Дидактична гра як засіб формування загальнонавчальних умінь і навичок - Дипломная работа

Серед пріоритетних функцій школи першого ступеня визнано загальнонавчальні та розвивальні, а одним із найважливіших її завдань - формування у молодших школярів розгорнутої навчальної діяльності (уміння вчитися). Як результат цього переходу - переосмислення самоцінності знань, зміна співвідношення між результативним і процесуальним аспектами навчання на користь засвоєння учнями способів пізнання, формування бажання та уміння вчитися. Вивчення розвитку дітей доводить, що у грі ефективніше, аніж в інших видах діяльності, розвиваються усі психічні процеси, формуються відповідні вміння і навички. Виготський, розглядаючи роль гри у психічному розвитку дитини, відзначив, що у звязку з переходом у школу гра не лише не зникає, але й навпаки, - пронизує собою усю діяльність школяра. Блонський, який стверджував: аналіз існуючих теорій ігор доводить, що гра - основний вид активності дошкільника, у процесі якої він тренує сили, розширює світогляд, засвоює соціальний досвід, відтворює і творчо комбінує явища оточуючого життя [6, 43].Савченко, враховуючи специфіку чотирирічної початкової школи, обєднала загальнонавчальні уміння і навички молодших школярів у такі групи: організаційні, загальнопізнавальні, загальномовленнєві і контрольно-оцінні Вони формуються протягом усієї початкової школи, мають міжпредметний характер, а тому час для цієї роботи вчитель знаходить на різних уроках, враховуючи розвивальні можливості тієї чи іншої теми. Умовою і результатом інноваційного типу навчання має бути сформованість в учнів бажання та уміння вчитися, шукати в різних джерелах інформацію, уміти застосовувати нові знання, освоювати уміння діяти і прагнути до творчості й саморозвитку. Для всіх етапів шкільної освіти можна виділити такі характеристики самостійного учіння учня: учень, який вміє вчитися, сам визначає мету діяльності, або приймає ту, яку визначить учитель; виявляє зацікавленість до навчання, докладає вольових зусиль для досягнення результату; вміє організувати свою працю, знаходить потрібні знання, способи для розвязання задач, виконує у певній послідовності розумові або практичні дії, прийоми, операції; усвідомлює свою діяльність, уміє її проаналізувати й прагне удосконалити. Цукерман визначає уміння вчитися як уміння вчити себе, бути учнем і вчителем одночасно, в одній особі, самостійно знати і робити те, що на початку навчання виконується лише у співдружності з учителем. Розглянемо інші (найсучасніші) трактування аналізованого поняття: «уміння вчитися є здатність субєкта навчальної діяльності до самостійного виходу за межі своїх знань і умінь з метою пошуку нових способів дії» [70, 68]; «уміння вчитися, доступне молодшим школярам, входить у базові здібності саморозвитку» [71, 11]; «удосконалювати, вчити самого себе - значить будувати стосунки з самим собою як з «іншим», таким, що змінюється, який вчора думав і діяв не так, як сьогодні» [70, 159].Як вільна і творча діяльність гра для дитини цікавіша за дійсність, яка її оточує. Русова зазначала, що «за методами нової школи кожна наука в початковій школі повинна наближатися до гри, але не тому, що до неї (науки) треба ставитися недбало, а тому, що вона таким чином зможе захопити дітей, як захоплює їх гра…» [58, 214]. Вчений вважав, що гра є одним із найважливіших методів навчання, адже «між грою і роботою немає такої великої різниці, як дехто думає… В кожній грі є насамперед робоче зусилля та зусилля думки… Дехто гадає, що робота відрізняється тим, що в роботі є відповідальність, а в грі її немає. Також вчений поставив питання про специфіку педагогічного керівництва грою, де педагог повинен уміти так само гратися, як і діти, - тільки тоді педагогічне керівництво грою буде ефективним. Однак вчений не бачив гри без інтеграції її з іншими видами дитячої діяльності, як-от: фізичною, трудовою, інтелектуальною тощо: «Гра - широке і багатогранне поняття.Фребель, перший серед педагогів, хто висунув положення про гру як особливий засіб виховання, в основу своєї класифікації поклав принцип диференційованого впливу ігор на розвиток розуму (розумові ігри), зовнішні органи чуття (сенсорні ігри), рухи (моторні ігри) [11, 66]. Ці ігри являють собою вправи з метою удосконалення інстинктів (сімейні ігри, ігри в полювання, залицяння й ін.) [7]. Ігри першої категорії розвивають загальні функції, а другої - спеціальні: - гра в боротьбу (фізичну та розумову); Залежно від характеру творчості дітей, від ігрового матеріалу, використовуваного в іграх, творчі ігри поділяються на режисерські, сюжетно-рольові, театралізовані, ігри з будівельним матеріалом. Рухливі ігри класифікуються за ступенем рухливості (ігри малої, середньої, великої рухливості), за домінуючими рухами (ігри зі стрибками, з перебіжками та ін.), за предметами, що використовуються у грі (ігри з мячем, зі стрічками, з обручами тощо) [23, 15].Складність використання гри у навчальному процесі повязана з її особливостями (двопланова поведінка, відсутність персональної відповідальності кожного за результат дій, спрощене уявлення про реал

Зміст

Вступ

1. Теоретичні основи дослідження

1.1 Загальнонавчальні уміння і навички як ключова компетентність учнів початкової школи

1.2 Онтогенетичні корені дитячої ігрової діяльності

1.3 Гра як метод навчання молодших школярів

2. Формування у молодших школярів загальнонавчальних умінь і навичок засобами дидактичної гри

2.1 Дидактичні умови використання гри як засобу формування загальнонавчальних умінь і навичок

2.2 Методика формувального експерименту

2.3 Результативність експериментальної методики

Висновки

Список літератури