Державне регулювання агропромислового комплексу в економіці перехідного періоду - Автореферат

Кожна країна має власний агропромисловий комплекс, який незалежно від соціально-політичного ладу виконує унікальну, незалежну роль в національному господарстві - забезпечує продовольством населення своєї країни. Країни, що розвиваються, у тому числі Україна й Вєтнам, мають свої специфічні особособливості в системі державного регулювання цього комплексу. Тому наукове обґрунтування основних напрямків удосконалення державного регулювання ринкового розвитку агропромислового комплексу видається важливою науково-практичною проблемою. В рамках свого національного господарства агропромисловий комплекс, як відособлений багатофункціональний цільовий блок, виконує базову роль у просторовому аспекті, тобто являється територіальною основою кожної країни. Це відноситься, насамперед, до обґрунтування сполучення державного регулювання АПК в рамках національного господарства з врахуванням міжнародного поділу праці й зростаючої ролі світового ринку продовольства на можливості кожної країни управляти власним просторово-територіальним розвитком.У першому розділі "Теоретичні основи державного регулювання економіки" нами розглянуто еволюцію основних моделей державного регулювання АПК в економіці перехідного періоду. Третя тенденція полягає в підсиленні процесу соціалізації - зростання ролі суспільних (групових, національних та інтернаціональних) цінностей в економічному розвитку й гуманізації суспільного життя як передумови будь-яких сучасних трансформацій. Дослідження результатів державного регулювання АПК в Харківській області виявило ряд істотних негативних наслідків, зокрема, в основних підгалузях тваринництва: молочному скотарстві, вівчарстві, птахівництві та ін. Отже, державне регулювання агропромислового комплексу в економіці перехідного періоду України не змогло забезпечити збереження рівня виробництва основних видів вітчизняної продукції, досягнутого до реформ. Державне регулювання АПК на цьому етапі повинно включати: розробку і міжнародну координацію національної політики створення ресурсів сільськогосподарських продуктів; розробку довгострокових цільових соціальних програм щодо надання допомоги малозабезпеченим групам населення; розробку державою системи більш ефективного витрачання бюджетних цільових коштів по аграрних галузях та підгалузях; створення системи інформаційно-аналітичної служби й прогнозування в області продовольства і сільського господарства, яка б виключала некритичний імпорт через створення державний запасів найважливіших видів продовольства з врахуванням метеорологічних прогнозів та нестійких врожаїв.Ця суперечливість виявляється, насамперед, у тому, що сільські території є не тільки базовим просторовим компонентом національного господарства, тобто територією країни, де населення проживає і веде виробничу діяльність, але і виробнича функція в АПК здійснюється на частині території - землях сільськогосподарського призначення. Поряд з цим держава підтримує фермерів, що живуть у сільській місцевості, поза звязком з їхньою виробничою діяльністю, а як частина населення, життя якого протікає не в міських умовах. Дослідження публікацій всесвітньо відомих учених, що займалися в різний час протягом XIX і ХХ століть вивченням циклічної природи економіки, показало неоднаковий підхід до врахування фаз циклів системою державного регулювання макроекономічних процесів національного господарства окремих країн. Згрупувавши період дослідження з 1866 по 2001 рр. нами виділені чотири окремих періоди з різною тривалістю: перший період - 1866-1955 рр.; другий період - 1956-1968 рр.; третій період - 1969-1997 рр.; четвертий період - 1998-2001 рр. Коливання врожайності в цих періодах склали: у першому - 10,9-20,0; у другому - 20,1-30,0; у третьому - 30,1-40,0; у четвертому - понад 40,1 бушелів з акра. У XIX ст. нами виділено два періоди - з 1866 по 1880 рр. і другий - з 1881 по 1900 рр. Середня врожайність у першому періоді склала 12,48, у другому періоді - 13,37 бушелів.

Основний зміст роботи

Виконане дослідження показало суперечливість системи прямої економічної державної підтримки АПК у рамках загальної концепції державного управління національним господарством. Ця суперечливість виявляється, насамперед, у тому, що сільські території є не тільки базовим просторовим компонентом національного господарства, тобто територією країни, де населення проживає і веде виробничу діяльність, але і виробнича функція в АПК здійснюється на частині території - землях сільськогосподарського призначення.

1. В силу цього державна система прямої підтримки включає підтримку сільського господарства, як специфічної галузі, що виробляє сільськогосподарську сировину для забезпечення продовольчими ресурсами. Поряд з цим держава підтримує фермерів, що живуть у сільській місцевості, поза звязком з їхньою виробничою діяльністю, а як частина населення, життя якого протікає не в міських умовах. Останнє здійснюється через спеціальні програми розвитку сільських територій: будівництво і ремонт доріг, водопроводів, газопроводів, електропередач, телефонного звязку. Таким чином, держава за бюджетні кошти різних рівнів формує і підтримує соціальну інфраструктуру села, яка орієнтована на наближення за рівнем житлового комфорту і соціальних послуг до міського рівня.

2. Дослідження публікацій всесвітньо відомих учених, що займалися в різний час протягом XIX і ХХ століть вивченням циклічної природи економіки, показало неоднаковий підхід до врахування фаз циклів системою державного регулювання макроекономічних процесів національного господарства окремих країн. Стосовно до агропромислового комплексу нам вдалося зібрати найбільш великий (за часом спостереження більше ніж за 100 років) емпіричний матеріал з циклічної динаміки врожайності зернових і цін реалізації в США. Згрупувавши період дослідження з 1866 по 2001 рр. нами виділені чотири окремих періоди з різною тривалістю: перший період - 1866-1955 рр.; другий період - 1956-1968 рр.; третій період - 1969-1997 рр.; четвертий період - 1998-2001 рр. Коливання врожайності в цих періодах склали: у першому - 10,9-20,0; у другому - 20,1-30,0; у третьому - 30,1-40,0; у четвертому - понад 40,1 бушелів з акра. При цьому збільшення врожайності по періодах становили: у першому - 9,1; у другому і третьому - 9,9; у четвертому - 3,1 бушелів. У XIX ст. нами виділено два періоди - з 1866 по 1880 рр. і другий - з 1881 по 1900 рр. Середня врожайність у першому періоді склала 12,48, у другому періоді - 13,37 бушелів. Різниця між мінімальною і максимальною врожайністю в періоді склала 3,2, а в другому - 4,5. У ХХ ст. нами виділено пять періодів, що зазначені в складеній автором таблиці. Якщо на початку ХХ в. різниця між мінімумом і максимумом по врожайності складала 4,8, потім 5,1, то з 1941 по 1960 рр. цей показник виріс до 13,0, потім знизився до 10,3. Практично до кінця ХХ ст. цей показник не змінився.

3. Циклічна динаміка розвитку національного господарства Індії й Англії, досліджена широко відомим російським професором Нижегородцевим Р.М., показала збереження циклічної динаміки. З 1885 по 2001 рр. цикли мали трохи інший розмах амплітуди з більш частим повторенням піків і підйомів. Це дає підставу, на наш погляд, зробити два узагальнених висновки.

Перший з них зводиться до того, що заходи державного регулювання на фазі спаду вимагають посилення підтримуючих мір прямого економічного характеру національного агропромислового комплексу. На фазі підйому для збереження позитивної тенденції доцільне поєднання заходів непрямого державного регулювання через кредитування, підготовку кадрів і інші. Ці заходи не орієнтують товаровиробників на одержання швидкого прямого ефекту. Але вони створюють загальне сприятливе тло для розвитку макроекономічних процесів національного господарства в цілому. У цьому, на наш погляд, складаються особливості державного регулювання АПК по фазах циклічної динаміки.

4. У країнах Європейського Союзу, як і в США, що сформували Правила Світової організації Торгівлі, процес прямої цілеспрямованої фінансової підтримки національного АПК здійснювався протягом усього післявоєнного (після 1945 р.) періоду. Саме тоді ці країни зуміли підняти рівень технічного оснащення всіх сфер АПК на небувалу для України й інших країн, що розвиваються, висоту. Так, фондоозброєність у країнах ЄС на початку XXI ст. у десятки разів перевищувала аналогічний показник в Україні та інших країн з економікою перехідного періоду.

5. При вступі до СОТ вимоги про відмовлення від прямої підтримки свого сільського господарства або різкому зниженні в Україні виглядають, на наш погляд, некоректними з двох позицій. Авторська позиція в цьому питанні полягає в тому, що етапу обмеження прямої держбюджетної підтримки АПК у країнах ЄС передувало майже піввіку інтенсивної допомоги національному сільському господарству, що дозволило зайняти лідируюче положення на світовому ринку продовольства, тобто стартові умови на початку XXI ст. виглядають непорівнянними в старих і нових членів СОТ. Тому Україні й іншим країнам з економікою перехідного періоду невигідно приймати жорсткі умови по самообмеженню підтримки свого національного АПК. Це підсилюється тим, що структура експорту в Україні в 2006 р. мала чітко виражений сировинний характер при різкому деформованому галузевому АПК (експортується зерно, соняшник при нестачі кормів для відродження власного тваринництва).

6. З позицій прийнятої в Україні довгострокової Програми відродження сільських територій питання державного регулювання АПК мають концептуальний характер. Реалізація цього документа неможлива без збільшення виробництва власних кормів - основи відновлення поголівя усіх видів тварин і птахів. Тільки на цій основі Україна може забезпечити нормативну (по міжнародних нормах) середньодушову забезпеченість усіма видами продовольства тваринного походження. На жаль, у даний час ці показники на 25-30% нижче науково обґрунтованого рівня, що веде до значних витрат бюджетних коштів на профілактику захворювань, відновлення здоровя працюючих, дітей і пенсіонерів.

7. Найбільш ефективна система державної підтримки АПК на початку XXI ст. склалася в країнах Скандинавії (Швеції, Фінляндії, Норвегії), що в економічній науці іменуються "шведською моделлю розвитку" або "шведським соціалізмом". Суть її полягає в підтримці комплексом заходів державного регулювання невеликого розриву (1:6) у доходах між найбільш багатими і найбільш бідними прошарками населення.

Сільська бідність, як показало дослідження, має свою специфічну природу в постсоціалістичних країнах. Її відмітними рисами, на наш погляд, виступає ріст безробіття через деградацію в сільській місцевості всієї соціальної інфраструктури, що лишилася державної фінансової підтримки (системи дошкільної і шкільної освіти, охорони здоровя, фізичної культури, побуту, торгівлі, культури і мистецтва й інших). Це відбувається разом з різким скороченням робочих місць у тваринництві через однобічну орієнтацію приватного рослинницького сектора на короткий строк окупності вкладених коштів, тобто на нарощування товарної продукції зернових і технічних культур.

8. Наростання розриву в доходах працюючих у сільській місцевості і місті на користь міського населення (розрив складає 1,5-2 і більше разів) при різкому підвищенні оплати за комунальні послуги через зростання цін на електроенергію, паливно-енергетичні матеріали, будівельні матеріали, підвищило частку витрат сільських родин на утримання власного житла. Це підсилило відтік найбільш працездатної, високоосвіченої частини сільської молоді України, насамперед, з числа фахівців і робітників високої кваліфікації, в країни ЄС, Росію, що знизило продуктивність праці в основних галузях виробництва і загальмувало освоєння прогресивних технологій у всіх галузях АПК.

9. Система державного регулювання АПК в економіці перехідного періоду, на наш погляд, припускає врахування трьох неоднакових за часом економічних процесів: - стратегічного шляху відродження національного сільського господарства - серцевини національного господарства будь-якої країни в територіально-просторовому вимірі;

- на період до 10-15 років заходи державного регулювання повинні забезпечувати одночасно зовсім різні процеси: вирівнювання демографічної ситуації через надання доступного, комфортного житла на селі; вирівнювання доходів при збільшенні конкурентної за ціною товарної продукції;

- у короткостроковому періоді (до 5 років) державі доцільно сконцентрувати увагу на підтримці обмеженими коштами державного бюджету тих підприємств тваринництва, що поза залежністю від форм власності і господарювання мають європейський або близький до нього рівень продуктивності, собівартості і рентабельності.

Реалізація наших пропозицій може сприяти згладжуванню гострих соціальних протиріч у національному господарстві України в процесі переходу до ринкової економіки.

У фахових виданнях: Публікації за темою дослідження: 1. Анотоненко Л.А., Нго Чунг Хоа Сочетание региональных и отраслевых аспектов в системе государственного регулирования АПК Украины // Вісник Харківського національного університету ім. В.Н. Каразіна. Серія економічна. - 2006. - № 719. - С. 45-49. Автору належить аналіз і обґрунтування концептуальних підходів до сполученню і поєднання зусиль держави і підприємців АПК на різних рівнях державного управління.

2. Нго Чунг Хоа. Государственное регулирование АПК: методология и практика зарубежного опыта // Вісник Харківського національного університету ім. В.Н. Каразіна. Серія економічна. - 2006. - № 743. - С. 60-62.

3. Нго Чунг Хоа. Государственное регулирование АПК: сравнительный анализ Вьетнама и Украины // Вісник Харківського національного технічного університету ім. Петра Василенка. - 2007. - № 49. - С. 239-244.

4. Антоненко Л.А., Нго Чунг Хоа, Ван Бин. Особенности циклов в Китайской экономике: методология сравнительного анализа // Бизнес-Информ. - 2007. - № 8. - С. 27-33. Автору належить виявлення фази депресійного спаду в 2005-2017 рр. у світовій економіці, яке вимагає адекватних дій державного регулювання.

5. Нго Чунг Хоа. Экономические последствия государственного регулирования рыночных преобразований зернового хозяйства Харьковской области // Бизнес-Информ. - 2007. - № 10 (2). - С. 19-22.