Державне регулювання грошового ринку в Україні - Курсовая работа

Державне регулювання грошового ринку в Україні План Вступ 1. Теоретичні основи регулювання грошового ринку 1.1 Сутність грошового ринку 1.2 Законодавча база грошового ринку в Україні 2. Аналіз сучасного стану грошового ринку України 2.1 Тенденції розвитку грошового ринку 2.2 Аналіз платіжного балансу України за 2010-2013 рр. 2.3 Характеристика операцій на міжбанківському валютному ринку 3. Напрямки вдосконалення регулювання грошового ринку в Україні 3.1 Перспективи розвитку грошового ринку України 3.2 Заходи щодо вдосконалення законодавчої бази грошового ринку Висновки Список використаних джерел Вступ Гроші - це невідємна частина фінансової системи кожної країни. Стабільність економічного розвитку залежить від того, як функціонує грошова система. У процесі пошуку товар міг зіпсуватися, тобто втратити свою цінність, що призводило до високих витрат. Грошовий ринок - це особливий сектор ринку, на якому здійснюються купівля та продаж грошей як специфічного товару, формуються попит, пропозиція і ціна на цей товар. В інституційній моделі грошового ринку виокремлюються два сектори з різним характером руху грошей - сектор прямого фінансування і сектор опосередкованого фінансування. Перевагою першого сектора є те, що безпосередній характер взаємовідносин між продавцями (кредиторами) і покупцями (позичальниками) істотно знижує їх витрати на здійснення операцій. З огляду на визначену мету були поставлені та вирішувались наступні завдання: - дослідити поняття та особливості функціонування грошового ринку; - здійснити аналіз грошового ринку України в ракурсі обертання його основних інструментів; - визначити недоліки діяльності грошового ринку України , запропонувати можливі шляхи їх усунення; Об’єктом даної роботи є теоретичні засади економіки в області грошового ринку. Грошовий ринок - частина ринку позикових капіталів, де здійснюються переважно короткострокові (від одного дня до одного року) депозитно-позикові операції, що обслуговують головним чином рух оборотного капіталу фірм, короткострокових ресурсів банків, установ, держави і приватних осіб. Купівля грошей на грошовому ринку набуває форми їх передачі у тимчасове користування під відповідні інструменти (цінні папери), які на ринку грошей діють аналогічно ролі грошей на товарному ринку. Залучення коштів вони здійснюють у формі відкриття поточних і строкових рахунків, депозитних і ощадних угод (сертифікатів), трастових вкладів; 2) позичкові зобов?язання. Обліковий відсоток є нормою доходу, яку Центральний банк стягує із комерційних банків за позики, видані під заставу комерційних векселів. У другому секторі зв’язок між продавцями і покупцями грошей реалізуються через фінансових посередників, які спочатку акумулюють у себе ресурси, що пропонуються на ринку, а потім продають їх покупцям від свого імені (на комерційних засадах). У Конституції України також закріплено, що офіційною грошовою одиницею України є гривня, а основною функцією НБУ є забезпечення стабільності грошової одиниці України (ст. 99). Зазначений Указ передбачав введення в обіг банкнот вартістю 1,2, 5,10,20, 50 і 100 грн, пізніше було випущено в обіг 200 і 500 грн. Для проведеної грошової реформи був характерний ряд моментів: - курс обміну становив 100 000 крб. за одну гривню (тобто 1,76 грн за долар США); - на обмін банкнот було встановлено межу 100 млн грн; обмін банківських депозитів проводився без обмежень; - із першого дня обміну грошей ціни на всі товари та послуги заморожувалися строком на один місяць; - із дня уведення гривню можна було обмінювати на будь-яку іноземну валюту, а карбованець з того самого дня втрачав таку можливість; - обмінні пункти обмежилися чотирма державними банками та певними спеціально уповноваженими пунктами обміну валют. Конкретний механізм реалізації грошово-кредитної політики передбачено в розділах IV і V Закону України Про Національний банк України. У ст. 25 цього Закону визначено, що основними економічними засобами і методами грошово-кредитної політики є регулювання обігу грошової маси через: - визначення та регулювання норм обовязкових резервів для комерційних банків; - процентну політику; - рефінансування комерційних банків; - управління золотовалютними резервами; - операції з цінними паперами (крім цінних паперів, що підтверджують корпоративні права), у тому числі з казначейськими зобовязаннями, на відкритому ринку; - регулювання імпорту та експорту капіталу; - емісію власних боргових зобовязань та операції з ними.