Концептуальні засади, методологічні основи державного регулювання аграрного сектора економіки в трансформаційний період. Особливості земельної реформи у малоземельному регіоні. Основні види формування біржового ринку сільськогосподарської продукції.
В Україні завершено реформування колективних сільськогосподарських підприємств (КСП) на засадах приватизації землі та майна з широким використанням орендних відносин. Серед досягнутих нових результатів найважливіші такі: - визначено головні засади реформування аграрного сектора економіки в напрямі переходу землі і майна до ефективних господарів-власників, їх поступове обєднання у кооперативи, спілки селян; запропоновано визначити на державному рівні механізм купівлі-продажу землі, зокрема на сучасному етапі земельної реформи використовувати як предмет застави не саму землю, а лише право користування землею, право оренди; виявлено потребу на регіональному рівні зняти міжрегіональні товарні барєри, збільшити регіональні замовлення, стимулювати вітчизняного товаровиробника, надаючи пільги для торгівлі і переробки тим фірмам, які закуповують вітчизняну продукцію, необхідність впливати на співвідношення цін на сільськогосподарську продукцію і матеріально-сировинні ресурси для села через товарні біржі; Практика минулих років свідчить, що позитивного соціально-психологічного впливу на селянина приватна власність на майно та землю не зробила, а ефективність господарювання відповідно не зросла.Автором поставлено і вирішено ряд досі недостатньо опрацьованих проблем державного регулювання становлення і розвитку малого підприємництва в агробізнесі, земельних відносин, інвестування, формування біржового ринку, рентних відносин в умовах ринкового ціноутворення у справі подальшого розвитку приватних агро формувань і зроблено такі висновки: 1. Стосовно АПК назріла необхідність прийняття конкретної програми, відповідного закону щодо державного регулювання агропромислового виробництва (реструктуризація заборгованості, економічно обґрунтоване регулювання цін на сільськогосподарську і промислову продукцію, підтримка крупнотоварного виробництва, розвиток кооперації і інтеграції, підвищення рівня механізації на селі, зміна зовнішньоекономічної політики в інтересах вітчизняних товаровиробників, розвиток науки і освоєння її досягнень у виробництві, вирішення соціальних проблем села). Держава повинна регулювати процес реформування підприємств АПК в ринкові структури, допомагаючи їм у пошуках ринків збуту, впровадженні нових технологій, сприяючи зародженню нових підприємницьких структур, агробізнесу. Реформування аграрного сектора економіки треба спрямувати у бік переходу майна і землі до найбільш ефективних господарів-власників (у руках яких унаслідок аграрної реформи зосередиться найбільша кількість майна, паїв, акцій), їх поступове добровільне обєднання у кооперативи, спілки селян; заходами державного регулювання створити умови для широкомасштабної кооперації сільськогосподарських, сервісних, переробних і торгових підприємств - інтегрованих замкнутих циклів. 4.У межах адміністративних одиниць треба створювати акціонерні товариства (АТ) типу агропромислово-фінансових груп із своїм земельним банком, переробною базою, оптовими базами та магазинами, що дасть змогу, у разі виникнення потреби, покрити збитки господарств аграрного сектора економіки завдяки переробним підприємствам.
Вывод
У дисертації здійснено теоретичне узагальнення і нове вирішення засад державного регулювання розвитку приватних агроформувань у перехідній економіці України. Автором поставлено і вирішено ряд досі недостатньо опрацьованих проблем державного регулювання становлення і розвитку малого підприємництва в агробізнесі, земельних відносин, інвестування, формування біржового ринку, рентних відносин в умовах ринкового ціноутворення у справі подальшого розвитку приватних агро формувань і зроблено такі висновки: 1. В умовах регульованої ринкової економіки держава повинна бути введена до складу різних форм господарювання як форма головна, проте з неможливістю повернення до командної системи або “дикого” ринку. В перехідній економіці державний менеджмент - це, насамперед, управління, організація ефективної роботи і ефективного використання усіх форм власності, а не лише регулювання, аудиторство, контроль. Стосовно АПК назріла необхідність прийняття конкретної програми, відповідного закону щодо державного регулювання агропромислового виробництва (реструктуризація заборгованості, економічно обґрунтоване регулювання цін на сільськогосподарську і промислову продукцію, підтримка крупнотоварного виробництва, розвиток кооперації і інтеграції, підвищення рівня механізації на селі, зміна зовнішньоекономічної політики в інтересах вітчизняних товаровиробників, розвиток науки і освоєння її досягнень у виробництві, вирішення соціальних проблем села).
Держава повинна регулювати процес реформування підприємств АПК в ринкові структури, допомагаючи їм у пошуках ринків збуту, впровадженні нових технологій, сприяючи зародженню нових підприємницьких структур, агробізнесу.
2. Реформування КСП та інших підприємств АПК - це їхнє розукрупнення, з одного боку, та інтеграція, кооперація, з іншого. В обох випадках прибуткова підприємницька діяльність можлива лише в разі одночасного поєднання приватної власності та державного регулювання макроекономічних ринкових механізмів. Це забезпечить зокрема в аграрному секторі економіки поступовий перехід до індивідуальних фермерських господарств, їхніх обєднань у кооперативи, спілки селян на добровільних засадах. Як результат, зявляться ефективні господарі з оптимальним розміром господарств. Дрібні ж господарства поступово збанкрутують.
3. Реформування аграрного сектора економіки треба спрямувати у бік переходу майна і землі до найбільш ефективних господарів-власників (у руках яких унаслідок аграрної реформи зосередиться найбільша кількість майна, паїв, акцій), їх поступове добровільне обєднання у кооперативи, спілки селян; заходами державного регулювання створити умови для широкомасштабної кооперації сільськогосподарських, сервісних, переробних і торгових підприємств - інтегрованих замкнутих циклів. У нинішніх складних умовах перехідного періоду потрібно скористатись перевагами приватної власності у поєднанні з колективним господарюванням.
У сільській місцевості необхідно зосередити переважну частину промисловості, яка переробляє сільськогосподарську продукцію, що дасть змогу мобілізувати внутрішні трудові й фінансові ресурси населення, створити додаткову кількість робочих місць.
4.У межах адміністративних одиниць треба створювати акціонерні товариства (АТ) типу агропромислово-фінансових груп із своїм земельним банком, переробною базою, оптовими базами та магазинами, що дасть змогу, у разі виникнення потреби, покрити збитки господарств аграрного сектора економіки завдяки переробним підприємствам. Потрібно виходити із такої закономірності: чим вищий рівень спеціалізації такого АТ, тим вищий ефект від його діяльності. Кількісний склад апарату АТ повинен бути рухомим, гнучким і безпосередньо залежати від обсягу завдань.
5. Доцільно підвищити дієвість державних інвестицій у кредитно-фінансову сферу АПК, зокрема через субсидування відсоткової ставки кредитів для сільськогосподарських товаровиробників, часткове забезпечення банківських позик державними гарантіями, створення спеціалізованих кредитних інститутів для аграрного сектора економіки. Необхідно обєднати зусилля провідних українських банків та держави у подальшому реформуванні АПК через національну програму кредитування (консорціум комерційних банків) шляхом випуску земельних ощадних сертифікатів, які розміщуватимуть серед фізичних і юридичних осіб на добровільних засадах.
6. З метою удосконалення системи інтеграційних звязків виробників в особистих підсобних господарствах треба обєднати їхні інтереси з інтересами заготівельників, переробників і торговельних організацій за прикладом зокрема організації Маслосоюз (Стрийський район на Львівщині).
7. В умовах малоземелля (західний регіон України), недостатнього матеріально-технічного забезпечення малі агроформування є ефективнішими порівняно з великими. Крім цього, зясовано, що зі збільшенням розміру агроформувань зменшується почуття господаря-власника як в орендаря, так і в орендодавців. Тому доцільним є на базі внутрігосподарських підрозділів створювати кооперативи як самостійні підприємницькі структури, зокрема приватно-орендні підприємства, господарські товариства. При цьому кількість засновників товариств можна зменшити, не змінюючи кооперативної форми господарювання.
8. Черговість (поетапність) приватизації земельних ділянок (в умовах малоземелля і значної різноманітності ґрунтів) від найгірших (перший етап), до ліпших (другий етап) і найліпших (третій етап), як це зокрема практикували на Львівщині керівники колгоспів, КСП, потрібно вважати недопустимою. Як результат такої черговості на Львівщині показник кількості отриманих земельних ділянок в натурі на кінець 2000 року є найнижчим серед інших областей України. Проте все ж здійснювати цей процес слід поступово у міру стабілізації розмірів землекористування нових субєктів господарювання.
9. У дисертації запропоновано визначити на державному рівні механізм купівлі-продажу землі. Проте на сучасному етапі земельної реформи (за умов відсутності відповідного законодавства) доцільно тимчасово використовувати як предмет застави не саму землю, а лише право користування землею, право оренди; передача ж землі у приватну власність повинна здійснюватись в обмеженому, індивідуальному порядку. У подальшій перспективі розвиток ринку землі в Україні бачиться поступовим, у міру збільшення кількості власників землі й утвердження відповідної інфраструктури цього ринку.
З метою недопущення скупівлі сертифікатів на земельну частку (пай) за безцінь доцільною є тимчасова заборона їхнього продажу і дарування: паї поки що можна лише спадкувати. Вказані заборони можна реалізувати, зокрема, через тимчасову заборону внесення права на земельну частку до статутних фондів господарських товариств. Проте це неповинно стосуватись майнових паїв, власники яких повинні мати право продати чи подарувати свій пай або одержати окремі майнові обєкти для самостійного чи групового господарювання.
10. На регіональному рівні обґрунтовано необхідність зняття міжрегіональних товарних барєрів, збільшення регіональних замовлень, стимулювання вітчизняного товаровиробника наданням пільг для торгівлі і переробки тим фірмам, які закуповують вітчизняну продукцію, потребу впливу на співвідношення цін на сільськогосподарську продукцію і матеріально-сировинні ресурси для села через товарні біржі, на яких запроваджено єдину ринкову ціну. Це дасть змогу, крім іншого, скасувати інститут посередництва, який заважає виробникові безпосередньо виходити на ринок і отримувати прибуток. Сьогодні ж більшість цін на продовольство диктується групами потужних монополістичних структур, що протирічить вимогам вільного ринку. Стартовою ціною на продукти, передбачені державними програмами, могла б стати ціна підтримки. До таких продуктів належить передусім зерно, про що свідчить відповідний Указ Президента України. Відповідні законодавчі акти треба, на нашу думку, якнайшвидше прийняти і щодо механізму захисту сільгоспвиробника цукру, олії та інших стратегічних продуктів.
11. Необхідно удосконалити взаємовідносини між виробником продукції та державними органами управління в бік керованого характеру діяльності, яка б ґрунтувалась на ефективній допомозі, консультаціях, максимальному залученні до товарного виробництва насамперед первинної ланки - приватного виробника, реструктуризованих агроформувань, селянських (фермерських) господарств, сервісно-обслуговувальних підприємств переробних галузей.
12. В умовах дії ринкових цін у регіонах України з гіршою кадастровою оцінкою землі більшість землекористувачів не зможуть конкурувати на ринку сільськогосподарської продукції. Тому пропонуємо чинний фіксований земельний податок диференціювати з урахуванням кадастрової оцінки кожної земельної ділянки. Кінцеве ж вирішення проблеми вирівнювання рентних доходів обґрунтовується через їхній перерозподіл. Це дасть змогу реалізувати пропозицію й щодо доцільності списання боргів лише тим землекористувачам, які працюють з прибутками (і навпаки).
Абсолютне та відносне зростання приватного сектора, як результат аграрної реформи на тлі загального спаду виробництва, свідчить про великий внутрішній потенціал приватної власності, бажання та можливості великого прошарку власників майна і землі забезпечити своїми силами економічну самостійність. аграрний малоземельний біржовий трансформаційний
Список литературы
1. Михасюк І., Герасимчук А. Становлення і розвиток приватних агроформувань. Монографія. Львів: Видавничий центр ЛНУ ім. Івана Франка, 2000. - 206с.
2. Герасимчук А. Підприємницькі структури в регіональних АПК// Перехідна економіка: проблеми теорії і практики. Наук. збірник /За ред. З.Г. Ватаманюка. - Львів: Інтереко, 1999. (Формування ринкової економіки в Україні. Вип. 5.), с. 252-259 (0.5 д.а.).
3. Герасимчук А. Формування біржового ринку сільськогосподарської продукції. Соціально-економічні дослідження в перехідний період// Інвестиції і реструктуризація економіки регіону: Щорічник наукових праць. Випуск 11 / НАН України. Інститут регіональних досліджень. Редкол.: відповідальний редактор - академік НАН М.І. Долішній. -Львів, 2000. - с. 366-374 (0.7 д.а.).
4. Герасимчук А. Інвестиції та питання покращення інвестиційного клімату процесу в Україні//Актуальні проблеми економіки перехідного періоду: Наук. збірник . /За ред З.Г. Ватаманюка. - Львів: Інтереко, 1999. -(Формування ринкової економіки. Вип. 4). С.181-185 (0.4 д.а.).
Размещено на .ru
Вы можете ЗАГРУЗИТЬ и ПОВЫСИТЬ уникальность своей работы
