Ідейні джерела екзистенціалізму та філософська концепція Ж.-П. Сартра та філософська концепція свободи - Курсовая работа

Проблема свободи викликає цікаві суперечки, філософські дебати на тему свободи не припиняються вже дві тисячі років, але проблема залишається до цього часу не вирішеною. А звідси головна увага буде приділятися людській (особистісній) свободі. Оскільки людина є субєктом власного життя, людина активно будує умови свого життя і своє відношення до нього. Але творячи себе і своє життя, вона дуже часто намагається втекти від свободи (конформізм, перенесення відповідальності на іншого, уникання автономної поведінки та ін.), вона живе не аунтично, або в нечесності, за термінологією відомого французького філософа - екзистенціаліста Ж.-П.Сартра. Тому своїм завданням Сартр вважав звільнити людей від нечесності і допомогти їм прийняти відповідальність.Згадки про екзистенціалізм (або „філософію існування”, як він початково називався) вперше зявився в кінці 20-х років ХХ століття. Це відчуття посилилось в Німеччині після поразки в першій Світовій війні: сумне усвідомлення кінця історичної епохи („Сутінки Європи”) породжує апокаліпситичні настрої, загальну невпевненість і тривогу, переміщаючи центр тяжіння філософських інтересів з теорії пізнання і логіки наукового дослідження на проблеми людства, суспільства, історії. Екзистенціально-філософське вираження глибоких потрясінь, що відбувся в 20-30-х роках і він викликав зацікавленість у покоління західної інтелігенції перш за все тому, що звернувся до проблеми критичних, кризисних ситуацій, спробував розглянути людину в її „ходіннях по мукам”, в перечерпуванні жорстоких історичних випробувань. Філософія класичного періоду ставила в центр уваги духовну активність людей, що реалізовувалась в науковій і художній творчості, в створенні і вдосконаленні політичних установ екзистенціалізму. Найбільш прямим вираженням кризи були падіння і складні перетворювання прогресивно-оптимістичних концепцій історії, що утворили грунт, на якій виріс екзистенціалізм, і що став разом з тим обєктом його критики.Серед них найбільш суттєвими виділяють: 1) екзистенціалізм - течія ХХ ст., що висуває на перший план абсолютну унікальність людського буття, яку не можливо виразити мовою понять; 2) екзистенціалізм - субєктивіське вчення, в якому вихідні значення сущого (що таке річ, просторовість, часовість, інші люди та інший) виводяться з існування (екзистенції) людини. Але наука про людину, на думку екзистенціалістів неможлива, тому філософія являє собою поза науковий, поза теоретичний розгляд людського буття, інтимні переживання окремого індивіда. Вслід за Достоєвським екзистенціалісти стверджують, що людина є таємниця, і філософія повинна займатися не проблемами, а таємницями, вона не дає вирішення яких-небудь питань, веде пошуки в сфері раціональної свідомості, сфері емоцій, переживань. Екзистенціалізм вважає, що людина не повинна тікати від усвідомлення своєї смертності, а тому високо цінить все те, що нагадує індивіду про суєтності його практичних намагань.Екзистенціалізм увійшов в моду, а сам Сартр перетворився у культову фігуру, ставши легендою вже при житті. Його батько, Жан Батіст Сартр, морський офіцер, помер, коли сину виповнилось тільки 2 роки. До кінця Другої світової війни Сартр вже був визнаний вождем екзистенціалістів, що зібралися в „Кафе де Флер”, що стало після війни місцем паломництва французьких та іноземних туристів. Після друку головної філософської праці Сартра „Буття і ніщо” 1943 р. екзистенціалізм буквально увірвався в культурне життя Франції і Європи. Сартр був нагороджений Нобелівською премією по літературі „за багату ідеями, пронизану духом свободи і пошуками істише творчість, що мала великий вплив на наш час”.Втім, свобода заявляє про свої права й у царині зовнішніх стосунків між людьми. Мало того, що на місце свободи ставиться її протилежність, - людину, яка прагне свободи, змушують до того ж віддаватися усвідомленню цієї її протилежності, тобто ідеальним чином примірюватися до неї, „вписувати” себе в її тло. Звужуючи значення відомого евангельського вислову „пізнаєте правду, - а правда вас вільним зробить!” (Ів.8,32) до елементарної гносеологічної площини, маємо визнати, що тільки істина, хоч якою б гіркою вона часом не була, відкриває перед людиною перспективу свободи. Пізнавати в такому разі означає для людини реалізовувати себе найактивнішим чином і отже, бути вільною. На відміну від М.О.Бердяєва, який вважав, що призначення людини, сакральний її обовязок перед Богом - це творча самозміна, людина повинна створити з себе Боголюдину (звідси певна обмеженість свободи людини), Сартр підходить до свободи в іншому контексті.Водночас, як про це свідчить людський досвід, ідея свободи може набувати й цілком протилежного, „доцентрового” екзистенційного спрямування: дієвих роявах свободи вибору, в актах морального самовизначення людина як автономна істота спямовує свою волю саме в середину наявної ситуації свого буття - визначає своє місце в ній, стає на бік тієї або іншої з діючих у ній сил, гормонізує відносини між її компонентами. Відчуваючи свою відповідальну причетність до

План

Вступ

Розділ 1. Ідейні джерела екзистенціалізму Жана-Поля Сартра

1.1 Умови виникнення екзистенціалізму та його сутність

1.2 Сутність екзистенціалізму

1.3 Атеїстичний екзистенціалізм Жана-Поля Сартра та його філософський метод

Розділ 2. Філософська концепція свободи Жана Поля Сартра

2.1 Свобода та вибір

2.2 Свобода та відповідальність

Висновки

Література