Державне регулювання транспортної системи України (адміністративно-правові проблеми та шляхи їх розв’язання) - Автореферат

В Україні регулювання відносин у сфері діяльності транспорту відноситься до пріоритетних напрямків внутрішньої політики держави, оскільки створення правових стимулів щодо розвитку транспортної системи є одним з основних резервів підвищення добробуту суспільства, його економічного потенціалу відповідно до напрямків розвитку держави, закріплених Конституцією України. Нові умови і якісно новий характер діяльності транспортної системи вимагають проведення наукових досліджень спрямованих на осмислення змісту найбільш загальних та фундаментальних понять, які відображають істотні властивості та відношення явищ дійсності та пізнання - категорій, якими, зокрема, є “транспортне право”, “державне регулювання транспортної системи”, “адміністративні правовідносини у транспортній сфері”, “законодавство, що регулює сферу діяльності транспорту”. Як правило, у підручниках з транспортного права докладного висвітлення набували питання правового регулювання діяльності окремих видів транспорту або транспортної діяльності: морське право, внутрішнє водне (річкове) право, залізничне право (В. Однак відсутність на правовому рівні розробки певних теоретичних положень у сфері діяльності транспорту, наявність суперечливих питань, відсутність комплексного дослідження правових проблем державного регулювання транспортної системи свідчать на користь актуальності та своєчасності теми дисертації. Мета дисертаційного дослідження полягає у тому, щоб на основі врахування досягнень юридичної та економічної наук, узагальнення результатів діяльності транспортної системи та її окремих елементів, аналізу вітчизняного та міжнародного законодавства, розкрити правові проблеми державного регулювання транспортної системи, сформулювати теоретичні висновки й пропозиції щодо вдосконалення національного законодавства, норми якого регулюють сферу діяльності транспорту.Розділ перший “Джерела правового регулювання відносин у транспортній сфері” складається з трьох підрозділів і присвячений проблемам визначення змісту категорії “транспортне право”, дослідженню місця транспортного законодавства у системі законодавства України та місця законодавства, що містить норми адміністративного права, у транспортному законодавстві. Сформульовані ознаки транспортного законодавства як комплексного утворення у системі законодавства: 1) закони та інші нормативно-правові акти у сфері діяльності транспорту можуть бути правовими або містити техніко-юридичні норми; 2) формування системи транспортного законодавства залежить від діяльності законодавця; 3) транспортне законодавство виступає як система нормативно-правових актів; 4) у транспортному законодавстві юридичні норми втілюються у окремих статтях нормативно-правового акту або у приписах усередині статей; 5) система транспортного законодавства включає програмні положення, які не можуть бути віднесені до норм права (наприклад, рішення, прийняті на Другій чорноморській транспортній конференції, присвяченій 5-й річниці перевезення вантажів по коридору Європа-Кавказ-Азія 5-6 березня 2002 року); 6) предмет галузі транспортного законодавства становлять різнорідні суспільні відносини. Ієрархічну вертикальну структуру нормативно-правових актів, які містять норми адміністративного права та регулюють виконавчо-розпорядчу діяльність (джерела адміністративного права), складають такі акти: 1) Конституція України (Основний Закон); 2) законодавчі акти України: закони, кодекси, положення, статути та інші кодифіковані акти управлінського змісту; 3) постанови Верховної Ради України, які містять адміністративно-правові норми організаційно-правового характеру; 4) укази та розпорядження Президента України; 5) нормативні акти органів виконавчої влади України: нормативні постанови та розпорядження Кабінету Міністрів України; положення, правила, інструкції, інші акти, затверджені постановою Кабінету Міністрів України; нормативні накази міністрів, керівників інших центральних органів виконавчої влади; 6) нормативні накази керівників державних підприємств, установ, організацій; 7) нормативні акти місцевих рад, їх виконавчих органів (наприклад, рішення, які встановлюють правила, за порушення яких передбачена адміністративна відповідальність); 8) розпорядження місцевих державних адміністрацій (їх голів); 9) міжурядові угоди України із іншими державами та міжнародно-правові акти, ратифіковані і визнані Україною, які містять норми адміністративного права; 10) акти Конституційного Суду України. Розділ другий “Транспортна система як обєкт державного регулювання” містить чотири підрозділи, в яких здійснюється історико-правовий аналіз становлення і розвитку системи управління транспортом, досліджується структура транспортної системи, характеризуються правовідносини у сфері діяльності транспорту та визначаються особливості їх адміністративно-правового регулювання, визначаються юридичні факти та здійснюється їх класифікація. “Історія становлення та розвитку системи управління транспортом” здійснюється аналіз історичного досвіду становлення і розвитку системи упра

Основний зміст роботи