Державотворчий процес у період Руїни - Реферат

Перший великий етап формування держави і права України: від часу появи перших державних утворень на території України у Північному Причорноморї і Приазовї і закінчується часом, який передував Лютневій демократичній революції. Другий етап закінчується сьогоденням, коли у політичній боротьбі справедливу перемогу здобуло одвічне прагнення народу України - створити незалежну суверенну Українську державу. Ці теоретичні побудови часто були в основі практичних дій і зумовлювали чи то наближення, чи то віддалення реалізації ідеї самостійного державно-політичного існування. Тому в даній роботі ми ставимо за мету дослідити та усвідомити, як формувалася і функціонувала українська державницька ідея після смерті Богдана Хмельницького (1657 р.) і до початку правління Івана Мазепи (1687 р.). Тому, з метою всебічного осмислення ідеї державності, ми ставимо перед собою завдання охарактеризувати процеси збереження державності після смерті Богдана Хмельницького, дослідити їх особливості.Будь-який переворот у будь-якій державі (навіть давній і міцній) завжди спричинюється, хоча б на певний час, до негативних наслідків у її зовнішній політиці, міжнародному престижі тощо. У молодій державі, що тільки-тільки стала на шлях незалежності, якою була Україна, усунення Юрія Хмельницького й обрання гетьманом Івана Виговського призвело в підсумку до втрати здобутої незалежності. Велике князівство Руське, яке одержало автономію, повинно було мати єдиного для Польщі, Литви й України короля, спільний сейм, а Україна - власних міністрів, фінансову систему, військо, обраного усіма станами гетьмана. На перший погляд, договір одягав Україну у блискучі шати: Велике князівство Руське одержувало рівні з Королівством Польським права, високо піднімалося становище української шляхти й української православної церкви. Зрозумівши, що силою зброї подолати Виговського важко, Москва вирішила організувати проти нього заколоти промосковських старшин, котрі звинуватили гетьмана в тому, що він продає Україну полякам.Відразу після обрання у 1663 р. гетьманом Івана Брюховецького і відокремлення Лівобережної України від Правобережжя Москва зробила спробу підпорядкувати ці землі собі, зокрема доручила своїм воєводам збирати податки в Україні. Гетьман Іван Брюховсцький, який спочатку проводив промосковську політику, побачивши загальне обурення українського народу такими діями, проголосив незалежність від Москви. Він зробив спробу обєднатися з Правобережжям під владою гетьмана Петра Дорошенка, але під натиском московських військ Лівобережна Україна змушена була відокремитися й обрати іншого гетьмана - Демяна Многогрішного, а також визнати зверхність московського царя. З цією метою між Україною і Москвою 1669 р. у Глухові була підписана нова угода, змістом дуже близька до Переяславської угоди 1659 р. За Глухівськими статтями зберігалися різні обмеження державної самостійності Лівобережного гетьманату, в тому числі заборонялися зовнішньополітичні зносини.Аналізуючи в своїй роботі період історії України після смерті Богдана Хмельницького і до початку гетьманування Івана Мазепи, тобто 1657 - 1687 рр., та боротьбу за збереження державності України в цей час, ми виділяємо різке загострення соціально-політичної боротьби й посилене втручання сусідніх держав у внутрішні справи України. Під час Руїни, через внутрішню боротьбу козацьких кланів різних претендентів на єдиноправя в її межах, 1667-го року, внаслідок Андрусівського перемиря, Україна була поділена по Дніпру на Лівобережну та Правобережну поміж Річчю Посполитою та Московським царством, і ці дві половини ворогували між собою. Сусідні держави (Польща, Московія, Османська імперія) втручалися у внутрішні справи України, й українська політика характеризувалась намаганням підтримувати приязні стосунки з тією чи іншою окупаційною силою. Українські лідери цього періоду були, в основному, людьми вузьких поглядів, котрі не могли здобути широкої народної підтримки своїй політиці (І. Дорошенко були саме тими гетьманами, які доклали багато зусиль, щоб вивести Україну із занепаду і намагалися зберегти державність.

Зміст

Вступ

1. Загальна характеристика періоду Руїни

2. Політичне становище України за Івана Виговського

3. Правобережний і Лівобережний гетьманати в 60-80-х роках XVII ст.

4. Петро Дорошенко (1665-1676) - короткочасний успіх воззєднання України

5. Глухівська угода Демяна Многогрішного

6. Гетьманування Івана Самойловича (1672-1687)

Висновки

Список використаної літератури

Аналізуючи в своїй роботі період історії України після смерті Богдана Хмельницького і до початку гетьманування Івана Мазепи, тобто 1657 - 1687 рр., та боротьбу за збереження державності України в цей час, ми виділяємо різке загострення соціально-політичної боротьби й посилене втручання сусідніх держав у внутрішні справи України. Період Руїни можна охарактеризувати розпадом української державності і загальним занепадом.

Щодо хронології цього періоду, то деякі історики (наприклад, М. Костомаров) повязують її з правлінням трьох гетьманів - ставлеників Москви (І. Брюховецького, Д. Многогрішного та І. Самойловича) й обмежують хронологічно 1663-1687 та територіально-Лівобережною Україною. Інші історики (наприклад, Б. Крупницький) вважали, що Руїна відносилась як до Лівобережжя, так і до Правобережжя, і тривала від смерті Б. Хмельницького до початку правління І. Мазепи - 1658- 1687.

Під час Руїни, через внутрішню боротьбу козацьких кланів різних претендентів на єдиноправя в її межах, 1667-го року, внаслідок Андрусівського перемиря, Україна була поділена по Дніпру на Лівобережну та Правобережну поміж Річчю Посполитою та Московським царством, і ці дві половини ворогували між собою. Сусідні держави (Польща, Московія, Османська імперія) втручалися у внутрішні справи України, й українська політика характеризувалась намаганням підтримувати приязні стосунки з тією чи іншою окупаційною силою. Українську Православну Церкву в 1686 було підпорядковано Московському Патріархатові. Українські лідери цього періоду були, в основному, людьми вузьких поглядів, котрі не могли здобути широкої народної підтримки своїй політиці (І. Брюховецький, М. Ханенко, Ю. Хмельницький, Д. Многогрішний, С. Опара, І. Сірко, Я. Сомко. П. Суховій, П. Тетеря). На мою думку, І. Виговський і П. Дорошенко були саме тими гетьманами, які доклали багато зусиль, щоб вивести Україну із занепаду і намагалися зберегти державність.

Ми визначили, що характерною рисою Руїни стала боротьба між різними формами політичного управління: монархічною, започаткованою ще за життя Б. Хмельницького через введення інституту спадкового гетьманату, і республіканською, яка була відновлена генеральним писарем І. Виговським, який намагався зміцнити державу, обравши для цього модель республіканського розвитку.

Причини цієї трагедії були як зовнішні, так і внутрішні. До зовнішніх слід віднести те, що українська земля на той час стала ареною боротьби геополітичних інтересів Російської держави, Турецької імперії і Речі Посполитої. Внаслідок внутрішньої міжусобної боротьби українські терени фактично перетворилися на обєкт загарбницьких зазіхань.

Внутрішніми причинами були: -відсутність загальнонаціонального лідера, який би міг продовжити справу Богдана Хмельницького після його смерті;

-глибокий розкол серед української політичної еліти з питань внутрішньої та зовнішньої політики;

-егоїстичність козацької старшини, її нездатність поставити державні інтереси вище від кланових та особистих;

-розкол серед козацької старшини - правлячої верстви українського суспільства, посилення антагонізму між різними станами українського населення, слабкість гетьманської влади, не здатної консолідувати народ на основі розбудови української державності.

Наслідки боротьби за збереження української державності в період Руїни для України були жахливими. Вона втратила територіальну цілісність і державну незалежність. Національно-державна ідея поступилися регіональним інтересам. Назва держави Військо Запорозьке почало розмиватися і дедалі активніше замінюватися на Малоросію на Лівобережжі та Україну на Правобережжі. Внаслідок кровопролитної громадянської війни та іноземної агресії українські землі зазнали страшних матеріальних втрат, масового знищення культурних памяток і саме найстрашніше - значних людських жертв. Та найтяжчим випробуванням стала духовна руїна, яка виявилася в деградації особистості, закріпленні в національному менталітеті ідеології провінційності та маловартості, що негативно вплинуло на подальший перебіг подій української історії.

1. Дещинський Л.Є. Міжнародні відносини України: історія і сучасність: Ч.І. Навчальний посібник/ Л.Є. Дещинський, Панюк А.В . - Львів: Видавництво "Бескид Біт", 2002. - 224 с.

2. Крипякевич І. П. Історія України. - Львів, 1992.

3. Литвин В.М. Навчальне видання Історія України Підручник Київ, Науково-виробниче підприємство "Видавництво "Наукова думка" НАН України, 2010 р. - 828с.

4. Малик Я., Вол Б., Чуприна В.. Історія української державності. Львів: Світ, 1995. - 248 с.

5. Наливайко Д.С. Козацька християнська республіка (Запорозька Січ у західноєвропейських літературних памятках) / Д.С. Наливайко . - К. : Дніпро, 1992 . - 495 с.

6. Історія України. Частина 1: Від найдавніших часів до кінця XVIII століття: [Підр. для іст. фак. вищих навч. закладів]. - X.: Основа, 1994. - 448 с.

7. Історія України та її державності/ [Гаврилів І.О., Зінкевич Р.Д., Денісов Я.Я. та ін.]; під ред. Л.Є. Дещинського. - 3 вид., перероблене і доповнене навчальний посібник. - Львів: Видавництво "Бескид Біт", 2005. - 368 с.

8. Історія держави і права України. В 2-х частинах. - К., 2000.

9. Сас П.М. Історія України. XVI - XVIII століття: Навчальний посібник. - Л.: Дивосвіт, 2001. - 292с.

Размещено на .ru