Ідея соціальної справедливості в українській філософії другої половини XIX - початку XX століть - Автореферат

Аналіз категорії соціальної справедливості дає можливість комплексно повязати найважливіші елементи таких теорій, які визначають неповторне обличчя історичного часу, ідеологічної та суспільної ситуації в цілому. Важливість дослідження полягає в тому, що воно інтегрує основні аспекти поняття "соціальна справедливість” у світовій та українській філософських традиціях і створює цілісну картину втілення роздумів про соціальну справедливість у філософській теорії України, спираючись у своїх висновках на ментальні та соціально-історичні фактори. Часові межі дослідження обумовлені тим, що саме в період другої половини XIX - початку XX століть у світовій, а відтак і в українській філософії відбулося термінологічне оформлення, актуалізація проблематики соціальної справедливості, та використання результатів її осмислення у соціально-політичній діяльності. Досягнення поставленої мети передбачає вирішення таких дослідницьких завдань: розкрити зміст та взаємовідношення категорій "справедливість” і "соціальна справедливість”; конструктивно-критичний метод, який дав змогу переосмислити зміст та значення відомих тенденцій в українській філософії другої половини ХІХ - початку ХХ ст., дозволив виявляти відмінності та спільні позиції у аналізованих трактуваннях, співпадіння та відходження від світових зразків аналізу категорій "справедливість” та "соціальна справедливість” тощо.У першому розділі "Історіографія, джерела і теоретико-методологічна основа філософського дослідження" проводиться аналіз джерельної та історіографічної бази з проблеми справедливості у світовій та українській філософській думці, на основі якого виявляються історичний розвиток, загальні характеристики категорій "справедливість” та "соціальна справедливість” і окреслюється зміст визначальних концепцій соціальної справедливості. У підрозділі 1.2 "Парадигмальні засади філософського дослідження категорій "справедливість” та "соціальна справедливість” аналізується історичний розвиток змісту даних понять у світовій філософії, дається класифікація форм, вимірів, аспектів, засад та принципів справедливості, визначається оригінальна проблематика соціальної справедливості і розкриваються її основні концепції. У результаті огляду парадигмального розвитку поняття "справедливість” встановлено, що в історії філософії справедливість розглядалася у таких вимірах: - онтологічному: як усезагальний космічний закон, абсолют, одвічний і незмінний закон світобудови, який незалежно від людської волі відновлює гармонію макро-і мікро-світів; - аксіологічному: як принцип морально-етичних та правових відносин у суспільстві між особистостями; - антропологічному: як принцип соціально-політичних відносин держави та її громадян, на основі якого здійснюється вибір норм справедливості у державі; - соціальному: як принцип розподілу поміж членами суспільства матеріальних та соціальних благ. Виділено три філософські аспекти ідеї соціальної справедливості: онтологічний, що проявляється у визначенні джерела соціальної справедливості та проблемі пріоритетності потреб - духовних чи матеріальних; аксіологічний, який визначає базові дилеми соціальної справедливості; антропологічний, який виявляється у проблемі відносин суспільного субєкта та суспільного обєкта соціальної справедливості, а також у виборі методів встановлення соціальної справедливості У другому розділі "Загальні тенденції становлення і розвитку ідеї соціальної справедливості в українській філософській традиції” на основі аналізу розвитку уявлень про справедливість в українській філософії різних періодів виявляються специфічні, порівняно із західноєвропейськими зразками, особливості української методології досліджень справедливості.Проведене автором наукове дослідження дає можливість зробити наступні висновки: Ідея справедливості в українській філософії в загальному підтверджує положення ідеї справедливості у світовій філософській думці, і водночас містить відмінності, сформовані під впливом ментальних характеристик української свідомості та особливостей української філософії. Характерні особливості української філософської думки, в т. ч. історичне розділення на теоретичний (онтологічно-гносеологічний та психологічний) та практичний (політико-соціальний) філософські підходи сприяло відсутності в українській філософії комплексних теорій чи концепцій соціальної справедливості і розробці цієї тематики на фрагментарному або контекстуальному рівнях у мультиаспектному виразі. Серед розбіжностей у світоглядних орієнтаціях професійно-академічних філософів та представників публіцистичної філософії виділено такі: - нехтування певною філософською проблематикою (для професійних філософів - національно-політичні проблеми, для представників публіцистичної філософії - теологічно-гносеологічні проблеми); - орієнтація на потреби різних обєктів соціальної справедливості: для професійних філософів це передусім індивід, духовна особа; для представників публіцистичної філософії - об

Основний зміст роботи