Державницька традиція в українській зарубіжній історичній науці 1945-1991 роках - Автореферат

Під "традицією" (від лат. traditio - передача) звичайно розуміють передачу суспільних, духовних цінностей, норм, поглядів однієї генерації іншому поколінню. Традиції відігравали та відіграють важливу роль в історії кожного народу чи країни та входять до неодмінних компонентів національної ідентичності. Традиції справляють визначний вплив на соціальне життя в його найрізноманітніших виявах, зокрема на гуманітарну сферу та науку. Проте, в українському контексті питання повязані з традиціями набувають великого значення з огляду на поєднання проблем, вирішених впродовж XIX-XX ct. багатьма народами (створення і утвердження національної держави, етнокультурна самоідентифікація, формування громадянського суспільства, інтеграція у світову науку та ін.) з сучасними вимогами світового поступу. Одні дослідники вказують на надмірне захоплення традиціями, інші навпаки - на перерваність спадкоємності не тільки в науці, але і в суспільстві.Проблема державницької традиції в другій половині 40-х - початку 50-х років ХХ ст. порушувалася у працях істориків у межах провідної або спорідненої проблематики: витлумачення української історії в руслі європейської цивілізації та тогочасних модерних впливів щодо її реконструкції (теорії циклів, персоналізація, субєктивізація історичного буття), вирізнення методологічних засад наукових напрямів, концептуальних основ періодизації історії України, зокрема в контексті протиставлення духовних, культурних цінностей та ідеологій у різні епохи. Але незважаючи на неодноразове звернення до історіографічної спадщини істориків-державників та проблем, повязаних з інтерпретацією "державницьких періодів" української історії в оглядах 70-80-х років ХХ ст., терміни "державницький" та "народницький" вживалися переважно в ретроспективі до історіографії кінця XIX-початку ХХ ст. Таким чином, в українській зарубіжній історіографії другої половини 40-х початку 90-х років ХХ ст. до проблеми державницької традиції (державницької спадщини), зокрема в аспекті її інтерпретації та оцінки, зверталися під час наукових дискусій в межах розгляду провідної проблематики, в спеціальних історіографічних працях, у процесі опрацювання окремих наукознавчих проблем (проблема генерацій) тощо. Однак, незважаючи на певний поступ у вивченні наукової спадщини української зарубіжної історіографії, остання здебільшого характеризується та оцінюється сучасними дослідниками за типовими критеріями "державницької спадщини" з незначними застереженнями, незважаючи на наявність різних генерацій істориків, розмаїття та еволюцію дослідницьких підходів в 40-80-і роки ХХ ст. У додатках систематизовані та узагальнені біобібліографічні матеріали про 193 істориків та дослідників суспільно-політичних дисциплін з української діаспори 1945-1991 рр. Вони складаються з шести частин: “Історики з української діаспори та дослідники суспільно-політичних наук і гуманітарних дисциплін (1945-1991): вибрані біобібліографічні матеріали“ (Додаток А), “Систематичний покажчик провідної фахової спеціалізації істориків з діаспори (1945-1991)” (Додаток Б), “Розподіл істориків з діаспори за генераціями” (Додаток В, Таблиця В.1), “Регіональний розподіл істориків з діаспори за місцем народження“ (Додаток Д, Таблиці Д.1 та Д.2), “Соціальне походження істориків з діаспори” (Додаток Е, Таблиці Е.1 та Е.2), “Місцеперебування вищих навчальних закладів, в яких навчалися історики з діаспори” (Додаток Ж, Таблиці Ж.1 та Ж.2).

. ОСНОВНИЙ ЗМІСТ ДИСЕРТАЦІЇ

1. Поняття "концепції" в українській історичній науці // Розбудова держави. - 1994. - №8. - C. 45-55, 1 д. а.

2. Державницький напрям в українській історіографії першої третини XX ct.: становлення, формування, вплив // Історія укр.середньовіччя: Козацька доба: Зб. наук. праць (на пошану історика, лауреата Державної премії ім. Тараса Шевченка): У 2 ч. - К.,1995. - Ч. 1. - С. 111-133, 1,5 д. а.

3. Український історик Борис Крупницький // Київська старовина. - 1995. - №6. - C. 36-39, 0,5 д. а.

4. Персональна бібліографія істориків діаспори // Бібліотечний вісник. - 1996. - №2. - C.10-16, 1 д. а.

5. Лев Окіншевич та його есе "Між Заходом і Сходом"// Розбудова держави. - 1997. - №7/8. - C. 102-107, 0,8 д. а.

6. Проблема наукової традиції і сучасна українська історіографія // Спеціальні історичні дисципліни: питання теорії та методики (зб. наук. праць на пошану д. і. н. М.Ф. Дмитрієнко). - К., 1997. - Вип. 1. - С.252-263, 0,7 д. а.

7. Часопис "Рід та Знамено" і його внесок у розвиток української еміграційної історіографії // Бібліотечний вісник. - 1997. - №1. - C.32-37, 1 д. а., у співавтор. з М.Ф. Дмитрієнко, дисертантом написані C. 34-37.

8. Лев Окіншевич і проблема "межового положення" України: (з історіографічних дискусій на еміграції кінця 40-х - початку 50-х років XX ст.) // Спеціальні історичні дисципліни: питання теорії та методики: Зб. наук. праць та спогадів (памяті видатного вченого-історика, чл. - кор. НАН України). - К., 1998. - С. 354-372, 0,7 д. а.

Размещено на .ru