Державне регулювання пропорцій та темпів розвитку реального сектора економіки - Автореферат

У сучасній економічній літературі найбільш активно розглядаються програми переведення економіки України, особливо її реального сектора, на шлях інноваційного розвитку, підвищення конкурентоспроможності народного господарства, побудови індустріально-інформаційного суспільства. Не випадково у Програмі діяльності Кабінету Міністрів України “Назустріч людям” зазначається: “Основні завдання з розвитку реального сектора економіки полягають у модернізації та структурній перебудові виробництва, зниженні його енерго-та матеріалоємності, сприянні розвитку наукоємних високотехнологічних виробництв, що дасть змогу забезпечити підвищення ефективності та конкурентоспроможності національної економіки”. Ринкова трансформація та впровадження системи національних рахунків призвели до суттєвої модифікації форм суспільного продукту у вигляді валового внутрішнього продукту, валового національного доходу, валового наявного доходу, реального сектора економіки тощо. Взагалі тему реального сектора економіки досліджували в різних ракурсах окремі автори, особливо з позицій галузевої економіки, промислової та аграрної політики. Реалізація мети дослідження зумовила постановку та вирішення наступних завдань: - дати трактування реального сектора як економічної категорії, визначити її зміст, структуру і показати нові форми доходу, притаманні реальному сектору в новітній системі національних рахунків;У першому розділі "Теоретичні засади дослідження реального сектора як економічної категорії" викладено результати огляду і критичного аналізу змісту, структури та форми доходу реального сектора економіки, аналіз пропорцій та темпів розвитку даного сектора в Україні, а також обєктивних передумов управління його розвитком. Інтегровані дані національних рахунків України свідчать, по-перше, про відновлення потенціалу розвитку реального сектора економіки, по-друге, про їх вирішальне значення в реалізації стратегії економічного та соціального розвитку на довгострокову перспективу, зокрема до 2015 року. Аналіз кількісних співвідношень сукупних пропозицій та використання ресурсів дає змогу зясувати обєктивні передумови та чинники регулювання відтворювальних пропорцій, їх оптимізації, виявити критичні точки структури економіки, її реального сектора та взаємовідносин з іншим світом. Період 2004-2015 рр. має стати важливим етапом прискорення економічного та соціального розвитку України шляхом здійснення прогресивних структурних перетворень в економіці, поглибленням її зовнішньої інтегрованості та значного поліпшення діяльності ринкових інститутів. Центральними є такі найважливіші аспекти і напрями державного регулювання економіки, згідно з якими відкидаються крайнощі - з одного боку, мінімалістський підхід, а з другого - фетишизація ролі держави, оскільки йдеться про зміну акцентів з кількісних параметрів державного втручання в економіку на якісні, тобто - підвищення ефективності та прозорості державного управління та ступінь задоволення потреб населення.Розширено розуміння поняття реального сектора як економічної категорії, що включає виробництво товарів та послуг матеріально-речового характеру, який складається з 25 видів економічної діяльності - промисловість, сільське господарство, будівництво, транспорт, звязок, торгівля і т.д. Більшість авторів, говорячи про стагнацію реального сектора економіки, посилаються, передусім, на скорочення зайнятості у сільському господарстві. Дійсно, у ХХ сторіччі зайнятість у структурі світової економіки в сільському господарстві зменшилась у 2 рази, в тому числі в розвинених країнах - у 9,3 раза, а в США - у 16 разів. Інтегровані дані національних рахунків України свідчать, по-перше, про відновлення потенціалу розвитку реального сектора економіки у 2000 - 2004 рр., по-друге, про їх вирішальне значення в реалізації стратегії економічного і соціального розвитку на довгострокову перспективу, зокрема до 2015 р. Частка реального сектора у виробництві доданої вартості на валовій основі становить 65%, а на чистій - 64%. В перспективі до 2015 р. структурні пропорції реального сектора у складі ВВП не зміняться при випереджаючому розвиткові обробної промисловості, передусім машинобудування.

ОСНОВНИЙ ЗМІСТ

У дисертації наведене теоретичне узагальнення і нове вирішення наукової задачі, що стосується методології оцінки й аналізу процесу державного регулювання пропорцій та темпів розвитку реального сектора економіки.

1. Розширено розуміння поняття реального сектора як економічної категорії, що включає виробництво товарів та послуг матеріально-речового характеру, який складається з 25 видів економічної діяльності - промисловість, сільське господарство, будівництво, транспорт, звязок, торгівля і т.д.

Більшість авторів, говорячи про стагнацію реального сектора економіки, посилаються, передусім, на скорочення зайнятості у сільському господарстві. Дійсно, у ХХ сторіччі зайнятість у структурі світової економіки в сільському господарстві зменшилась у 2 рази, в тому числі в розвинених країнах - у 9,3 раза, а в США - у 16 разів. Однак, в цей же період, помітно зросла зайнятість у промисловості, вдвічі у будівництві, транспорті та звязку, торгівлі.

У промисловості неухильно зростала частка обробної промисловості, особливо машинобудування. В розвинених країнах частка машинобудування в 2004 р. досягла 45,3% промислового виробництва. Це викликало прискорене зростання товарного експорту, що збільшився в 35,4 рази за сто років при збільшення ВВП в розрахунку на душу населення у 7,8 рази. За діючими прогнозами співвідношення між реальним сектором економіки та нематеріальними послугами до 2015 року суттєво не зміниться. Щодо України, де, до речі, зайнятість у сільському господарстві вища, ніж у промисловості, прискорений розвиток реального сектора є головним фактором економічного зростання, в тому числі й за рахунок інноваційної діяльності.

2. Інтегровані дані національних рахунків України свідчать, по-перше, про відновлення потенціалу розвитку реального сектора економіки у 2000 - 2004 рр., по-друге, про їх вирішальне значення в реалізації стратегії економічного і соціального розвитку на довгострокову перспективу, зокрема до 2015 р. Частка реального сектора у виробництві доданої вартості на валовій основі становить 65%, а на чистій - 64%. Згідно з рахунком утворення доходу питома вага оплати праці по сектору дорівнювала 75% оплати праці в народному господарстві. Валове нагромадження основного капіталу на 78% формується реальним сектором. В перспективі до 2015 р. структурні пропорції реального сектора у складі ВВП не зміняться при випереджаючому розвиткові обробної промисловості, передусім машинобудування.

3. Обєктивні основи управління розвитком реального сектора вимагають поєднання регуляторів природної саморегуляції економічних систем з регуляторною діяльністю держави, включаючи позаринкові елементи впливу на економічну динаміку.

Основними важелями державного впливу на реальний сектор економіки, проведення його модернізації, усунення реальної та штучної низької прибутковості, міжгалузевих перекосів у податковому навантаженні, перерозподілу надприбутків на основі нової рентної політики є структурно-промислова та інвестиційно-інноваційна політика.

Головним інструментом державного регулювання пропорцій та темпів розвитку реального сектора є промислова політика. На 2004 - 2015 рр. стратегічною метою державної структурно-інноваційної політики є створення сучасного інтегрованого в світове виробництво і здатного до саморозвитку промислового комплексу України. Базовим довгостроковим критерієм здійснення відповідних структурно-інноваційних змін є забезпечення системної модернізації промислового виробництва, його відповідності сучасним вимогам науково-технологічного прогресу. Період 2004 - 2015 рр. має стати етапним у підготовці інституційних, організаційних та матеріально-технічних передумов завершення індустріального етапу розвитку економіки України.

4. Економічна динаміка потребує переходу від не рівноважного стану до ідеального стану стаціонарної рівноваги.

Економічний кругообіг, як такий, полягає у постійній зміні “статики” і “динаміки”, безперервній адаптації народного господарства до змінюваних центрів рівноваги. У першому сенсі реструктуризація економічної системи спирається, передусім, на явища макроекономічної рівноваги. Водночас, слід зазначити, що нерівноважні явища в енергетиці та сільському господарстві України не дадуть можливість автоматично, шляхом вільної ринкової самоорганізації, реалізувати механізми економічного піднесення, що потребує спеціальних інструментів макроекономічного регулювання, здійснюваного насамперед державою.

5.Дослідження побудовані на врахуванні пріоритетів реального сектора економіки та активізації процесів нагромадження. Подолання депресивних тенденцій та забезпечення позитивної економічної динаміки в Україні є перш за все результатом збільшення інвестиційного потенціалу. Зважаючи на незадовільний стан основних фондів національної економіки у найближчі 10 років фактор інвестицій залишатиметься визначальним. Ефективність політики нагромадження, яка буде реалізована на цьому етапі, значною мірою визначить позиції України у світовому економічному просторі.

Обовязковою складовою такої політики є оптимізація параметрів відтворення основного капіталу і забезпечення своєчасного й систематичного інноваційного оновлення його елементів. Сучасна модель нагромадження все ще не набула інтенсивного характеру: більша частина нововведених обєктів спрямована на розширення капітальної бази, тоді як реновацій не відшкодування відбувається у конче недостатньому обсязі.

6. Прогнозні параметри розвитку реального сектора економіки свідчать про можливість позитивних структурних зрушень в народному господарстві, зокрема у промисловості. За базовим сценарієм прогнозується в 1,17 рази позитивне скорочення частки паливно-сировинного комплексу при збільшенні питомої ваги інвестиційно-орієнтованих видів економічної діяльності в 1,39 рази, в тому числі машинобудування - в 1,44 рази, а приріст випуску машинобудівної продукції може становити 350 - 400%.

7. Україна сьогодні і надалі не може копіювати структуру економіки розвинутих країн, які через продукцію з високим ступенем обробки та механізм завищення цін реалізують технологічну ренту, привласнюючи на свою користь великі обсяги доданої вартості іншого світу, в тому числі України. Ідентифікація випуску продукції на базі співставних цін, гіпотетично, може вплинути на структурні та порівняльні пропорції, але зробити це поки що неможливо. Розгляд структурних диспропорцій є певним свідченням того, що історія реального сектора не закінчена, він має великі перспективи за межами 2015 р.

8. Здійснено розмежування понять “технології” та “інновації” в реальному секторі, вказано на їх різний обсяг через закладений у них специфічний зміст. “Технологія”, як сукупність методів обробки, виготовлення, зміни стану, властивостей, форми сировини, матеріалу або напівфабрикату, здійснюваних в процесі виробництва продукції, - це спосіб перетворення “ресурсного входу” (input) у “продуктовий випуск” (output).

Державна технологічна політика має бути спрямована на ефективну підтримку галузей, важливих для національної економічної безпеки (насамперед енергетика, транспорт, звязок, інформаційна інфраструктура). Вона виключає домінування комерційних мотивів прийняття рішень та орієнтацію на короткостроковий дохід, який формує відповідний варіант інвестиційної політики. Національна ж інноваційна політика покликана сформувати взаємодію держави і бізнесу для створення середовища, стимулюючого підприємства реального сектора до інвестування коштів у нововведення.

9. Особливості інноваційної моделі економічного розвитку як такої обумовлюють основні орієнтири для розбудови національної моделі інноваційно-орієнтованого реального сектора економіки: спрямованість відтворювального процесу у реальному секторі на досягнення його високої технологічної конкурентоспроможності за рахунок наукових знань, технологій та інформації; наявність соціально-економічної інфраструктури, відповідної завданням зростання технологічної конкурентоспроможності до рівня найбільш розвинених країн світу; наявність технологічного і виробничого потенціалу - матеріальних і людських ресурсів, здатних забезпечити випуск конкурентоспроможної високотехнологічної продукції; досягнення більш високих, порівняно з традиційною економікою, показників ефективності виробництва, які звичайно отримують переважно за рахунок інноваційних факторів.

10. Різноманітність промислового виробництва в Україні зумовлює необхідність застосування у галузі промисловості декількох стратегій: використання природних ресурсів, передусім, у вугільній, металургійній, гірничорудній промисловості, промисловості будматеріалів; “переслідування” (“копіювання”) через освоєння випуску конкурентоспроможної продукції, що вже виробляється в розвинутих країнах, в першу чергу, для виробництва побутової техніки, двигуно-, автомобілебудування, хімічної промисловості тощо; “лідерних технологій” через використання власних науково-технічних досягнень для створення нових видів продукції і технологій, насамперед, в оборонній, аерокосмічній, суднобудівній промисловості, хімічному, важкому та енергетичному машинобудуванні, індустрії інформаційних технологій, інших наукоємних виробництвах; “проривна” стратегія для створення принципово нових видів продукції, що випереджають сучасні зразки на одне-два покоління. Загальним для кожної з цих стратегій є досягнення нового технологічного рівня.

1.Клюшин Д.В. Структура та форми доходу реального сектору економіки // Економіст. - серпень 2004. - № 8. - С. 32-35.

2.Кваснюк Б.Є., Клюшин Д.В.Темпи і пропорції розвитку реального сектора економіки в Україні // Економіка і прогнозування. - 2004.-№ 3.-С.74-92. Особистий внесок - визначено прогноз розвитку реального сектора економіки до 2015 р.

3.Клюшин Д.В. Обєктивні передумови управління розвитком реального сектора //Актуальні Проблеми Економіки. - 2004. - № 10. - С. 149-159.

4. Клюшин Д.В. Пріоритети реалізації розвитку реального сектора економіки // Національний інтелектуальний капітал як чинник економічного і соціального прогресу: Тези доповідей Всеукраїнської наук.-теор. конф. 29 жовтня 2004 р. - Київ: Вид-во Академія муніципального управління, 2004. - С.13-14.