Державний устрій Візантії - Реферат

У свої найкращі часи, до початку арабських завоювань (VII ст.) - імперія включала великі території на Сході: Палестину, Сирію, Месопотамію (нині Ірак), Єгипет. Після того як араби відвоювали ці землі, імперія зосередилася на Балканах і в Малій Азії (нинішня Туреччина). Імператор мав практично необмежену владу, він міг стратити підданих, незважаючи на їх положення, конфіскувати майно. Однак імператор не прирівнювався до Бога в повному розумінні слова, він вважався смертною людиною, але по відношенню до суспільства він був подобою Отця Небесного. Імператор завжди знаходився на підвищенні; трон його був двомісним, на ньому залишали у святкові та недільні дні місце для Христа - в якості його символу на сидінні покладали хрест.Процес розкладання рабовласницькому порядків носив у Візантії Уповільнений характер. Відносно високий рівень розвитку товарно-грошових відносин, тривале збереження сильних економічних і політичних позицій численних візантійських міст (Антіохії, Олександрії, Дамаска, Константинополя та ін.) сприяли політичній стабільності Візантії і стримували процес розпаду рабовласницькому ладу. Провідні економічні та соціальні позиції у Візантії займали стара сенаторська аристократія і провінційна знати, базу панування яких складала велика приватна власність на землю. Широко використовувалася у Візантії цього періоду і пізньоримська форма експлуатації селян - колонат. Особливо важким було становище "приписне" колонії: вони були прикріплені до землі.Виразником єдності імперії і центром державного життя був імператор. З встановленням нового порядку в державі не було більше самостійних командирів військової сили, крім одного імператора. Не було імператорського прізвища, імператорської крові; до трону могли прийти самі нижчі; кожен мав можливість стати імператором. Візантійська історія сповнена прикладів сходження на вершину влади подібних «вискочок»: Лев 1, за народним доданню, був мясником; Юстин 1 був селянином з Македонії; його племінник Юстиніан був простим селянином з Іллірії; Лев Ісавр спочатку був ремісником; Лев 5 і Михайло 2 були конюшими великих вельмож. Так як імператор був єдиний голова всіх військових сил держави, то до нього перейшло верховне управління всіх тих провінцій, де стояли війська, і командири окремих армій були представниками його влади в межах розташування областей всіх даних армій.Візантійська імперія мала свій апарат управління, створюючи його під впливом часу, зміни культурних традицій, все більш звертаючись до Сходу, але базуючись на досвіді Риму. Однак не існувало в світі держав, де глави цих держав володіли більшою б владою, ніж візантійський імператор. Перший етап (IV - середина VII ст.) був періодом розкладання рабовласницького ладу, зародження в надрах візантійського суспільства елементів раньофеодальних відносин, держава цього періоду представляла централізовану монархію з розвинутим військово-бюрократичним апаратом, але з деякими обмеженнями влади імператора. Другий етап (із кінця VII до кінця XII ст.) був періодом формування феодальних відносин. У цей час держава набуває закінчених рис своєрідної форми необмеженої монархії, відмінної від деспотичних монархій Сходу і монархій феодального Заходу.

Зміст

Вступ

Розділ І. Особливості суспільного ладу Візантії

Розділ ІІ. Організація влади Візантії

Висновки

Список використаних джерел та літератури

Незважаючи на спадщину, яку передала Римська імперія Візантії, остання все-таки змінювалася протягом довгого часу, доповнюючи прогалини, залишені ще з часів Риму. Візантійська імперія мала свій апарат управління, створюючи його під впливом часу, зміни культурних традицій, все більш звертаючись до Сходу, але базуючись на досвіді Риму. Цей державний устрій не був досконалим, в ньому були свої недоліки і свої переваги. Однак не існувало в світі держав, де глави цих держав володіли більшою б владою, ніж візантійський імператор.

Візантійська держава сформувалась: в результаті відділення східної частини Римської імперії наприкінці IV в. н.е. Вона проіснувала понад тисячу років, аж до розгрому в 1453 р. її столиці Константинополя в ході турецької навали.

Розвиток Візантійської держави, що відрізнялася самобутністю, пройшов кілька етапів. Перший етап (IV - середина VII ст.) був періодом розкладання рабовласницького ладу, зародження в надрах візантійського суспільства елементів раньофеодальних відносин, держава цього періоду представляла централізовану монархію з розвинутим військово-бюрократичним апаратом, але з деякими обмеженнями влади імператора. Другий етап (із кінця VII до кінця XII ст.) був періодом формування феодальних відносин. У цей час держава набуває закінчених рис своєрідної форми необмеженої монархії, відмінної від деспотичних монархій Сходу і монархій феодального Заходу. Імператорська влада у Візантії досягає найвищого рівня. Нарешті на третьому етапі (ХІІІ-XV ст) відбувається поглиблення політичної кризи візантійського суспільства, викликаного посиленням процесу його феодалізації в умовах наростання турецької військової агресії.

Цей період характеризується різким ослабленням Візантійської держави і її фактичного розпаду в ХІІІ-XIV ст., що призвело в XV ст. до її фактичної загибелі.

Візантія зробила значний вплив на політичний розвиток народів Південної і Східної Європи, а також Закавказзя. Вона довгий час була хранителем і провідником державно-правової спадщини античності. Сприйняття феодальними державами Болгарії, Сербії, Русі і Грузії великої культурної спадщини Візантійської держави сприяло їхньому прогресивному розвитку.

Специфічні риси розвитку візантійського середньовічного суспільства виявляються вже на першому етапі його розвитку. Процес розкладання: рабовласницьких відносин носив у Візантії уповільнений характер.

Високий рівень розвитку товарно-грошових відкосин, тривале зберігання сильних економічних і політичних позицій численних візантійських міст (Антіохії, Олександрії, Дамаска, Константинополя й ін.) сприяли політичній стабільності Візантії і стримували процес розпаду рабовласницького ладу. Панівний клас Візантії був неоднорідний. Головні економічні і соціальні позиції у Візантії займали стара сенаторська аристократія і провінційна знать. Поряд із ними високе місце в соціальній структурі візантійського суспільства займала міська муніципальна верхівка великих міст імперії, особливо столиці - Константинополя.

Суспільний лад Візантії зазнає серйозні зміни в ході найгострішої політичної і соціальної кризи кінця VI - першої половини VII ст. Арабська навала, вторгнення варварів, супроводжувані їхнім масовим осіданням на території імперії, руйнація і спад багатьох міст прискорили розпад рабовласницьких і утворення феодальних відносин у Візантії. У війнах і соціальних сутичках загинула значна частина представників тих соціальних груп, що панували у Візантії в попередньому періоді. Водночас зберігання державних форм власності, общинного землеволодіння і величезної поширеності необмеженої приватної власності на землю й у наступному столітті серйозно уповільнювали формування нової феодальної власності і, крім того, розвиток експлуатації візантійського селянства.

Тільки до X століття взяла гору тенденція до створення феодально-сеньйоріальної системи, заснованої на праці залежного від земельних магнатів селянства при збереженні контролю з боку держави.

Візантійська держава IV-VII ст. успадкувала, із тими або іншими особливостями, основні риси державного ладу пізньоримської імперії. На чолі держави стояв імператор, спадкоємець влади римських цезарів. Він мав усю повноту законодавчої, судової і виконавчої влади і був верховним покровителем і захисником християнської церкви, Візантійська православна церква грала, величезну роль у зміцненні авторитету імператора.

Саме церква розробила й освятила офіційну доктрину божественного походження імператорської влади і проповідувала єднання держави і церкви, духовної і мирської влади (їхню симфонію). На відміну від католицької (західної) візантійська церква в набагато більшій мірі економічно і політично залежала від імператора, тому що існувала в умовах потужної централізованої держави.

1. Бостан Л.М., Бостан С.К., Історія держави і права зарубіжних країн. Навчальн. посібник - К.: Центр учбової л - ри , 2008. - 541 с.

2. Всеобщая история государства и права. Под редакцией З.М. Черниловского, - М.: “Юрист”, 2005 - 756 с.

3. Глиняний В.П. Історія держави і права зарубіжних країн . Навч. посібник .-К.: Істина , 2005.- 208 с.

4. Графский В.Г. Всеобщая история государства и права. - М: Норма, 2000. - 364 с.

5. Джуджа О.М., Калиновський В.С. і ін. Історія держави і права зарубіжних країн . - К.: Атіка , 2006. - 349 с.

6. Історія держави і права зарубіжних країн ( Середні віки ) / Під ред.проф. Тищика Б.Й. .- Л.:Світ, 2006. - 521 с.

7. Історія держави і права зарубіжних країн. Новий час (XVII ст. - 1918 р.) / Під ред. проф. Тищика Б.Й. - Львів: «Світ», 2013. - 588 с.

8. Історія держави і права Сполучених Штатів Америки: Новітній час (1914 - 2008 рр.): Курс лекцій / О. М. Ригіна. - Дрогобич: Вид-во «Коло», 2011. - 326 с.

9. История государства и права зарубежных стран .Учебник / Под ред. О.А. Жидкова и Н.А. Крашенинниковой В.2 - х ч. М.: Изд-во. Моск. ун-та. - 2002. - 462 с.

10. Макарчук В.С. Загальна історія держави і права зарубіжних країн.Навч. посібник .- К.: Атіка , 2007. - 196 с.

11. Страхов М.М. Історія держави і права зарубіжних країн.Підручник . - К.:Вид. дім «Ін Юре» , 2003. - 410 с.

12. Скрипилев Е.А. История государства и права Древнего мира. Учебное пособие. М. 1999. - 788 с.

13. Тищик Б.Й. Історія держави і права країн Стародавнього світу. Навч. посібник. - Л.: Світ, 2001. - 221 с.

14. Черниловский З.М. История государства и права зарубежных стран. Учебник .- М.: Высш.школа ,1996. - 545 с.

15. Федоров К.Г. Історія держави і права зарубіжних країн.Навчальний посібник .- К.: Вища школа, 2004. - 133 с.

16. Харитонов Є.О. Приватне право Стародавнього Риму. - Одеса, 2000. - 432 с.

17. Харитонов Є.О. Рецепція римського приватного права: Теоретичні та історико-правові аспекти. - Одеса, 1998. - 379 с.

18. Хрестоматія з історії держави і права зарубіжних країн. У 2. т. /За ред. чл- кор. АПРНУ В.Д. Гончаренка. - К.: ІНЮРЕ , 2008. - 658 с.

19. Хрестоматия памятников феодального гасударства и права стран Европы / Под ред. акад. В.М. Корецкого. - М.: Госюриздат, 1999. - 749 с.

20. Хрестоматия повсеобщей истории государства и права / Под ред. З.М. Черниловского. - М.: Юрид. литра, 2000. - 631 с.

21. Хрестоматия по истории государства и права зарубежных стран / Под ред. З.М. Черниловского. - М.: Юрид. литра, 1999. - 478 с.

22. Шевченко О.О. Історія держави і права зарубіжних країн. Хрестоматія. К.:Вентурі, 2005. - 311с.

23. Шевченко О.О. Історія держави і права зарубіжних країн.Навчальний посібник. К.: Вентурі, 2001. - 197 с.

Размещено на .ru