Державне регулювання відносин власності на природні ресурси - Автореферат

З цієї точки зору, характер відносин власності на природні ресурси є однією з ключових проблем трансформації економіки, оскільки вони зачіпають інтереси всього населення України, визначають положення країни в світовій господарській системі. Нерозвиненість інституціональної системи використання природних ресурсів, в основі якої є відносини власності, зумовлює зниження ефективності експлуатації природних ресурсів, марнотратний характер їх використання, нераціональний перерозподіл рентних доходів між власниками і користувачами, «консервує» сировинний характер економіки. Аналіз проблем природокористування виразно демонструє неспроможність ринкових інститутів на даному етапі виступати в ролі ефективних регуляторів розширеного відтворення природних ресурсів і їх раціонального освоєння. Проте, Україна володіє значними запасами природних ресурсів, які здатні забезпечити більшу ступінь її енергетичної незалежності. Тому нераціональне використання потенціалу природних ресурсів непоправне, можна припустити, що держава повинна здійснювати функції регулювання використання природних ресурсів, що належать народові України більш ефективно, забезпечуючи синергетичний ефект при взаємодії різних форм власності.У першому розділі - “Теоретичні основи державного регулювання відносин власності на природні ресурси” - визначено, що чітка специфікація прав власності, що гарантується державою, створює економічні стимули для раціональної організації і відтворення власності. Така модель політики превалювання приватної власності на природні ресурси істотно видозмінює процес вичерпання природних ресурсів, роблячи його адекватним ринковому механізму господарювання; протилежною є точка зору про те, що неможливо ні довести, ні спростувати перевагу приватної власності на природні ресурси. Завдання державної політики полягають у наступному: розмежування прав власності на природні ресурси; формування відповідної інституціональної структури, що забезпечує реалізацію відносин власності; визначення економічних, екологічних та інших обмежень на засоби використання природних ресурсів; визначення механізму вилучення і перерозподілу доходів від експлуатації природних ресурсів; відтворення природних ресурсів на інноваційній основі. У третьому розділі - “Удосконалення державного регулювання відносин власності на природні ресурси” - визначено, що система управління природно-ресурсним потенціалом регіону повинна сприяти захисту інтересів держави і населення регіону під час передання ресурсів у користування з подальшим контролем за ефективністю їх використання. У межах даного напряму відбувається регулювання перерозподілу елементів прав власності на природні ресурси між субєктами господарської діяльності, передавання природних ресурсів у тимчасове користування; стимулювання раціонального використання; управління користуванням природними ресурсами - дотримання екологічних норм, правил користування; забезпечення відтворення природних ресурсів.У дисертації наведено теоретичне узагальнення й нове вирішення наукового питання вдосконалення державного регулювання відносин власності на природні ресурси шляхом визначення теоретичних підходів та заходів, що сприяють підвищенню його ефективності. Природні ресурси характеризуються деякими властивостями, що виокремлюють їх як особливі обєкти власності, які підлягають державному регулюванню: еволюційне, природне походження; диференційованість, різноякісність; вичерпність; не відокремленість від навколишнього середовища. При цьому повинні виконуватися такі завдання: розмежування прав власності на природні ресурси; формування відповідної інституціональної структури; визначення екологічних, економічних та інших обмежень на засоби використання природних ресурсів; підвищення якості управління державними підприємствами сировинного сектора; визначення механізму вилучення і перерозподілу доходів від експлуатації природних ресурсів; стимулювання раціонального природокористування і впровадження інновацій. Аналіз відносин власності на природні ресурси з початку 1990-х рр. по теперішній час в Україні дозволив зробити такі висновки: управління державною власністю на природні ресурси зведено до функцій розподілу і споживання. Функція володіння фактично державою не виконується; відсутня адекватна оцінка природних ресурсів, що виводить їх за межі економічних обєктів власності; рівень реалізації права власності в доходах, що отримуються державою від використання природних ресурсів, слід визначити як низький.

ОСНОВНИЙ ЗМІСТ РОБОТИ

У дисертації наведено теоретичне узагальнення й нове вирішення наукового питання вдосконалення державного регулювання відносин власності на природні ресурси шляхом визначення теоретичних підходів та заходів, що сприяють підвищенню його ефективності. Отримані в процесі дослідження результати підтвердили покладену в його основу гіпотезу, а їх узагальнення дає змогу сформулювати висновки і внести пропозиції, що мають теоретичне й практичне значення.

1. Природні ресурси характеризуються деякими властивостями, що виокремлюють їх як особливі обєкти власності, які підлягають державному регулюванню: еволюційне, природне походження; диференційованість, різноякісність; вичерпність; не відокремленість від навколишнього середовища. У силу свого природного еволюційного походження, природні ресурси виступають як обєкти, що характеризуються відсутністю сукупних суспільних витрат. Деякі природні ресурси є неподільними, тобто, виступаючи обєктами природного середовища, обєктивно не можуть виступати як предмет привласнення і перетворення на приватну власність. Важливість природних ресурсів для добробуту нації випливає, перш за все, з їх винятковості і вичерпності. Нераціональне використання природних ресурсів загрожує добробуту майбутніх поколінь. Диференціація, монополізація природних ресурсів як обєктів господарювання і обєктів власності є причиною утворення диференціальних доходів під час їхнього використання.

2. Вплив державного регулювання відносин власності на природні ресурси в сучасних умовах розглянуто в економічній літературі за двома стратегіями: дерегулювання і детальне державне регулювання. Обидві ці стратегії не можуть слугувати підґрунтям для державної політики в Україні. Через особливості перехідного періоду, важливість для розвитку відносин, найбільш доцільною формою власності на всі основні «рентодавчі» природні ресурси в даний час є державна та комунальна (регіональна) власність, що реалізує державні (регіональні) і суспільні інтереси за рахунок привласнення певної частки результатів (ренти) від використання природних ресурсів.

3. Державне регулювання відносин власності визначено нами як сукупність заходів і методів з раціонального збалансованого використання, розвитку, відтворення природних ресурсів у господарській діяльності, спрямованих на задоволення потреб людей, поліпшення якості їхнього життя. Держава реалізує прямі методи впливу і здійснює непряме регулювання відносин власності на природні ресурси. При цьому повинні виконуватися такі завдання: розмежування прав власності на природні ресурси; формування відповідної інституціональної структури; визначення екологічних, економічних та інших обмежень на засоби використання природних ресурсів; підвищення якості управління державними підприємствами сировинного сектора; визначення механізму вилучення і перерозподілу доходів від експлуатації природних ресурсів; стимулювання раціонального природокористування і впровадження інновацій.

4. Аналіз відносин власності на природні ресурси з початку 1990-х рр. по теперішній час в Україні дозволив зробити такі висновки: управління державною власністю на природні ресурси зведено до функцій розподілу і споживання. Функція володіння фактично державою не виконується; відсутня адекватна оцінка природних ресурсів, що виводить їх за межі економічних обєктів власності; рівень реалізації права власності в доходах, що отримуються державою від використання природних ресурсів, слід визначити як низький.

Ці негативні результати явились наслідком ухвалення ліберальної економічної доктрини, що заперечує втручання держави в механізм ринкової економіки. Разом з тим, обєктивно існує необхідність у посиленні та імперативному (прямому) впливу держави стосовно: виконання ліцензій, вилучення рентних доходів, максимізації фіксованих рентних доходів.

5. Одним із пріоритетних напрямів удосконалення державного регулювання відносин власності на природні ресурси виступає розмежування державної власності між державним і регіональним рівнями. Існує необхідність управління взаємодією цих форм з урахуванням того, що державна власність є, по суті, опосередкованою реалізацією власності населення країни на природні ресурси, але не власністю адміністративного апарату. Обґрунтоване розмежування повинне здійснюватися з урахуванням змісту критеріїв, таких як: відповідність функціям загальнодержавних і регіональних органів влади; унікальність природного обєкту; географічні межі; соціальний критерій і екологічна доцільність.

6. Механізм реалізації вилучення рентних доходів від державної власності (яка може бути самостійною або перехідною формою власності) повинен враховувати інтереси держави (що переслідують власницькі повноваження населення країни в цілому) - регіонів (що переслідують власницькі повноваження населення даних регіонів) - приватних користувачів природних ресурсів. Рентні доходи треба розподіляти між державою і регіонами на основі урахування специфіки регіонів (необхідності вирішення проблем розвитку). Разом з тим диференціальна рента II, що повязана з ефективністю економічної розробки родовищ, підприємницькими здібностями користувача, повинна розподілятися між підприємцями, що їх реалізували.

7. Дослідження на прикладі Харківської області впровадження державного регулювання відносин власності на природні ресурси з позицій взаємодії основних форм власності державній власності і державній комунальній власності дозволило дійти висновку щодо необхідності урахування системності державного регіонального регулювання відносин власності на природні ресурси, що полягає в узгодженні мети, завдань, методів, процедур, принципів участі загальнодержавних і регіональних органів влади в природокористуванні на основі урахування специфіки і стратегії розвитку Харківської області. Запропонована регіональна система державного регулювання відносин власності на природні ресурси визначена як сукупність процесів, методів і заходів, направлених на регулювання відносин власності на природні ресурси в регіоні з метою підвищення ефективності природокористування.

8. Обґрунтовані такі пріоритетні напрями вдосконалення державного регулювання щодо відносин власності на природні ресурси в Харківській області з метою досягнення визначених завдань: введення єдиного обліку природних ресурсів як обєктів власності та формування комплексних кадастрів природних ресурсів регіону (на основі галузевих). Окремо виділяються заходи: підвищення доступності, повноти і достовірності наявної інформації; удосконалення платежів за користування природними ресурсами; систематизації і впорядкування відносин, що склалися з поч. 90-х років, у сфері природокористування, з позицій економічної до юридичної необхідності; структурних перетворень в природно-ресурсному секторі економіки з урахуванням стратегічних цілей розвитку Харківської області та України в цілому.

9. Встановлено, що реалізація права власності на природні ресурси передбачає збільшення обсягів фінансування інвестицій природоохоронного призначення. Для підвищення ефективності використання коштів фондів охорони навколишнього природного середовища запропоновано: змінити структуру розподілу коштів на користь інвестиційних заходів; визначити спільне фінансування пріоритетною формою участі фондів; визначити головним інструментом фінансування відповідних інвестиційних вкладень пільговий інвестиційний кредит; ввести практику розміщення частини платежів підприємств за забруднення навколишнього природного середовища на спеціальних рахунках з наступним цільовим витрачанням коштів за узгодженням з фондами на реалізацію інвестиційних проектів, спрямованих на запобігання забрудненню навколишнього природного середовища.

10. Для підвищення ефективності процесів акумуляції і витрачання коштів на екологічні потреби в рамках державного бюджету і бюджетів територій запропоновано введення екологічного податку. Платниками зазначеного податку мають бути всі учасники матеріального виробництва, діяльність яких справляє негативний вплив на стан навколишнього середовища, а його впровадження повинно бути побудоване на принципах цільового, територіального і галузевого оподаткування. Акумульовані таким чином кошти можуть спрямовуватись на фінансування відновлення природних обєктів, а також використовуються в рамках селективного підходу до пайового фінансування природоохоронних інвестицій інших економічних субєктів.

1. Антонов А.Л. Адміністрування як інструмент державного регулювання природокористування // Теорія та практика державного управління. - Вип. 3(12). - X.: Вид-во ХАРРІ НАДУ «Магістр», 2005. - С. 236-243.

2. Антонов А.Л. Природно-ресурсний потенціал розвитку курортно-оздоровчих територій регіону і стан його використання // Теорія та практика державного управління. - Вип. 2(11). - X.: Вид-во ХАРРІ НАДУ «Магістр», 2005. - С. 211-217.

3. Антонов А.Л. Організаційно-правове забезпечення збереження природного середовища // Держава та регіони. Серія: Державне управління. - 2007.-№3. - С. 8-13.

4. Антонов А.Л. Державне регулювання у сфері використання природних ресурсів: теоретичний аспект // Збірник наукових праць Донецького державного університету управління «Фінансовий механізм державного управління економікою України», т. VIII, вип. 85, серія «Державне управління». - Донецьк, ДОНДУУ, 2007. - С. 136-146.

5. Антонов А.Л. Державне регулювання використання природно-ресурсного потенціалу розвитку курортно-оздоровчих територій // Економіка та держава. - 2007. - №11. - С. 84-86.

6. Антонов А.Л. Роль держави в управлінні природокористуванням і природоохоронною діяльністю // Актуальні проблеми державного управління: 3б. наук. пр. - X.: Вид-во ХАРРІ НАДУ «Магістр», 2007. - № 2 (32). - С. 257-264.

7. Антонов А.Л. Чинники регулювання екологічно збалансованого розвитку курортно-оздоровчих територій // Економіка та держава. - 2007. - № 12. - С. 89-91.

8. Антонов А.Л. Вдосконалення планування та управління природоохоронною діяльністю // Стратегія регіонального розвитку: формування та механізми реалізації: Матеріали щорічної міжнародної науково-практичної конференції. 31 жовтня 2007 року. У 2-х т. - Т. 2. - Одеса: ОРІДУ НАДУ, 2007. - С. 4-5.

9. Антонов А.Л. Регулювання економічних важелів природокористування // Стратегии развития Украины в глобальной среде / Материалы международной научно-практической конференции 26-28 октября 2007 г. - Симферополь: издательский центр Крымского института бизнеса, 2007. - С. 88-90.

10. Антонов А.Л. Державні інструменти стимулювання природокористувачів до зменшення шкідливого впливу на довкілля // Актуальні проблеми інноваційно-інвестиційного розвитку економіки України. Матеріали наук.-практ. конф. м. Харків, 27 листопада 2007 р. / ХАРРІДУ НАДУ. - 2007. - С. 6-8.

Размещено на .ru