Державне регулювання розвитку легкої промисловості в Україні - Автореферат

Реформування економіки України, структурні зрушення, що відбулися в ній у період становлення й розвитку ринкових відносин, вплинули на розвиток легкої промисловості, різко змінивши умови її діяльності. Як внутрішнє, так і зовнішнє середовище легкої промисловості ставлять жорсткі умови для побудови ефективних систем державного управління. Широкий імпорт товарів сприяє витисненню з ринку продукції легкої промисловості вітчизняного виробництва. Оскільки легка промисловість представлена практично у всіх регіонах України, а на підприємствах галузі традиційно зайнята більшість населення, то негативні процеси сильно проявилися у вигляді формування анклавів застійної бідності, що веде до дестабілізації соціально-економічних відносин. У роботі використано: логічний метод - для дослідження еволюції постановки проблеми й наступності її вирішення; абстрактно-логічний - для теоретичного узагальнення й формування висновків; економіко-статистичний - для аналізу сучасного стану державного управління розвитком легкої промисловості в Україні; методи аналізу і синтезу - для розробки системи інформаційно-аналітичного забезпечення розвитку інновацій, розрахунково-конструктивний - з метою удосконалення організаційно-економічного механізму реалізації інноваційних проектів; експериментальний - для розробки системи концептуальних положень і заходів стратегії розвитку інновацій в Україні; порівняльного аналізу - для зіставлення ефективних форм і механізмів державної підтримки розвитку легкої промисловості України.У першому розділі - "Науково-теоретичні засади державного регулювання розвитку легкої промисловості" - здійснено виклад принципів державного регулювання розвитку легкої промисловості; розкрито зміст регулювання розвитку легкої промисловості за допомогою реалізації державних цільових програм; проаналізовано світовий досвід державного регулювання розвитку легкої промисловості та надано рекомендації з його використання в Україні. Цей принцип полягає в тому, що прийняття управлінських рішень в легкій промисловості повинно виходити із виключно важливого стратегічного значення цієї галузі економіки для держави, оскільки забезпечує її промислову незалежність; Значення цього принципу полягає в тому, що за сучасних умов переходу до ринкових механізмів в легкій промисловості, пріоритетним серед функцій управління цієї галуззю, як і економікою в цілому, є саме регулювання та повязані із ним функції; Цей принцип полягає в створенні нормативно-правової бази, яка регулює управління в легкій промисловості, із тим, щоб вона, а також весь організаційно-правовий механізм державного управління галуззю, максимально відповідали стандартам і вимогам ЄС, враховуючи той факт, що інтеграція до Євросоюзу є стратегічним напрямком зовнішньополітичного курсу України; У другому розділі - "Оцінка результатів державного регулювання розвитку легкої промисловості України" - досліджено законодавче та нормативно-правове забезпечення державного регулювання легкої промисловості, проаналізовано причини сучасного його стану, визначено механізми державної підтримки інвестиційного забезпечення легкої промисловості.У дисертації наведені теоретичне узагальнення і нове вирішення наукового завдання, що полягають в теоретичному обґрунтуванні системи вдосконалення державного регулювання легкої промисловості в Україні та розробленні відповідних практичних рекомендацій. Численні дослідження теорії та практики державного регулювання легкої промисловості створюють підстави для запровадження системного механізму цілеспрямованої державної підтримки розвитку галузі. Принципи державного регулювання легкої промисловості є обумовленими потребами розвитку галузі, що науково обґрунтовані фундаментальними положеннями стратегічного характеру, які відбивають специфіку соціально-економічних та юридичних особливостей механізму державного управління галуззю. Основним принципом державного регулювання легкої промисловості в Україні має бути забезпечення ефективного розвитку галузі в контексті забезпечення промислової безпеки держави. Доведено, що в умовах розвитку ринкових відносин в Україні найбільш прийнятною формою державного регулювання є цільові програми державної підтримки розвитку легкої промисловості, які дозволяють поєднувати державне втручання в діяльність підприємств із ринковим саморегулюванням.

Основний зміст роботи

У дисертації наведені теоретичне узагальнення і нове вирішення наукового завдання, що полягають в теоретичному обґрунтуванні системи вдосконалення державного регулювання легкої промисловості в Україні та розробленні відповідних практичних рекомендацій. Отримані в процесі дослідження результати підтвердили покладену в його основу гіпотезу, а їх узагальнення дає змогу сформулювати наступні висновки і внести пропозиції, що мають теоретичне й практичне значення.

1. Численні дослідження теорії та практики державного регулювання легкої промисловості створюють підстави для запровадження системного механізму цілеспрямованої державної підтримки розвитку галузі. Наявні публікації зарубіжних та вітчизняних учених висвітлюють переважно фрагментарні аспекти діяльності субєктів легкої промисловості, оцінки й аналізу розвитку відповідних механізмів її регулювання. Цим зумовлюється необхідність подальших досліджень проблеми вдосконалення системи державного регулювання розвитку легкої промисловості в Україні з врахуванням теоретичних здобутків і практичного досвіду зарубіжних країн.

2. Визначено, що принципи державного регулювання легкої промисловості мають найбільше значення при визначенні стратегії розвитку легкої промисловості та основних пріоритетів засадничого характеру. Принципи державного регулювання легкої промисловості є обумовленими потребами розвитку галузі, що науково обґрунтовані фундаментальними положеннями стратегічного характеру, які відбивають специфіку соціально-економічних та юридичних особливостей механізму державного управління галуззю. Основним принципом державного регулювання легкої промисловості в Україні має бути забезпечення ефективного розвитку галузі в контексті забезпечення промислової безпеки держави.

3. Доведено, що в умовах розвитку ринкових відносин в Україні найбільш прийнятною формою державного регулювання є цільові програми державної підтримки розвитку легкої промисловості, які дозволяють поєднувати державне втручання в діяльність підприємств із ринковим саморегулюванням. Програмно-цільове управління промисловістю, зокрема легкою, є сучасним методом управління, в основі якого лежать цілісне сприйняття обєкта і проблемний, а не функціональний підхід до регулювання його життєдіяльності. Він спрямований на вирішення завдань, повязаних з розвитком конкретної соціальної системи, перетворенням її структури.

4. Проаналізовано можливості та сформовано основні рекомендації щодо використання закордонного досвіду в Україні. Корисним для України є закордонний досвід в області інвестиційної діяльності для стимулювання капітальних інвестицій. Запропоновано застосовувати переважно податкові стимули, які дозволяють компаніям витрачати більшу частину свого прибутку й амортизації на вкладення в основний капітал. У якості фінансових засобів доцільно використовувати довгострокові кредити фінансових установ, розміщення облігацій і акцій на ринках капіталу. Показано, що державної підтримки потребують заходи з реорганізації підприємств, організації підготовки кадрів середньої й вищої ланки управління.

5. Враховуючи сучасний стан законодавчого та нормативно-правового забезпечення, зокрема наявність Концепції Державної програми розвитку легкої промисловості на період до 2011 року, показано, що перетворення держави в замовника й споживача певного кола товарів вимагає чіткої системи формування й розподілу державних ресурсів. Потребують державної участі й підтримки формування єдиного товарного ринку з міжрегіональною й міжнародною інтеграцією. Правове оформлення державних програм розвитку легкої промисловості забезпечить обовязковість їхнього виконання для органів управління всіх рівнів, тривалість і стабільність звязків всіх учасників ринку. Встановлено, що держава повинна вдосконалювати методи регулювання експорту й імпорту продукції легкої промисловості, сприяти виходу на зовнішні ринки виробникам і підприємствам оптової торгівлі.

6. Виявлено найбільш суттєві чинники, що стримують ефективний розвиток легкої промисловості, серед яких такі: засилля внутрішнього ринку імпортними товарами легкої промисловості, в тому числі із заниженою митною вартістю та товарами "секонд-хенд"; відсутність ефективного власника, який інвестує капітал для довгострокового функціонування підприємства і випуску продукції, а не для його перепродажу, перепрофілювання або повної ліквідації; відсутність сприятливих умов для закупівлі технологічного обладнання, яке не виробляється в Україні; розукрупнення швейних, трикотажних та взуттєвих підприємств на дрібні виробництва, що переходять на єдиний податок або у тіньове виробництво; відсутність рівних умов для великих підприємств і малого бізнесу щодо особливостей оподаткування, звітності і та ін.; низька заробітна плата працівників галузі, різке зниження притоку молодих кадрів на підприємства; недостатність бюджетного фінансування науково-дослідних, дослідно-конструкторських робіт на розробку нових технологій.

7. Запропоновано для змінення сформованої ситуації й створення економічних умов, що забезпечують стабільне зростання обсягів випуску конкурентоспроможних товарів і фінансову стабільність галузі, розробити ефективну бізнес - модель, стратегія якої орієнтована на активізацію інноваційної діяльності підприємств і підвищення ефективності виробництва на новому техніко-технологічному рівні при дотриманні чіткої послідовності й взаємозалежних дій у рішенні системних проблем різних господарських субєктів усередині галузі, у фінансовій та іншій підприємницькій структурах з одного боку, і в органах державної влади на державному і регіональному рівнях - з іншого.

8. Обґрунтовано організаційно-методичні основи розвитку державної підтримки легкої промисловості. В якості інтегрованої виробничої системи легкої промисловості запропонована фінансово-промислова група. Стратегічними цілями створення фінансово-промислової групи є: відновлення виробничого потенціалу підприємств легкої промисловості; акумуляція фінансових ресурсів підприємств галузі для активізації інвестиційної діяльності; підвищення іміджу підприємств із погляду потенційних інвесторів; проведення на території країни послідовної політики імпортозаміщення. Це дає змогу забезпечити легку промисловість України додатковими фінансовими ресурсами та створити вертикально-інтегровані кластери з підприємств легкої промисловості та фінансових установ при безпосередній участі держави.

9. Розроблено науково-практичні рекомендації з формування державних програм з підтримки та розвитку підприємств легкої промисловості, а саме: сприяння розвитку конкуренції (створення цивілізованого ринку споживчих товарів, сприяння доступу до закордонних інформаційних технологій, захист вітчизняного товаровиробника), підвищення якості кадрів (підвищення кваліфікації й поліпшення підготовки кадрів, залучення молодих фахівців на підприємства), залучення фінансових ресурсів (комплексна фінансова підтримка з боку держави й інвесторів), розвиток інфраструктури (створення розвинутої промислової й ринкової інфраструктури, створення системи промислових технопарків, кластерів), розвиток технологічного потенціалу (розвиток галузевої науки, створення координаційного центру інноваційних технологій), адміністративне регулювання (галузеве технічне регулювання й стандарти, система сертифікації), розвиток сировинної бази (розвиток вітчизняної сировинної бази, розвиток машинобудування для легкої промисловості).

1. Чулаков П.І. Дослідження конкурентних стратегій та ідентифікація конкурентних переваг підприємств швейної галузі / П.І. Чулаков // Економіка та держава. - 2007. - № 12. - С. 19-20.

2. Чулаков П.І. Зміст і місце промислової політики в системі державного регулювання / П.І. Чулаков // Наук. вісник Академії муніц. управління: Серія "Управління" [зб. наук. пр.] / [За заг. ред. В.К. Присяжнюка, В.Д. Бакуменка]. Вип.4 (6). Державне управління та місцеве самоврядування. - К.: ВПЦ АМУ, 2008. - С. 228-236.

3. Чулаков П.І. Ефективні заходи державної підтримки легкої промисловості / П.І. Чулаков // Держава та регіони: Серія "Державне управління". - 2008. - № 4. - С. 204-209.

4. Чулаков П.І. Напрями вдосконалення системи управління інноваційно-інвестиційною діяльністю легкої промисловості на державному рівні / П.І. Чулаков // Наук. вісник Академії муніц. управління: Серія "Управління" [зб. наук. пр.] / [За заг. ред. В.К. Присяжнюка, В.Д. Бакуменка]. Вип. 1 (7). Механізми державного управління та місцевого самоврядування. - К.: ВПЦ АМУ, 2009. - С. 256-262.

5. Чулаков П.І. Роль державного регулювання у розвитку легкої промисловості / П.І. Чулаков // Наук. вісник Академії муніц. управління: Серія "Управління" [зб. наук. пр.] / [За заг. ред. В.К. Присяжнюка, В.Д. Бакуменка]. Вип.3 (5). Державне управління та місцеве самоврядування. - К.: ВПЦ АМУ, 2008. - С. 266-275.

6. Чулаков П.І. Стан конкурентного середовища вітчизняних швейних підприємств / П.І. Чулаков // Інвестиції: практика та досвід. - 2007. - № 17. - С. 31-34.

7. Чулаков П.І. Формування принципових основ управління конкурентоспроможністю підприємства / П.І. Чулаков // Наук. вісник Академії муніц. управління: Серія "Економіка" [зб. наук. пр.]. Вип.5. Інноваційні стратегії розвитку. - К.: ВПЦ АМУ, 2008. - С. 344-355.

8. Чулаков П.І. Алгоритм роботи механізму забезпечення конкурентоспроможності промислового підприємства / П.І. Чулаков // Стратегія забезпечення сталого розвитку України: міжнар. наук.-практ. конф., 20 трав. 2008 р.: тези допов.: 2 ч. - К.: РВПС України НАН України, 2008. - Ч.3. - С. 57-58.

9. Чулаков П.І. Держава як субєкт формування нової якості конкурентного середовища легкої промисловості / П.І. Чулаков // Інвестиційна складова сталого розвитку регіону: наук.-практ. конф., 10 груд. 2008 р.: тези допов. - Х.: Вид-во ХАРРІ НАДУ "Магістр", 2009. - С.185-187.

10. Чулаков П.І. Концепція системи управління конкурентоспроможністю підприємства / П.І. Чулаков // Європейські орієнтири муніципального управління: наук.-практ. конф. за міжнар. уч., 14 берез. 2008 р.: тези допов.: 2 ч. - К.: Видавничо-поліграфічний центр Академії муніципального управління. - Ч.2. - 2008. - С. 172-174.

11. Чулаков П.І. Оптимістичний сценарій державної політики розвитку вітчизняної легкої промисловості / П.І. Чулаков // Розвиток продуктивних сил України: від В.І. Вернадського до сьогодення: міжнар. наук. конф., 20 берез. 2009 р.: тези допов.: 3 ч. - К.: РВПС України НАН України, 2009. - Ч.3. - С. 215-216.

12. Чулаков П.І. Порівняння конкурентних переваг підприємств / П.І. Чулаков // Актуальні проблеми інноваційно-інвестиційного розвитку економіки України: наук.-практ. конф., 27 листоп. 2007 р.: тези допов. - Х.: Вид-во ХАРІ НАДУ "Магістр", 2007. - С. 203-205.

13. Чулаков П.І. Удосконалення системи управління конкурентоспроможністю промислового підприємства / П.І. Чулаков // Макроекономічне регулювання інвестиційних процесів та впровадження стратегії інновативно-інноваційного розвитку в Україні: міжнар. наук.-практ. конф., 23-24 жовт. 2008 р.: тези допов.: 3 ч. - К.: РВПС України НАН України, 2008. - Ч.1. - С. 144-145.

14. Чулаков П.І. Управлінський аспект визначення рівня конкурентоспроможності промислового підприємства / П.І. Чулаков // Соціально-економічна політика та розвиток регіонів в умовах переходу до постіндустріального суспільства: міжнар. наук.-практ. конф., 21 берез. 2008 р.: тези допов.: 2 т. - Дніпропетровськ: ДДФА, 2008. - Т 2. - С. 19-20.

15. Чулаков П.І. Формування економічного механізму підвищення конкурентоспроможності промислового підприємства / П.І. Чулаков // Управління сьогодні та завтра: міжнар. управл. форум, 15-16 трав., 2008 р.: Університетські наукові записки: Часопис Хмельницького університету управління та права. - Хмельницький, 2008. - № 3 (ІІ) спецвипуск. - С. 342-344.

Размещено на .ru