Диференціація рослинного покриву степів південної частини лівобережного лісостепу України - Автореферат

Раніше степи займали значні простори (близько 40% території України) і відігравали провідну роль у формуванні ценотичної специфіки ландшафтів та утворенні потужних чорноземів. Унаслідок надмірного розорювання територій, яке в окремих південних регіонах перевищує 85%, степи були знищені як зональний тип рослинності і зараз існують лише у вигляді локальних екотопів, що непридатні для рільництва. Щоб зберегти цінні унікальні залишки, необхідна розробка спеціальної програми охорони степів. Тому велику наукову цінність має проведене дисертантом виявлення степових ділянок, оцінка стану, всебічне вивчення еколого-ценотичних та флористичних особливостей рослинного покриву степів південної частини Лівобережного Лісостепу України (ПЛЛУ). розробити класифікаційну схему рослинності степів на флористичній основі (за методом Браун-Бланке) та дати еколого-ценотичну характеристику синтаксонів;Північна межа регіону досліджень проходить по лінії Золотоноша - Миргород - Охтирка і по р. У сучасному рослинному покриві ПЛЛУ степи займають близько 1% площі і приурочені до схилів балок, ярів, трапляються на стрімких правих берегах річок Сіверський Донець, Оскол, Ворскла, Вовча та їх приток, вузькими стрічками - на прирічкових вододільних плато, а також на горбах. Вони досить добре представляють рослинність барвистих різнотравно-типчаково-ковилових степів, а справжні типчаково-ковилові степи представлені фрагментарно.Вивчення степів починається з XVII ст. і активізується в ХІХ ст. у звязку з дослідженням природи губерній Київського учбового округу (Траутфеттер, 1853,1855; Рогович, 1853, 1862, 1869; Монтрезор, 1886-1888, 1891). Значний внесок зробили учасники експедиції, організованої Лісовим департаментом для природничо-історичного дослідження Полтавської губернії (Докучаєв, 1953; Краснов, 1890, 1891, 1894). Узагальнюючими флористичними зведеннями кінця ХІХ ст. були праці І.Ф.В основу роботи покладено матеріали польових досліджень, проведених автором протягом 1993-1998 рр. на території ПЛЛУ. Польові дослідження проводилися загальноприйнятими методами (маршрутним та напівстаціонарним) (Полевая геоботаника, 1959-1976).Дідуха (1992) про те, що флора може обєднувати види не лише за територіальним принципом, а і за типологічним (сукупність видів певного типу рослинності), оскільки така флора характеризується певними властивостями, що закономірно змінюються. На підставі оригінальних, літературних та гербарних даних ми склали конспект природної флори судинних рослин степів, який нараховує 644 види, що належать до 264 родів, 51 родини та 3 відділів. Десять провідних родин охоплюють 452 види (70,2%) і 184 роди (69,7%), а інші родини представлені 192 видами і 80 родами, що становить, відповідно 29,8 та 30,3%. Наступні родини, які займають в спектрі 11-20 місця, нараховують 7-17 видів і загалом включають 107 видів (16,6%) та 35 (13,2%), а решта - 31 родина охоплює лише 85 видів і 45 родів, що, відповідно, становить 13,2% та 17,1%. Наступні 6-7 місця у родовому спектрі займають роди, які мають по 9 видів - Potentilla i Silene, а 8-15 місця посідають роди, які нараховують по 8 видів: Stipa, Salvia, Rosa, Linum, Campanula, Vicia, Artemisia, Allium.Диференціація рослинного покриву спричинена впливом двох складових - біологічними особливостями популяцій та видів, які взаємодіють між собою, і факторами зовнішнього середовища, що покладено в основу класифікації рослинності.Типові різнотравно-типчаково-ковилові степи, що характеризуються домінуванням мезоксерофітних та ксерофітних дернинних злаків та великою участю бобових і різнотравя, представлені формаціями Stipeta lessingianae, S. zalesskii, S. pulcherrime, S. capillatae, S. dasyphyllae, Festuceta valesiacae, Poeta angustifoliae, Bromopsideta ripariae, B. inermis та Koelerieta cristatae. Псамофітні степові ценози формуються на піщаних грунтах і на території ПЛЛУ приурочені до піщаних терас річкових долин та островів Кременчуцького, Дніпродзержинського та Печенізького водосховищ. Панівна роль у складі травостою цих степів належить евксерофільним і мезоксерофільним видам дернинних злаків (Festuca beckeri, Koeleria glauca), які зростають лише на піскуватих і ніколи не переходять на суглинисті грунти. На основі виконаних 678 геоботанічних описів методом перетворення фітоценотичних таблиць (Косман та ін., 1991) розроблена флористична класифікація, що дає можливість порівняти дані з західноєвропейськими. Синтаксономічна схема включає 3 класи, 4 порядки, 10 союзів, 23 асоціації та 3 субасоціації.Важливим показником стану збереженості природних комплексів певної території є наявність у складі її флори рідкісних видів, які є дуже чутливими до трансформації або забруднення середовища і тому зникають в першу чергу. Дідухом (1985) комплексна характеристика видів, яка враховувала 10 ознак: ботаніко-географічну значущість виду, характер унікальності виду для регіону, таксономічну репрезентативність, кількість місцезнаходжень, площу всіх місцезростань, середню рясність виду в характерних ценозах, спрямованість

ОСНОВНИЙ ЗМІСТ