивідуальності, що фіксує в собі специфіку переходу від психобіологічних та загально психологічних закономірностей до соціопсихічних, особистісних процесів. У широкому смислі характером називають цілісну сукупність, що позначає приховану за різними проявами людського Я природу особистості. Теофраст запропонував використовувати цей термін у психології для пояснення цілого комплексу ознак, що відрізняють поведінку однієї людину від іншої, запропонував і першу класифікацію характерів (брехливий або чесний, хитрий або простодушний, жадібний або щедрий).У найзагальнішому вигляді характер може бути визначений як система стійких властивостей особистості, що виявляються у відносинах людини до себе, до людей, до роботи, що виконується, до дозвілля тощо. У характері можна виділити ряд підсистем або властивостей (рис), які і виражають різне ставлення особистості до окремих сторін дійсності. У першій підсистемі містяться риси, що виявляються в діяльності (ініціативність, працездатність, працьовитість або ж, навпаки, безініціативність, лінивість тощо).У світовій психологічній науці немає єдиної типології характерів, але переважна більшість психологів вийшла з наступних основних загальних ідей: характер самооцінка темперамент індивідуальність а) досить рано сформувавшись, характер людини виявляє себе в період подальшого життя як більш або менш стійке психічне утворення; б) поєднання рис, що входять у характер, не є випадковими. Вони в сукупності представляють системи, чітко різняться за типами, що і дозволяє будувати типологію характерів; Функціонально-типологічні теорії повязують особливості характеру зі стилем поведінки, який відповідає набору “функцій”, що є характерними властивостями кожної людини (Юнг та інші). Представників такого типу можна зустріти серед редакторів, атлетів, бізнесменів, людей, що взагалі досягають успіху.Проте розрізняють поняття темпераменту і характеру. Кант зауважує, що темперамент вказує на те, що можна зробити з людини, а характер, що сам він хоче зробити з себе. Тобто характер не є чимось готовим, даним від природи, але визначається сукупністю розвитку зовнішніх факторів та свідомими зусиллями людини по формуванні у себе потрібних властивостей. Павлов намагався розрізнити поняття «тип нервової системи», «темперамент» і «характер»: «…тип є природжений конституційний вид нервової діяльності - генотип… характер є сумішшю природжених схильностей, потягів з привитими впродовж життя під впливом життєвих вражень». У психологічній науці склалися різні співвідношення темперам ту і характеру: 1) ототожнення темпераменту і характеру;Я-концепція будується на основі самосприйняття, самоставлення, що яскраво переживається, постійно зіставляється із сприйняттям себе іншими людьми, їх емоційним ставленням. У створенні Я-концепції активну участь беруть самоспостереження, самооцінювання та інші рефлексивні особистісні процеси. Це достатньо стійкий і складний у дорослому віці гештальт, який на ранніх етапах вирізняється мінливістю, залежністю від зовнішніх умов і життєвих обставин, зміни ціннісних орієнтацій, ступеня самоприйняття. Я-концепція у значній мірі не усвідомлюється, і лише в ситуації життєвої кризи глибше себе усвідомлює. Роджерс: Я-концепція - уявлення про власні характеристики і здібності індивіда, про можливості його взаємодії з іншими людьми і навколишнім світом; уявлення про цілі та ідеї, що мають позитивну або негативну спрямованість.
Список литературы
1. Ананьев Б.Г. Избранные психологические труды: В 2 т. - М., 1980. -Т. 2. - С. 52-103.
2. Анастази А. Дифференциальная психология. Индивидуальные и групповые различия в поведении / Пер. с англ. ? М.: Апрель Пресс, Изд-во ЭКСМО-Пресс, 2001. - С. 206-242.
3. Гомезо М.У., Домашенко И.А. Атлас по психологии. - М., 1986. -С. 217-218.
5. Либин А.В. Дифференциальная психология: на пересечении европейских, российских и американских традиций: учебное пособие. - М.: Эксмо, 2006. - С. 180-193.
6. Личко А.Е. Психопатии и акцентуация характера у подростков. - Л., 1983. - С. 6- 10.
7. Леонгард К. Акцентуированные личности. Пер. с нем. - К.: Вища школа. Головное изд-во, 1981. - 392 с.
8. Палій А.А. Диференціальна психологія: Курс лекцій. - Івано-Франківськ: ВДВ ЦІТ Прикарпатського національного університету імені Василя Стефаника, 2007. - С. 194-227.
9. Норакидзе В.Г. Методы исследования характера. - Тбилиси, 1989. - С. 6
10. Психологія: Підручник / Ю.Л. Трофімов та ін. - К., 1999. - С. 108-112.
11. Рубинштейн С.Л. Основы общей психологии. - М., 1989. - Т. ІІ. -С. 211-235.
12. Фромм Е. Характер и социальный прогресс // Психология личности. Тексты. - М., 1982.
13. Юнг К. Психические типы // Психология индивидуальных различий. - М., 1982.
Размещено на .ru
Вы можете ЗАГРУЗИТЬ и ПОВЫСИТЬ уникальность своей работы
