Державне управління пенітенціарною системою України: механізми ресоціалізації засуджених - Автореферат

Вітчизняна практика виконання покарань дає підстави стверджувати, що держава не вживає ефективних заходів для того, щоб нейтралізувати негативні наслідки цього вимушеного примусу і досі ще не створила управлінських механізмів для ресоціалізації засуджених. У процесі аналізу проблемних питань державного управління пенітенціарною системою України були використані праці В.Бакуменка, Е.Гансової, В.Козбаненка, В.Костилева, В.Мельниченка, Н.Нижник, М.Панасюка та інших авторів. Метою дослідження є оновлення концепції ресоціалізації засуджених як комплексного напрямку державної соціальної політики, де концепція виступає як науково-теоретична база діяльності інституцій пенітенціарної системи в процесі виконання покарань як різновиду соціальної діяльності, та визначення теоретичної моделі організаційно-функціональної структури державного управління пенітенціарною системою України з адекватними механізмами ресоціалізації засуджених. Для досягнення мети дослідження були визначені такі завдання: - розробити і дати якісно нове визначення поняття пенітенціарної системи як обєкту державного управління не тільки з формально-юридичної позиції, але і в аспекті соціальної політики та дослідити, з яких елементів складається пенітенціарна система; проаналізувати зарубіжний досвід державного управління пенітенціарною системою в аспекті надання соціальних послуг засудженим і вивчити можливості використання цього досвіду в Україні;У вступі розкрито сутність і стан наукової проблеми, що розвязується; обґрунтовано актуальність дисертаційного дослідження; визначено мету, завдання, обєкт, предмет і методи дослідження; показано наукову новизну, практичне значення та апробацію отриманих результатів.Пенітенціарна система - це цілісне явище, побудоване на принципах інтегрально-функціонального, а не відомчого управління, до якого входять не тільки органи виконання покарань, але й інші органи влади і управління, а також інститути суспільства. Соціальний характер пенітенціарної функції держави обумовлює включення до її реалізації зусиль інших органів держави та інститутів суспільства, що передбачає наявність дієвих механізмів, націлених на максимальну нейтралізацію наслідків вязниці та створення умов щодо ресоціалізації засуджених як колишніх, так і тих, хто ще відбуває покарання. У цій системі органи і інституції взаємодіють у напрямку забезпечення соціальної безпеки шляхом ресоціалізації осіб, які відбувають і відбули кримінальні покарання. Пенітенціарна функція держави - це діяльність органів державної влади і управління та громадських інституцій, спрямована на забезпечення безпеки суспільства шляхом створення умов для ресоціалізації осіб, які відбули чи відбувають покарання, та повернення останніх до суспільства в якості повноцінних його членів. Ресоціалізацію визначено як напрямок державної соціальної політики, спрямований на надання комплексу соціальних послуг засудженим, які відбули чи відбувають покарання, та особам, для яких увязнення обрано як запобіжний захід, з метою їх повернення до суспільства і включення як здорових і повноцінних його членів.Ознаки кризи управління системою установ, які виконують покарання, є наслідком спроб впровадження нових демократичних ідей за допомогою застарілих методів. Показано, що на сучасному етапі державне управління пенітенціарною системою України не розглядається як один з напрямків соціальної політики. Пенітенціарне управління повинно базуватися на інтегрально-функціональних засадах, які передбачають пошук шляхів взаємодії установ, що виконують кримінальні покарання, з органами та закладами освіти, охорони здоровя, агенціями з питань працевлаштування та надання соціальних послуг, а також інститутами громадянського суспільства щодо вирішення соціальних проблем, повязаних з виконанням кримінальних покарань. У результаті дослідження історичних та соціально-політичних умов розвитку пенітенціарної системи України виявлено, що наслідки функціонування радянської вязниці продовжують впливати на роль вязниці в сучасному українському суспільстві та на характер державного управління пенітенціарною системою. У процесі реформування організаційно-функціональної структури державного управління пенітенціарною системою України слід особливо звернути увагу на зарубіжний досвід функціонування так званої розділеної моделі державного управління пенітенціарною системою.

ОСНОВНИЙ ЗМІСТ РОБОТИ

державний управління пенітенціарний

У дисертаційному дослідженні підтверджено покладену в його основу гіпотезу про те, що надання соціальної спрямованості пенітенціарній системі України є нагальною вимогою сьогодення. Ознаки кризи управління системою установ, які виконують покарання, є наслідком спроб впровадження нових демократичних ідей за допомогою застарілих методів. Відповідно до завдань дослідження зроблено наступні висновки, що мають теоретичне і практичне значення: 1. Показано, що на сучасному етапі державне управління пенітенціарною системою України не розглядається як один з напрямків соціальної політики. У теорії та практиці державного управління органами виконання покарань домінує формально-юридичний підхід. Саме тому у роботі пропонується нове ставлення до вязниці як до спеціального різновиду соціальної клініки. Отже, в дисертації вязниця розглядається не як юридична інституція, а як соціальний феномен, якому притаманні не тільки правові, але й моральні цінності. Погляд на пенітенціарну систему лише як на сукупність органів виконання покарань призводить до того, що вона залишається віч-навіч з негативними соціальними наслідками своєї діяльності, які самостійно вона подолати не спроможна. Пенітенціарне управління повинно базуватися на інтегрально-функціональних засадах, які передбачають пошук шляхів взаємодії установ, що виконують кримінальні покарання, з органами та закладами освіти, охорони здоровя, агенціями з питань працевлаштування та надання соціальних послуг, а також інститутами громадянського суспільства щодо вирішення соціальних проблем, повязаних з виконанням кримінальних покарань.

2. У результаті дослідження історичних та соціально-політичних умов розвитку пенітенціарної системи України виявлено, що наслідки функціонування радянської вязниці продовжують впливати на роль вязниці в сучасному українському суспільстві та на характер державного управління пенітенціарною системою. Вітчизняна система пенітенціарних установ, на жаль, залишається закритою, автономною і мілітаризованою організацією. Її діяльність призводить на практиці до зростання рецидивної злочинності, розширення зони соціальної девіації та маргіналізації. В умовах демократичного суспільства та соціальної держави установи пенітенціарної системи повинні відображати зміну політичного режиму. Реалізація пенітенціарної функції держави має базуватися на відкритості, прозорості, соціальній спрямованості та відокремленні від будь-яких мілітаризованих структур. Це може бути забезпечене лише за умови участі інститутів громадянського суспільства та під його контролем.

3. Аналіз концепцій соціалізації, десоціалізації і ресоціалізації та дослідження практики застосування ресоціалізаційних технологій дозволили розробити науково-теоретичну модель процесу ресоціалізації, в центрі якої знаходиться відповідна категорія. Запропонований підхід повинен стати філософією, на основі якої має вироблятися державна політика у сфері виконання кримінальних покарань та прийматися управлінські рішення.

4. На підставі узагальнення характеристик засуджених та увязнених як соціальної групи українського суспільства визначено, що вони є групою соціального виключення. Існування такої групи є реальною небезпекою для суспільства не тільки з погляду негативної динаміки злочинності, а й у світлі регулярного порушення прав людини з боку держави, що тягне за собою зростання жебрацтва та бідності, розповсюдження захворювань на туберкульоз, посилення соціальних протиріч тощо. Тому органи державної влади і місцевого самоврядування та суспільство в цілому повинні змінити своє ставлення до цієї соціальної групи і розглядати засуджених і увязнених не як ворогів, а як повноцінних громадян. Перспективою подальших розвідок у цьому напрямку є дослідження чинників, які впливають на пунітивне ставлення українського пострадянського суспільства до злочину і злочинця, та створення умов для зміни цього ставлення в просоціальному напрямку.

5. Внаслідок вивчення досвіду зарубіжних країн запропоновано для вітчизняної пенітенціарної системи конкретні організаційні структури та механізми ресоціалізації засуджених. Прикладом цього могла б бути служба пробації, яка входить до системи органів державного управління у сфері виконання кримінальних покарань у зарубіжних країнах. Служба є самостійною організаційною структурою, призначеною для комплексного надання соціальних послуг як засудженим до покарання у вигляді позбавлення волі, так і засудженим до альтернативних санкцій. У процесі реформування організаційно-функціональної структури державного управління пенітенціарною системою України слід особливо звернути увагу на зарубіжний досвід функціонування так званої розділеної моделі державного управління пенітенціарною системою. Її сутність полягає в існуванні двох окремих управлінських структур: окремо для виконання кримінальних покарань, повязаних з позбавленням чи обмеженням волі, і окремо для виконання покарань в умовах вільного суспільства. У світлі поставлених завдань дисертаційного дослідження можна зробити висновок про доцільність впровадження у вітчизняну практику принципів та методів саме розділеної моделі державного управління пенітенціарною системою. Ця модель передбачає створення окремих механізмів ресоціалізації засуджених у вязниці та в умовах вільного суспільства.

6. Доведено, що надання процесу виконання кримінальних покарань соціальної спрямованості передбачає створення автономної і незалежної управлінської структури. Це може бути Державна служба ресоціалізації засуджених. На соціальних працівників цієї служби має розповсюджуватися статус державних службовців. Служба повинна бути окремим відомством та мати відповідну мережу територіальних органів відповідно до адміністративно-територіального поділу України. Головним завданням Служби повинно бути комплексне надання соціальних послуг засудженим у сфері освіти, охорони здоровя, працевлаштування та психологічної допомоги. Ці послуги повинні надаватися засудженим незалежно від типу покарання як під час, так і після його відбування. Вона також повинна здійснювати координацію зусиль інших органів державної влади та інститутів громадянського суспільства при реалізації останніми пенітенціарної функції держави у межах своєї компетенції. Однією з альтернатив цієї Служби може стати створення служби пробації за зразками, які упродовж тривалого часу були вироблені в зарубіжних країнах. У цьому випадку слід наголосити на необхідності впровадження розділеної системи пенітенціарного управління принаймні на регіональному рівні. Обласні служби пробації повинні бути наділеними повноваженнями щодо проведення соціальної роботи як при виконанні альтернативних санкцій, так і у пенітенціарних установах, що виконують покарання у вигляді позбавлення чи обмеження волі.

7. Показано, що окремі концептуальні положення дисертації потребують законодавчого закріплення. Тому в процесі дослідження був розроблений проект змін та доповнень до чинного кримінально-виконавчого законодавства, де ресоціалізація розглядається як право засуджених та увязнених і як основа їх правового статусу.

8. Встановлено, що якість надання соціальних послуг засудженим залежить від того, наскільки ефективною і результативною є взаємодія пенітенціарного відомства і його територіальних установ з іншими органами влади і управління, а також із інститутами громадянського суспільства. Тому головне призначення органів пенітенціарної системи на місцевому рівні має полягати у розробленні і реалізації відповідних ресоціалізаційних програм. Цілі та завдання зазначених вище програм повинні бути обумовлені соціальними характеристиками контингенту засуджених у певній установі чи регіоні та особливостями кримінальних покарань, що відбуваються засудженими. Тому доцільно говорити про механізми ресоціалізації засуджених, що створені у конкретній пенітенціарній установі чи в конкретному територіальному управлінні з питань виконання покарань.

9. Проведене дисертаційне дослідження дозволило висунути пропозиції щодо подальшого вивчення механізмів координації органів пенітенціарної системи України з метою реалізації ними пенітенціарної функції держави; питань розробки конкретних ресоціалізаційних програм з відповідним соціальним, правовим та фінансовим обґрунтуванням.

1. Ягунов Д.В. Кадрове забезпечення діяльності органів виконання покарань на регіональному рівні // Актуальні проблеми державного управління: Зб. наук. пр. Ї Одеса: ОРІДУ УАДУ, 2002. - №10. Ї С. 226-232.

2. Ягунов Д.В. Державне управління та пенітенціарна система України: проблеми співвідношення // Актуальні проблеми державного управління: Зб. наук. пр. Ї Одеса: ОРІДУ УАДУ, 2002. - №11. - С. 278-288.

3. Ягунов Д.В. Ресоціалізація засуджених як складова державної соціальної політики // Актуальні проблеми державного управління: Зб. наук. пр. Ї Одеса: ОРІДУ УАДУ, 2002. - №12. - С. 180-186.

4. Ягунов Д.В. Державне управління установами пенітенціарної системи: досвід Канади // Актуальні проблеми державного управління: Зб. наук. пр. Ї Одеса: ОРІДУ НАДУ, 2003. - №3 (15). Ї С. 161-167.

5. Ягунов Д.В. Категорія соціального виключення як елемент концепції ресоціалізації засуджених та увязненнях // Актуальні проблеми державного управління: Зб. наук. пр. Ї Одеса: ОРІДУ НАДУ, 2003. - № 4 (16). Ї С. 196-204.

6. Ягунов Д.В. Державне управління пенітенціарними установами та процесом ресоціалізації засуджених в працях Мішеля Фуко // Актуальні проблеми державного управління: Зб. наук. пр. Ї Дніпропетровськ: ДРІДУ НАДУ, 2003. - № 4 (14). Ї С. 86-97.

7. Ягунов Д.В. Права засуджених в сучасній Україні // Перспективи гуманітарного розвитку: Зб. наук. пр. з прав людини. Ї Одеса: Юридична література, 1999. - С.43-48.

8. Ягунов Д.В. Правовий статус засудженого в Україні // Проблеми сучасної держави та права: Тези доповідей Всеукраїнської студентської наукової конференції 30-31 березня 2000 року. Ї Одеса: Юридична література, 1999. - С. 391-392.

9. Ягунов Д.В. Роль общественных организаций в обеспечении законности в местах лишения свободы // Актуальні проблеми політики. Ї Одеса: Юридична література, 2000. - №9. - С. 427-431.

10. Ягунов Д.В. Деякі проблеми реабілітації засуджених до покарань з випробуванням // Актуальні проблеми політики: Зб. наук. пр. Ї Одеса: Юридична література, 2002. - №13-14. - С. 843-846.

11. Ягунов Д.В. Проблеми реалізації політики в галузі охорони здоровя в пенітенціарних установах // Формування та реалізація регіональної політики в галузі охорони здоровя: Матеріали науково-практичної конференції за міжнародної участі. 24-25 квітня 2002 року. Ї Одеса: ОРІДУ УАДУ, 2002. Ї С. 333-338.

12. Ягунов Д.В. Ресоціалізація засуджених як напрямок соціальної політики держави. Аналітична записка // Вироблення державної політики. Ї Київ: НАДУ при Президентові України - Канадське бюро міжнародної освіти - Центр досліджень адміністративної реформи, 2003. - С. 177-191.

13. Ягунов Д.В. Ресоціалізація засуджених як напрямок соціальної політики держави // Актуальні проблеми політики: Зб. наук. пр. Ї Одеса: Юридична література, 2003. - №17. - С. 270-277.

14. Ягунов Д.В. Приватизація вязничної системи: англо-американський досвід // Актуальні проблеми політики: Зб. наук. пр. Ї Одеса: Юридична література, 2004. - №19. - С. 355-361.