Державний лад в Україні з XIX ст. до 1917 року - Реферат

бесплатно 0
4.5 75
Влада царів-імператорів в Російській імперії. Процес упровадження імперських структур влади в Україні. Опора імперської влади. Особливості державного ладу в Україні в XIX - на початку XX ст. Державне управління та самоврядування в Австрійській імперії.

Скачать работу Скачать уникальную работу

Чтобы скачать работу, Вы должны пройти проверку:


Аннотация к работе
Протягом майже 150-ти років від кінця XVIII до початку XX ст. українські землі перебували під владою двох імперій - Російської та Австрійської. В Україні на місці відповідних намісництв створено губернії: Новоросійська з центром у Катеринославі, Малоросійська з центром у Чернігові, Київська - з центром у Києві, Слободсько-Українська - з центром у Харкові, Волинська - з центром у Новограді-Волинському (з 1804 р. у Житомирі), Подільська - з центром у Камянці-Подільському. У 1802 р. пройшло ще одне реформування - Україну було поділено на девять губерній, які складали три окремі регіони: до Лівобережжя входили Чернігівська, Полтавська і Українсько-Слободська (у 1838 р. перейменовано на Харківську) губернії; Правобережжя складалось із Волинської, Подільської та Київської губерній; Новоросія поділялася на Катеринославську, Таврійську та Миколаївську губернії (через рік останню названо Херсонською). На території України існували чотири генерал-губернаторства: Київське (Волинська, Подільська та Київська губернії"); Чернігівське (Чернігівська і Полтавська губернії); Харківське (Харківська і Воронезька губернії); Новоросійське (Катеринославська, Таврійська, Херсонська, а з 1828 р. Для прикладу, у Відні на посадах у центральних органах державної влади 1907 р. було таке співвідношення; в міністерстві фінансів - 21 поляк і один українець, у міністерстві внутрішніх справ вісім поляків та один українець, у міністерстві сільського господарства шість поляків - жодного українця, у міністерстві справедливості - 24 поляки і три українці, усіх суддів (5 рангів): 686 поляків і 215 українців, В адміністрації намісника у Львові не було жодного українського урядовця.Протягом майже 150-ти років від кінця XVIII до початку XX ст. українські землі перебували під владою двох імперій - Російської та Австрійської. Під владою Російської імперії перебували: Лівобережна Україна - Гетьманщина, Слобідська Україна, Південна Україна - Причорноморя, Правобережна Україна - Київщина, Брацлавщина, Волинь, Поділля. Так на початку Новітньої доби українці опинились у складі відмінної від традиційного устрою політичної системи. У жодній країні континенту бюрократія не була такою деспотичною, поліція - такою жорстокою, а народ таким безправним, як у Росії. Процес упровадження імперських структур влади в Україні почався ще в 1770-х роках, а остаточної форми набув у 1830-х роках.

План
Зміст

Державний лад в Україні XIX - поч. XX ст.

Державне управління в Російській імперії

Державне управління та самоврядування в Австрійській імперії

Державний лад Російської імперії (поч. XX ст. - 1917 р.)

Висновок

Вывод
Протягом майже 150-ти років від кінця XVIII до початку XX ст. українські землі перебували під владою двох імперій - Російської та Австрійської. Як і більшість імперій, держави Романових та Габсбургів являли собою величезні території, населення яких складалося з етнічно та культурно різноманітних народів. Під владою Російської імперії перебували: Лівобережна Україна - Гетьманщина, Слобідська Україна, Південна Україна - Причорноморя, Правобережна Україна - Київщина, Брацлавщина, Волинь, Поділля. До складу Австрійської імперії ввійшли землі Західної України - Галичина, Буковина і Закарпаття. Так на початку Новітньої доби українці опинились у складі відмінної від традиційного устрою політичної системи.

Російська імперія відрізнялася від інших європейських держав необмеженою владою царів-імператорів. У жодній країні континенту бюрократія не була такою деспотичною, поліція - такою жорстокою, а народ таким безправним, як у Росії. Імперія Романових володіла величезною армією, чиновництвом, що невпинно розросталось, і дворянською елітою.

Процес упровадження імперських структур влади в Україні почався ще в 1770-х роках, а остаточної форми набув у 1830-х роках. Результатом губернської реформи Катерини II став виданий у 1775 р. документ, що має назву "Керівництво для управління губерній Всеросійської імперії" - один із найважливіших законодавчих актів XVIII століття. Він установлював однаковість устрою губерній, регулював питання діяльності губернаторів і губернських управлінь. "Керівництво." визначало структуру управління в губерніях і повітах, штати, чини, права й обовязки, розмежувавши адміністративні, судові та фінансові установи. Його основні положення діяли до буржуазних реформ XIX ст., а багато з них зберегли силу до 1917 року.

Головним органом державного управління в губернії стало губернське правління, очолюване губернатором. Йому належала вся повнота виконавчої влади, контроль за діяльністю всіх установ і посадових осіб губернії, практична реалізація урядових указів і розпоряджень, забезпечення порядку в губернії.

Фінансовими питаннями (збором податків, митних, кабацьких та інших зборів і платежів, їх витрачанням тощо) відала Казенна палата, яку очолював помічник губернатора - віце-губернатор.

Система освіти спрямовувалася кураторами (попечителями) освітніх округів, до яких входило кілька губерній. В губерніях освіта підпорядковувалась єпархіальним учительним радам.

Отже, суспільно-політичний устрій в Західній Україні у другій половині XIX - поч. XX століть розвивався під впливом утвердження і розвитку тут капіталізму. Зявлялися нові елементи і в державному управлінні, посилювалися буржуазні тенденції в розвитку права. Однак державно-адміністративний механізм зберігав цілий ряд феодальних пережитків. Австро-Угорська монархія повністю ігнорувала прагнення українського народу до національного самовизначення і самостійності, результатом чого була обмеженість участі українців у системі державного управління краю.

Початок XX ст. характеризувався вступом Росії у монополістичну стадію розвитку капіталізму. Однак, на відміну від інших високорозвинутих країн світу, в російській економіці продовжували зберігатися докапіталістичні відносини. Значні наслідки на соціально-економічні та політичні процеси справила економічна криза 1901-1903 років. У країні зростають масові виступи трудящих, активізується рух студентства, інтелігенції та буржуазії, національно-визвольний рух, у тому числі в Україні.

Історики назвали режим, що існував у Росії до початку червня 1907 року - часу розпуску другої Думи, - "конституційним самодержавством". Цей термін означав, що самодержавство, яке зберігало свої позиції, особливо в сфері виконавчої влади, було замасковане парламентськими нормами і конституційними ілюзіями.

Ситуація змінилася у сприятливому для царату напрямі після виборів до третьої Державної Думи. Внаслідок зміни Закону про Думу у 1907 р. більшість у ній належала чорносотенцям - виразникам інтересів кріпосників-поміщиків і шовіністам за своїми політичними поглядами. У четвертій Думі, що обиралася за ще більш недемократичними законами (селяни взагалі не були представлені у законодавчому органі), українська парламентська фракція взагалі була відсутньою. Російському самодержавству таким чином вдалося зберегти свою монополію на владу і зупинити революційну хвилю 1905-1907 років. Однак воно було вже неспроможне заспокоїти народне невдоволення і попередити нове піднесення революційного руху в державі.

Проте всі ці заходи владних інституцій Російської імперії вже не змогли врятувати режим, який вичерпав свій потенціал у нових історичних умовах. На основі аналізу ходу та результатів змін у державному ладі початку XX століття можна зробити висновок про те, що існуюча державно-політична система вже не підлягала будь-яким реформам, а лише її повний демонтаж відповідав прагненням переважної більшості населення імперії, що й підтвердилося подальшим ходом історії.

Размещено на

Вы можете ЗАГРУЗИТЬ и ПОВЫСИТЬ уникальность
своей работы


Новые загруженные работы

Дисциплины научных работ





Хотите, перезвоним вам?