Ідея виховання моральної особистості в спадщині українських педагогів-мислителів другої половини XVIII століття - Автореферат

Звісно, це стосується виховання й освіти, які в наш час розглядаються як провідні фактори світової інтеграції. Ці напрями обґрунтовано й закріплено у ряді документів державного масштабу: в Конституції України, Законі України „Про освіту”, Державній національній програмі „Освіта” (Україна ХХІ сторіччя), „Концепції виховання дітей та молоді в національній системі освіти”, „Концепції Державної програми розвитку освіти на 2006-2010 рр.”, Законах України „Про загальну середню освіту”, „Про вищу освіту” тощо. Їх дослідження допоможе нам виявити загальні тенденції, властиві історії становлення й розвитку даної проблеми, а також безперечний звязок і спадкоємність в її вирішенні в рамках різних педагогічних теорій і концепцій. В історико-педагогічних дослідженнях радянського періоду переважали ідеологічний аспект і політичне значення над педагогічним аналізом, що надавало оцінкам ідей педагогів і, в цілому проблемі виховання моральної особистості, політико-ідеологічної спрямованості. Отже, вибір теми дослідження „Ідея виховання моральної особистості у спадщині українських педагогів-мислителів другої половини XVIII століття” зумовлено її актуальністю, недостатнім рівнем висвітлення історико-педагогічного аспекту проблеми і необхідністю реформування національної системи виховання й освіти з широким використанням культурно-педагогічного досвіду українського народу.У вступі обґрунтовано актуальність проблеми дослідження, його хронологічні межі, визначено мету, завдання, обєкт, предмет та методи дослідження, висвітлено методологічні й теоретичні засади, окреслено джерельну базу, розкрито наукову новизну, теоретичне і практичне значення здобутих результатів, наведено дані про апробацію та впровадження результатів дослідження. У першому розділі - „Розробка теоретичних основ проблеми виховання моральної особистості в роботах зарубіжних філософів-педагогів до другої половини XVIII століття” - проаналізовано стан вивчення проблеми дослідження в сучасній педагогічній науці, зокрема в монографіях і періодичних виданнях. Виходячи з необхідності визначити особливості формування та розвитку ідеї виховання моральної особистості за допомогою історико-логічного та компаративного порівняння, розглянуто генезу даної ідеї у філософській та педагогічній думці, на основі чого зроблено висновок, що ставлення до цієї ідеї в педагогіці мало пряму залежність від способу розвязання питання людської природи і вирішення проблеми „людина - суспільство”. У дослідженні наведено умовну періодизацію формування і розвитку поглядів на проблему виховання моральної особистості та подано стислу характеристику поглядів основних представників філософських і педагогічних шкіл у ці періоди. Історія становлення, формування і розвитку ідеї виховання моральної особистості на науковому, філософсько-педагогічному рівні переконливо демонструє нам складний і довгий за часом процес усвідомлення обєктивного характеру тенденцій, які зумовили розробку мети, завдань, базових положень, а також всього змісту реалізації цієї ідеї в історії філософсько-педагогічної думки.У дисертації відповідно до мети і завдань здійснено аналіз розвитку ідеї виховання моральної особистості у спадщині українських мислителів другої половини XVIII століття. Розвиток теорії і практики виховання й освіти з античних часів демонструє поступове посилення загальнолюдських, духовно-моральних тенденцій, спрямованих на підвищення ролі людського чинника; виведення мети та завдань виховання й освіти з реальних потреб людини, повязаних з її суспільним життям; обґрунтування фундаментальних положень педагогічної теорії, виходячи з антропоцентричної моделі навколишнього світу. Тому, перш за все, в рамках ідеї виховання моральної особистості розвязувалися проблеми визначення природи людини, її місця в системі „природа - суспільство - людина”, пошуку щастя та сенсу земного існування. У цей час під впливом, головним чином, християнства відбулося переосмислення мети, завдань і всього змісту цього процесу; був остаточно переглянутий ідеал всебічно розвинутої людини, відкинуті принципи гармонійного розвитку, самопізнання і природовідповідності. Поєднання філософського та педагогічного підходів у вирішенні виховних і освітніх завдань виховання моральної особистості дозволило зробити висновок про те, що філософія має вказувати людині реальний шлях реалізації щасливого життя, а виховання й освіта покликані формувати й розвивати необхідні для цього якості особистості, риси характеру, уміння та навички.Потапенко // Индивидуальный подход в подготовке будущего учителя : сб. научн. тр. Потапенко // Засоби навчальної та науково-дослідної роботи : зб. наук. пр. Проблема творчого розвитку особистості як реалізація ідеї загальнолюдського виховання у філософсько-педагогічній теорії України другої половини XVIII століття / О. Б. Потапенко // Формування і діяльність творчої особистості : зб. наук. ст. Потапенко // Формування творчої особистості в навчальному процесі : зб. наук. ст.

ОСНОВНИЙ ЗМІСТ ДИСЕРТАЦІЇОСНОВНИЙ ЗМІСТ ДИСЕРТАЦІЇ ВІДОБРАЖЕНО У ТАКИХ ПУБЛІКАЦІЯХ

У дисертації відповідно до мети і завдань здійснено аналіз розвитку ідеї виховання моральної особистості у спадщині українських мислителів другої половини XVIII століття. Одержані в процесі дослідження результати дозволяють зробити висновки, що мають теоретичне і практичне значення.

1. Уперше в історії вітчизняної педагогіки з сучасних демократичних позицій досліджені мета, завдання, принципи, а також зміст виховання моральної особистості в роботах українських мислителів другої половини XVIII століття. Розвиток теорії і практики виховання й освіти з античних часів демонструє поступове посилення загальнолюдських, духовно-моральних тенденцій, спрямованих на підвищення ролі людського чинника; виведення мети та завдань виховання й освіти з реальних потреб людини, повязаних з її суспільним життям; обґрунтування фундаментальних положень педагогічної теорії, виходячи з антропоцентричної моделі навколишнього світу. Саме ці тенденції знайшли своє втілення у філософсько-педагогічних творах українських мислителів другої половини XVIII століття.

2. Теоретичний аналіз проблеми виховання моральної особистості доводить, що її дослідженням упритул зайнялася ще антична філософсько-педагогічна думка. У цей час виховання моральної людини будувалося, головним чином, на принципах гармонійного розвитку, самопізнання, помірності у всьому, слідування законам природи. В основі його лежали так звані чотири універсальні чесноти: мудрість, мужність, помірність і справедливість. Ця ідея набула подальшого розвязання в діяльності філософсько-освітніх шкіл, таких як піфагорійська, епікурейців, стоїків, Сократа - Платона - Аристотеля, а також у роботах римських авторів. На перше місце в них ставилося досягнення гармонійної єдності з навколишнім світом, осмислення себе в ньому, прагнення уникати крайнощів у словах і вчинках, дотримання золотої середини, оволодіння методами і прийомами самопізнання. Тому, перш за все, в рамках ідеї виховання моральної особистості розвязувалися проблеми визначення природи людини, її місця в системі „природа - суспільство - людина”, пошуку щастя та сенсу земного існування.

3. У період середньовіччя головний акцент реалізації ідеалу моральності переноситься в духовно-трансцендентальний світ Бога. Саме духовний розвиток людини починає повністю визначати процес виховання моральної особистості, стає пріоритетним напрямком. У цей час під впливом, головним чином, християнства відбулося переосмислення мети, завдань і всього змісту цього процесу; був остаточно переглянутий ідеал всебічно розвинутої людини, відкинуті принципи гармонійного розвитку, самопізнання і природовідповідності. Практика виховання зазнає суттєвих змін: із суто земних цінностей вона переорієнтовує людей у бік духовно-моральних, стає більш аскетичною та спрямованою на духовно-моральне вдосконалення людини.

4. Епоха Відродження, хоча й посилила антропоцентричні тенденції у розвитку філософсько-педагогічної думки, але радикально не змінила загальний пріоритет духовних цінностей. Гуманісти й соціал-утопісти знову звернулися до вирішення проблем пошуку щастя та сенсу життя моральною людиною, спираючись на її не лише духовні, але й матеріально-чуттєві потреби. Саме в цей час зароджується педагогічна теорія, яка дозволила з позицій інтелекту вирішувати проблему виховання моральної особистості і зробити її предметом наукового дослідження. Найбільш вагомих успіхів у вирішенні цих питань було досягнуто в епоху Просвітництва.

5. Пріоритетним напрямом в українській філософсько-педагогічній думці виступало духовно-моральне виховання. Ця традиція, закладена ще в полемічній літературі національно-визвольного періоду (кінець XVI-XVII ст.), зміцніла в роботах Ф. Прокоповича, І. Галятовського і продовжувала розвиватися в працях Г. Сковороди, Г. Кониського, Я. Козельського, С. Яворського, М. Козачинського. В їхніх наукових і літературних трактатах розроблялася й обґрунтовувалася проблема земного призначення людини, мети й завдань її земного існування, виховання моральної особистості та досягнення нею щасливого життя.

6. Поєднання філософського та педагогічного підходів у вирішенні виховних і освітніх завдань виховання моральної особистості дозволило зробити висновок про те, що філософія має вказувати людині реальний шлях реалізації щасливого життя, а виховання й освіта покликані формувати й розвивати необхідні для цього якості особистості, риси характеру, уміння та навички. Постановка проблеми щастя в українській філософсько-педагогічній думці примусила переглянути виховний ідеал моральної особистості, що перебував під сильним впливом церковної ідеології.

7. Аналіз філософсько-педагогічних праць Г. Кониського, М. Козачинського, С. Яворського дозволяє стверджувати, що людину відрізняють активна життєва позиція, самостійність, прагматизм, уміння брати на себе відповідальність і протистояти ударам долі. Така зміна духовно-етичних орієнтирів не могла не вплинути на зміст виховання й освіти. У роботах Я. Козельського взагалі відкидається релігійне трактування цілей і завдань виховного процесу. Безумовно, сильною стороною філософсько-ідеологічних концепцій українських мислителів виступало звернення до проблеми ролі праці у вихованні людини. У них праця починає розглядатися як основний засіб досягнення щастя, головний фактор, який визначає якість людського життя. Але, якщо у поглядах Г. Кониського, Ф. Прокоповича праця мала абстрактне значення й вельми слабо повязана з „внутрішньою натурою” людини, то в етико-гуманістичній концепції виховання Г. Сковороди вона вже носила „споріднений” характер. Через свою філософсько-педагогічну концепцію „спорідненої праці” Г. Сковорода виходить на вирішення проблеми самореалізації особистістю свого внутрішнього природного потенціалу й самоутвердження в суспільному житті.

8. Український філософ і педагог зумів обєднати в єдину систему поглядів філософську концепцію реалізації людиною щастя через „споріднену працю” з її вихованням і освітою. Сама логіка міркувань Г. Сковороди приводить до думки, що „неспоріднене” виховання, при якому не враховуються природні здібності й задатки, обмежується свобода дитини, пригнічується властива їй активність і творчий потенціал, закриває саму можливість досягнення людиною щастя. Тому діюча модель виховання й освіти розглядається Г. Сковородою як провідний чинник формування й розвитку як самої людини, так і всього суспільства.

9. Розроблені в другій половині XVIII століття мета, завдання й принципи виховання моральної особистості набули великого значення й актуальності на початку третього тисячоліття. Інтерес до проблеми загальнолюдської моделі виховання й освіти багато в чому пояснюється процесом реформування системи освіти, де головними напрямами виступають гуманізація навчально-виховного процесу, гуманітаризація освіти, перехід до особистісно-орієнтованої її парадигми й розвивальної моделі навчання.

Існуючі труднощі в розробці, обґрунтуванні, реалізації процесу виховання моральної особистості обєктивно повязані з кризою сучасної української національної ідеї. Та національна ідея, що була висунута на початку 1990-х років, з її антикомунізмом і подоланням спадщини попереднього режиму, на даний момент не працює. Усі спроби створити нову ідею на основі форсованої інтеграції у світове співтовариство уже зараз можна визнати передчасними. А саме національна ідея майже повністю визначає мету, завдання та зміст виховання моральної особистості, і якщо ця ідея чітко визначена та обєктивно відповідає потребам нації, то ефективно працює і система виховання моральної особистості.

Для українського суспільства другої половини XVIII століття такою національною ідеєю виступало православя, на базі якого в суспільстві розвивалися культура, менталітет, освіта й виховання. Тому пошуки саме такої ідеї виступають головною умовою створення ефективної системи виховання моральної особистості.

10. Досвід проведення освітньо-виховних реформ, особливо повязаних з гуманізацією, показує, наскільки суперечливий характер вони носили. Для того, щоб забезпечити ефективність і результативність гуманістичних перетворень в освітньо-виховному просторі, необхідно, на наш погляд, чітко визначити акценти і стратегічні орієнтири та пріоритети такого реформування. Інакше глобальна індивідуалізація обєктивно викличе підвищений інтерес до сильних сторін концепції колективного виховання й освіти, а загальна гуманітаризація навчальних програм і планів знову змусить повернутися до забутої зараз ідеї політехнізму. Стає зрозумілим, що гуманізація повинна включати синтез різних ідей, концепцій, теорій, у яких головним критерієм їх цінності виступає звязок із загальнолюдськими духовно-моральними цінностями.

Перспективною тематикою для подальшої розробки цієї проблеми може бути більш детальне вивчення внеску кожного представника української філософсько-педагогічної думки другої половини XVIII століття в розвиток ідеї виховання моральної особистості, дослідження порівняльної педагогіки щодо функціонування різних теорій, поглядів, концепцій, більш ґрунтовне висвітлення впливу вітчизняної філософсько-педагогічної спадщини на розвиток педагогічної теорії і практики в Україні, а також проведення педагогічних досліджень.