Державне управління: поняття і наукові засади - Курсовая работа

У вітчизняній та зарубіжній літературі ще не склалося сталого й загальновизнаного поняття державного управління. Таке формальне визначення не розкриває справжньої суті державного управління, його призначення. З позицій юридичної науки, державне управління визначається як виконавча й розпорядча діяльність держави.Методологічний аспект досліджень такого явища, як державне управління, за своїм змістом охоплює використання гносеологічних, тобто теоретико-пізнавальних, знань різного рівня. Розмежування методологічних (гносеологічних) і онтологічних знань має умовний характер, оскільки не може бути онтології, тобто пізнання безпосередньо реально існуючих явищ і процесів, поза гносеології, рівно як і навпаки. Розробка методологічних аспектів має надзвичайно важливе значення для кожної науки, оскільки не тільки знання, а й шляхи їх набуття мають бути істинними, обґрунтованими та раціональними. Така розробка є досить складною й охоплює величезне коло проблем, вимагає значної наукової ерудиції, понятійно-термінологічної культури, широких узагальнень, дисципліни мислення. Оскільки теоретико-пізнавальний арсенал, що використовується суспільними науками у дослідженнях державного управління, має різноманітний характер, доцільно виділяти різні рівні (інакше кажучи, «поверхи») методологічних знань щодо пізнання управлінських обєктів [1].Державно-управлінські відносини є видовим виявом управлінських відносин у суспільстві, або інакше, соціально-управлінських відносин, на які поширюється характеристика суспільної природи державного управління. Але його визнання ще не вирішує питання про, так би мовити, «гносеологічну кваліфікацію» управлінських відносин, тобто про віднесення їх або до матеріальних (базисних), або до ідеологічних (надбудовчих) суспільних відносин. Це випливає з того, що за своїм змістом та призначенням управлінські відносини принципово відрізняються від матеріальних, базисних - (по виробництву та обміну життєво необхідних благ), тобто виробничих (або економічних) відносин. А з того, що управлінські відносини за необхідності виникають практично в усіх сферах суспільства (економіці, політиці, науці, культурі, побуті, сімї"), випливає те, що дані відносини займають, так би мовити, «підлегле» положення у кожній з названих сфер, оскільки вони покликані забезпечити організоване, ефективне функціонування тих відносин, які є провідними у відповідних сферах (наприклад, в економічній - економічних, в політичній - політичних і т. ін.). Це означає, що управління, управлінські відносини виникають там, де здійснюється будь-яка (виробнича, наукова, духовна та й сама управлінська) спільна праця.Сам характер виконавчої влади, що зумовлений обєктивними призначенням - виконанням законів та інших правових актів, підтверджує єдність цієї влади зі змістом управлінської діяльності держави. Воно інтегрує в собі всі прояви політичної волі народу як єдиного джерела (суверена) влади в державі Інакше кажучи, влада за змістом є єдиною, а принцип поділу державної влади є не більш ніж теоретичним постулатом, який дає змогу певним чином будувати державний механізм та організовувати його функціонування. Тому для належного конституювання виконавчої влади не обовязково прямо фіксувати в тексті Конституції власне вказаний принцип, а тим більше доповнювати його ознаками самостійності, автономності чи незалежності окремих (насамперед законодавчої та виконавчої) влад. Йдеться про те, що принцип поділу влади у найбільш поширеному розумінні, про мова йшла вище, має бути урівноважений принципом «єдності влади» або «взаємодії гілок влади».Він є складною системою спеціальних органів - органів виконавчої влади (які називаються також органами державного управління), що перебувають між собою у різноманітних звязках та відносинах і виконують основні завдання і функції держави шляхом повсякденної й оперативної управлінської (владно-розпорядчої, або адміністративної) діяльності [15]. В системі органів виконавчої влади виділяються структурні ланки трьох організаційно-правових рівнів: вищий рівень - Кабінет Міністрів (у функціональній взаємодії з Президентом); органи спеціальної галузевої та функціональної компетенції, котрі як безпосередньо підпорядковані центральним органам виконавчої влади, так і перебувають у так званому подвійному підпорядкуванні (тобто водночас і відповідному центральному і місцевому органу виконавчої влади). Оскільки апарат державного управління (надалі - апарат управління, управлінський апарат) завдяки його обєктивним властивостям є системним утворенням, відноситься до класу соціальних (суспільних) систем надзвичайно великої складності (так званих «надскладних» систем), для його характеристики доцільно використати певні пізнавальні засоби системного підходу. З іншого боку, апарат управління включає в себе більш прості складові частини, які також є системами (у відношенні до апарату в цілому - підсистемами).Переходячи до структурної характеристики управлінського апарату, доцільно спиратися на загальнопоширене тлумачення організації

ПЛАН

Вступ

Розділ І. ДЕРЖАВНЕ УПРАВЛІННЯ: ПОНЯТТЯ І НАУКОВІ ЗАСАДИ

1. Поняття державного управління у методологічному арсеналі суспільних наук

2. Державно-управлінські відносини та їх правове регулювання як складові предмету теорії державного управління

РОЗДІЛ II. ДЕРЖАВНЕ УПРАВЛІННЯ І ВИКОНАВЧА ВЛАДА

1. Управлінський зміст виконавчої влади та місце інституту президента в її реалізації

2. Апарат державного управління як система органів виконавчої влади

3. Організація апарату державного управління

4. Діяльність апарату державного управління: складові змісту

РОЗДІЛ ІІІ. КОНТРОЛЬ У СФЕРІ ДЕРЖАВНОГО УПРАВЛІННЯ

Висновок

Використана література