Державно-правове становище українських земель у 1918-1940 роках - Реферат

Народ внаслідок імперіалістичної політики урядів Антанти і Росії та своєї недостатньої організованості не домігся бажаної свободи і незалежності. Східна Галичина з-під влади австрійських імперіалістів за Ризьким мир ним договором 1921 р. потрапила під владу Польщі. Ще 12 жовтня 1920 р. у Ризі був підписаний договір про перемиря і попередні умови миру між РРФСР, УРСР і Польщею. За ним кордон між Польщею і радянськими республіками встановлювався таким чином, що під владою Польщі залишалися Західна Україна і Західна Білорусія. При підписанні договору з Польщею уряди Росії та України (Білорусія передала повноваження російській делегації) домоглися введення до договору положень, які зобовязували польський уряд гарантувати права національних меншин - російського, українського і Білорусь кого населення та забезпечити вільний розвиток їхніх культури, мови, віросповідання.Весь український народ, у тому числі населення Західної України, рішуче протестував проти насильницької анексії західноукраїнських земель. Окупаційна влада встановила в Західній Україні режим терору і насилля, намагаючись залякати корінне українське населення, примусити його бути покірним, припинити національно-визвольну боротьбу, визнати владу Польської держави. Влада в Західній Україні повністю перейшла до командувача військами і генерального делегата польського уряду, а на місцях - урядових комісарів. Розмови про «державний суверенітет», участь народ них мас в управлінні державою, органах самоврядування остаточно втратили будь-який зміст після державного перевороту 1926 р. і введення у дію Конституції 1935 р. Західна Україна офіційно була перейменована польською владою у «Східну Малопольщу», а потім - у Польщу «Б» (на відміну від корінної Польщі «А»).Восени 1918 p., коли Австро-Угорська монархія почала розпадатися, у багатьох містах і селах відбувалися масові віча, на яких люди вимагали приєднання Північної Буковини до України, розподілу поміщицьких і монастирських земель. Було ухвалено злучитися з Галичиною, визнати Українську Національну Раду як повноважний представницький орган українського населення і домагатись якнайшвидшого воззєднання з усією Україною. Натомість війська ЗУНР, інтегрованою частиною якої стала Північна Буковина, були втягнуті у кровопролитну війну з Польщею, тому і не змогли падати допомоги українському населенню краю. Ще одну ноту Антанті 18 березня 1919 р. скерувала обєднана українська дипломатична місія у Парижі, вимагаючи звільнення українських земель Буковини Румунією і встановлення кордонів аби хоч би тимчасової демаркаційної лінії між Україною та Румунією. Це була бюрократична та антинаціональна щодо українського й іншого не румунського населення політична система, що стояла над виборними повітовими І комунальними радами, які виконували роль місцевого самоврядування, але насправді мали тільки дуже вузькі повноваження в господарському управлінні Уряд за рекомендацією префектів міг розпускати місцеві виборні органи і скасовувати їх рішення.Москві ноту і дав розпорядження військам Червоної армії перейти кордон, взяти під захист життя і майно населення Західної України І Західної Білорусії. За цим договором, розмежування між СРСР і Німеччиною було проведене приблизно по так званій лінії Керзона, визначеній країнами Антанти як східний кордон між польським населенням, з одного боку, та українським і біло руським - з іншого. Про наступні наміри правителів СРСР та їх закордонних союзників стало відомо значно пізніше, а тоді факт воззєднання Західної України з УРСР був сприйнятий населенням як величезна політична подія. Ще до приходу Червоної армії народні маси Західної України захоплювали владу на місцях і створювали ревкоми. У прийнятій Декларації було записано; «Просити Верховну Раду Союзу РСР прийняти Західну Україну до складу Союзу Радянських Соціалістичних Республік, включити Західну Україну до складу Української Радянської Соціалістичної Республіки і тим зєднати український народ в єдиній державі, покласти край віковому розєднанню українського народу».- фашистського режиму, очоленого генералом Антонеску, тяжко відбилося на становищі українського населення Північної Буковини. Арешти, побої, масові звільнення з робо ти, знущання над мовою, релігією, національністю, людською гідністю українців стали тут повсякденним яви щем. Приєднання у вересні 1939 р. значної частини за східноукраїнських земель - Східної Галичини - до України викликало серед населення Північної Буковини нове піднесення, надії на воззєднання з усім українським народом. Радянський уряд 26 червня 1940 р. надіслав румунському урядові ноту, вимагаючи повернути Бессарабію та Північну Буковину, населення якої звязане з Україною як спільністю історичної долі, так і спільністю мови й національного складу. У звязку з невизначеною відповіддю Румунії, радянський уряд 28 червня ультимативно запропонував їй звільнити Бессарабію і Північну Буковину.Радикальні зміни у становищі українців відбулися з початком другої світової війни. Падіння Польщі при звело до встановлен

План

Вступ

1. Окупація західноукраїнських земель та їхнє соціально-політичне становище у складі іноземних держав

1.1 Західна Україна

1.2 Північна Буковина

2. Входження західної України та північної Буковини до СРСР та його юридичне оформлення

2.1 Західна Україна

2.2 Північна Буковина

Висновки

Література