Державне регулювання якості людських ресурсів на регіональному рівні - Автореферат

З огляду на це особливої актуальності набуває формування дієвого механізму державного регулювання якості людських ресурсів, який враховував би тенденції розвитку ринку праці й забезпечував зростання конкурентоспроможності робочої сили. Мета дисертаційної роботи полягає в обґрунтуванні теоретичних засад людського розвитку та розробці пропозицій щодо вдосконалення механізму державного регулювання якості людських ресурсів, що сприятиме підвищенню конкурентоспроможності економіки країни та регіонів в умовах інноваційного розвитку суспільства. Для досягнення мети дослідження було визначено такі завдання: - узагальнити існуючі підходи до визначення ролі людських ресурсів у соціально-економічному розвитку суспільства та систематизувати відповідний понятійно-категоріальний апарат; Досліджено сутність людських ресурсів як обєкта державного управління, проаналізовано роль якості людських ресурсів в інноваційній економіці та обґрунтовано концептуальні засади управління людськими ресурсами на регіональному рівні. Аналіз еволюції поглядів на роль людини в соціально-економічних процесах та характеристика понятійного апарату, що відбиває розвиток наукових переконань у цій сфері, підтверджують, що працівників сьогодні розглядають уже не як робочу силу, а як людські ресурси, а їхня цінність як фактора успіху постійно зростає (табл.У дисертації отримано нове вирішення наукового завдання побудови дієвої системи державного регулювання якості людських ресурсів на регіональному рівні, у рамках якого уточнено теоретичні засади та запропоновано напрямки вдосконалення організаційного та інвестиційного механізмів державного регулювання якості людських ресурсів, а також механізму взаємодії освіти й регіональних ринків праці в Україні. Особливості динаміки інноваційного розвитку економіки регіону у кризовий період визначаються переважно якісними параметрами наявних в регіоні людських ресурсів, зокрема їх структурною збалансованістю, станом здоровя, рівнем освіти, професійної кваліфікації, трудовою і підприємницькою активністю населення, а також якістю регіонального менеджменту у сфері зайнятості. В умовах інноваційного розвитку економіки зростає значення таких якісних характеристик, як інноваційність, тобто здатність до розробки нових ідей, нових технологій і нових виробів, їх впровадження, а також розумові (або психічні) здібності, тобто здатність ефективно використовувати свій інтелект - суму загальних розумових функцій розуміння, мислення, навчання, спостереження, вирішення проблем. Складність державного регулювання якості людських ресурсів обумовлюється тим, що первинним носієм якості людських ресурсів є кожна окрема особистість, яка, в силу своїх індивідуальних здібностей, уподобань, бажань, може або прагнути, або ні до покращення власних якісних характеристик. Особливостями формування якості людських ресурсів в Україні та її регіонах визначено: зростаюче погіршення демографічної ситуації в країні; соціально-економічна диференціація регіонів через нерівномірну адаптацію регіонів до ринкових умов, що позначається насамперед на якості життя населення; посилення процесів міжрегіонального переливу людського капіталу; низький рівень оплати праці працівників різних галузей економіки, що провокує появу низки взаємозвязаних негативних тенденцій; вимушена відмова від народження дітей, відсутність можливостей в отриманні якісної освіти, недостатнє і нездорове харчування, недоступність сучасної медичної допомоги, постійні стреси, ранні смерті в працездатному віці; збільшення потреби у висококваліфікованих кадрах при зниженні фінансування освітніх установ різних рівнів, якості сучасної освіти та її доступності; недостатність умов для розвитку і підтримки людського капіталу в малих містах і сільській місцевості; скорочення кількості зайнятих в економіці з початковою професійною освітою, що призводить до диспропорцій попиту та пропозиції на ринку праці; зростання питомої ваги населення, яке має вищу і середню професійну освіту, в загальній чисельності зайнятого населення; постійне зростання числа людей, які навчаються, і таких, що мають вищу професійну освіту, що є ознакою прагнення значної частки працездатного населення до розвитку людського капіталу, тощо.

інноваційний робочий ринковий регіональний

У дисертації отримано нове вирішення наукового завдання побудови дієвої системи державного регулювання якості людських ресурсів на регіональному рівні, у рамках якого уточнено теоретичні засади та запропоновано напрямки вдосконалення організаційного та інвестиційного механізмів державного регулювання якості людських ресурсів, а також механізму взаємодії освіти й регіональних ринків праці в Україні. Одержані результати дозволяють запропонувати такі узагальнення, висновки та рекомендації: 1. Аналіз еволюції поглядів на роль людини в соціально-економічних процесах довів, що цінність людських ресурсів як фактора успішного розвитку країни та її регіонів постійно зростає. Необхідними й продуктивними в економіці взагалі стають гуманітарні, суспільні та особисті якості людини.

2. Особливості динаміки інноваційного розвитку економіки регіону у кризовий період визначаються переважно якісними параметрами наявних в регіоні людських ресурсів, зокрема їх структурною збалансованістю, станом здоровя, рівнем освіти, професійної кваліфікації, трудовою і підприємницькою активністю населення, а також якістю регіонального менеджменту у сфері зайнятості. В умовах інноваційного розвитку економіки зростає значення таких якісних характеристик, як інноваційність, тобто здатність до розробки нових ідей, нових технологій і нових виробів, їх впровадження, а також розумові (або психічні) здібності, тобто здатність ефективно використовувати свій інтелект - суму загальних розумових функцій розуміння, мислення, навчання, спостереження, вирішення проблем.

3. Система регулювання якості людських ресурсів є складовою системи державного управління трудовими ресурсами. Складність державного регулювання якості людських ресурсів обумовлюється тим, що первинним носієм якості людських ресурсів є кожна окрема особистість, яка, в силу своїх індивідуальних здібностей, уподобань, бажань, може або прагнути, або ні до покращення власних якісних характеристик. Державне регулювання якості людських ресурсів не можна розглядати як цілком відокремлену сферу державного впливу, а тільки в тісному взаємозвязку з державною політикою у сферах освіти, охорони здоровя, культури, соціального захисту та соціального забезпечення, екологічної безпеки, зайнятості тощо.

4. Особливостями формування якості людських ресурсів в Україні та її регіонах визначено: зростаюче погіршення демографічної ситуації в країні; соціально-економічна диференціація регіонів через нерівномірну адаптацію регіонів до ринкових умов, що позначається насамперед на якості життя населення; посилення процесів міжрегіонального переливу людського капіталу; низький рівень оплати праці працівників різних галузей економіки, що провокує появу низки взаємозвязаних негативних тенденцій; вимушена відмова від народження дітей, відсутність можливостей в отриманні якісної освіти, недостатнє і нездорове харчування, недоступність сучасної медичної допомоги, постійні стреси, ранні смерті в працездатному віці; збільшення потреби у висококваліфікованих кадрах при зниженні фінансування освітніх установ різних рівнів, якості сучасної освіти та її доступності; недостатність умов для розвитку і підтримки людського капіталу в малих містах і сільській місцевості; скорочення кількості зайнятих в економіці з початковою професійною освітою, що призводить до диспропорцій попиту та пропозиції на ринку праці; зростання питомої ваги населення, яке має вищу і середню професійну освіту, в загальній чисельності зайнятого населення; постійне зростання числа людей, які навчаються, і таких, що мають вищу професійну освіту, що є ознакою прагнення значної частки працездатного населення до розвитку людського капіталу, тощо.

5. Аналіз стану організаційного забезпечення державного регулювання трудових ресурсів показав, що державні органи мають достатньо широке коло повноважень, утім їм бракує взаємоузгодженості дій щодо регулювання якості людських ресурсів. Це підтверджується також і нормативно-правовим забезпеченням, яке в цій сфері не має комплексного і системного характеру. Сьогодні органи державного управління і органи місцевого самоврядування не мають структур, відповідальних за формування і розвиток людського капіталу як одного з визначальних чинників економічного розвитку регіону. Відсутні також дієві механізми узгодження дій різних органів територіального управління, що забезпечують умови для формування, розвитку і використання людського капіталу.

6. У системі відтворювальних сил сфера освіти займає особливе місце, що пояснюється її специфічною функцією, яка полягає в розвитку і вдосконаленні активного елемента процесу виробництва, формуванні якісних людських ресурсів. Виконання цієї функції робить сферу освіти в довготривалій перспективі ключовою ланкою відтворювальної системи, що визначає ефективність діяльності всіх інших ланок, тобто підсумковий рівень суспільної продуктивності праці. Найбільш оптимальним варіантом взаємодії системи підготовки фахівців у вищих навчальних закладах і ринку праці для ліквідації диспропорції в попиті та пропозиції на робочу силу, визначення переліку професій і обсягів навчання, необхідних економіці країни є взаємодія ринкових структур і органів державної влади. Слід більше уваги приділяти формуванню регіональної системи регулювання структурних параметрів відтворення кадрів відповідно до потреб галузей економіки регіону та розвитку системи додаткової професійної освіти.

7. З метою підвищення результативності взаємодії державних, ринкових і некомерційних структур та вдосконалення організаційного механізму державного регулювання якості людських ресурсів суспільних інститутів у сфері людського розвитку на регіональному рівні пропонується створити Регіональний центр моніторингу людського капіталу, який має на меті: здійснювати моніторинг умов формування, розвитку і використання людського капіталу в регіоні; взаємодіяти з науково-дослідними організаціями з метою вдосконалення методологічних і методичних інструментів для організації моніторингу; співпрацювати із засобами масової інформації для інформування населення про заходи, що проводяться, а також з громадськими організаціями роботодавців і громадян; інформувати галузеві комітети адміністрації регіону про вплив підвідомчих їм організацій, установ і підприємств на процес управління людським капіталом в регіоні тощо.

8. Інвестиційний механізм розвитку людських ресурсів має бути вдосконалений за рахунок стимулювання залучення інвестицій з недержавних громадських фондів та організацій, міжнародних фондів та організацій, регіональних структур. Крім того, інвестування в людину повинні здійснювати освітні заклади, підприємства, сімї та окремі громадяни. Формування інвестиційного механізму розвитку людських ресурсів повинно передбачати здійснення активної політики, спрямованої на збільшення людського капіталу, розподіл витрат та відповідальності за збільшення інвестування в людські ресурси, забезпечення загального доступу до постійного навчання, виділення належного фінансування та забезпечення дієвості й ефективності діяльності з покращення людського розвитку.

1. Іорданов А. Класифікація територій в контексті державного стимулювання регіонального розвитку / А. Іорданов // Державне будівництво - Х. : Вид-во ХАРРІ НАДУ, 2008. - № 2.

2. Іорданов А. Напрямки державної регіональної політики щодо підвищення адаптивності людських ресурсів / А. Іорданов // Держава та регіони. - 2009. - №2. - С. 65-69.

3. Іорданов А. Розвиток людських ресурсів як обєкт державного регулювання / А. Іорданов // Теорія та практика державного управління. - Х.: Вид-во ХАРРІ НАДУ «Магістр», 2009. - № 2 (24). - С. 404-409.

4. Іорданов А. Механізми взаємодії державних, суспільних та ринкових інститутів в управління людським капіталом регіону / А. Іорданов // Інвестиції: практика та досвід. - 2010. - № 8. - С. 94-96.

5. Іорданов А. Напрямки підвищення конкурентоспроможності регіонів в Україні / А. Іорданов // Актуальні проблеми інноваційно-інвестиційного розвитку економіки України : матеріали наук.-практ. конф., 27 листопада 2007 р. - Х. : Вид-во ХАРРІ НАДУ «Магістр», 2008. - С. 92-96.

6. Іорданов А. Перспективи впровадження угод щодо регіонального розвитку / А. Іорданов // Дні науки-2008 : зб. тез доповідей: у 3 т. / Класичний приватний університет, 23-24 жовтня 2008 р.

Размещено на .ru