Державне управління освітою в Україні: становлення та розвиток (ІХ – початок ХХ століття) - Автореферат

Необхідність цього зумовлюється низкою причин: по-перше, процесами глобалізації, переходу до інформаційного суспільства, утвердженням пріоритетів сталого розвитку, які вимагають прискореного вирішення проблем освіти; по-друге, розбіжністю в Україні між проголошенням пріоритетності розвитку освіти і науки та конкретними діями щодо її забезпечення; по-третє, відсутністю дієвої загальної концепції державної освітньої політики, середньо-та довгострокової стратегії розвитку освіти, що призводить до управління освітою не в режимі розвитку, а в режимі функціонування, який консервує існуючу ситуацію. Забезпечення виходу освіти з кризи, здійснення її радикальної модернізації і перетворення на потужний чинник державотворчих процесів, як це передбачено Національною доктриною розвитку освіти, можливе лише за умови модернізації системи державного управління освітою як вирішального чинника успішного здійснення реформаційних змін галузі. Отже, осмислення минулого, ретроспективний аналіз історії здійснення державного управління освітою в Україні має бути тою основою, на якій розбудовується система державного управління освітою незалежної України. уточнити понятійно-категоріальний апарат, за допомогою якого можна визначити сутність та основні тенденції розвитку державного управління освітою, зокрема терміни „освіта”, „система освіти”, “управління освітою”, “державне управління освітою”, а також уточнити низку інших ключових понять науки державного управління з позицій системної методології; Гіпотеза дослідження базується на припущенні, що впровадження запропонованих висновків, рекомендацій і пропозицій, зроблених на основі виявлення й аналізу особливостей і закономірностей еволюції державного управління освітою в Україні в ІХ - на початку ХХ ст., дасть змогу раціональніше підійти до вдосконалення суспільних відносин, які складаються в процесі модернізації управління освітою, сприятиме підвищенню ефективності державного управління освітою.У першому розділі - „Державне управління освітою в Україні як історико-теоретична проблема” - здійснено системний аналіз змісту наукової літератури з проблеми дослідження, розкрито поняття і сутність державного управління освітою, висвітлено основні підходи до періодизації державного управління освітою в Україні. У даному розділі також проаналізовано теоретичні концепції, які розкривають поняття “освіта”, “система освіти”, “управління освітою”, “політика”, “державна політика”, “державна освітня політика”, “державне управління”, “державне управління освітою”, визначено співвідношення освітньої та державної освітньої політики, оскільки в науковій літературі з цього приводу існує цілий ряд дискусійних суджень. Виходячи з розуміння управління як функції організованих систем, що забезпечує збереження їх певної структури, підтримку режиму діяльності, реалізацію їх цілей і програм, управління освітою визначається як цілеспрямований, організуючий та регулюючий вплив субєктів управління різного рівня на всі ланки системи освіти з метою забезпечення її стійкого розвитку. Ураховуючи природу й субстанційну специфіку субєктів управління, виділено 7 основних видів управління освітою, які багато в чому співвідносяться між собою: державне управління, субєктом якого є держава; місцеве самоврядування, субєктом якого виступають члени територіальних громад, інших адміністративно-територіальних одиниць; приватне управління або менеджмент, який являє собою управління власністю з боку власника; церковне управління, субєктом якого виступає церква; громадське управління, субєктом якого є інституціалізовані (юридично оформлені через закони, статути) громадські обєднання; групова (колективна) саморегуляція, субєктом якої виступають групи людей, що вільно (на власний розсуд) і водночас з урахуванням інтересів інших та норм культури й соціального співжиття керують спільною поведінкою й діяльністю, та сімейне управління, яке являє саморегуляцію соціального співжиття членів сімї. Тоффлера про три хвилі розвитку людської цивілізації (аграрну, індустріальну, постіндустріальну) та загальних закономірностях розвитку суспільства і держави, сутнісних рисах історичних форм держави, їх завданнях і функціях, залежно від домінування певних субєктів управління, а отже, і видів управління освітою, виділено пять основних етапів становлення та розвитку системи державного управління освітою.Аналітичний огляд наукової літератури свідчить про відсутність спеціальних комплексних досліджень, присвячених проблемі становлення та розвитку державного управління освітою в Україні у ІХ - на початку ХХ ст., хоча окремі її аспекти й були обєктами уваги науковців, але вони розглядалися фрагментарно в контексті аналізу розвитку освіти в Україні загалом. Це обумовлює необхідність пошуку нових, відкритих і демократичних моделей державного управління освітою, нових підходів до здійснення і посилення державного впливу на освітні процеси в умовах відходу від адміністративно-командних методів, децентралізації управління і посилення регіоналізації освіти,

2. ОСНОВНИЙ ЗМІСТ РОБОТИ