Державна система народної освіти Російської імперії в Криму (кінець XVIII - початок XX ст.) - Автореферат

У наші дні, в епоху корінних перетворень у всіх сферах життя України, історія народної освіти має не тільки науковий, але й певний практичний інтерес. Між тим, численні архівні і друковані джерела, що збереглися, але раніше не введені в науковий обіг, дозволяють зробити аналіз генезису народної освіти в Криму. При аналізі архівних і друкованих джерел можна не тільки оцінити переваги існуючої системи освіти на прикладі Криму, але й порівняти історичне минуле з тими інноваційними процесами, які мають місце в справі освіти сьогодні. А головне - побачити певний спадкоємний звязок в освітніх системах, використати кращий досвід навчання і виховання учнів у Криму. Мета дослідження - створити цілісне уявлення про процес становлення і розвитку державної системи народної освіти Російської імперії в Криму, виявити особливості генезису освіти в Криму.

Результати дослідження викладено в 10 публікаціях. З них 7 в фахових виданнях ВАК. Одна із статей написана в співавторстві із C. Б. Філімоновим, професором, доктором історичних наук.

Дисертація складається зі вступу, 4 розділів, 17 підрозділів, 7 підпунктів, висновків (всього 214 сторінок), списку використаних джерел і літератури (320 назв).

ОСНОВНИЙ ЗМІСТ ДИСЕРТАЦІЇ

У вступі обгрунтовано актуальність, наукову новизну дослідження, визначено його територіальні і хронологічні рамки, обєкт, предмет і мету дослідження, теоретичне і практичне значення роботи.

Перший розділ - «Методологічні основи дослідження, історичні джерела, історіографія проблеми» - стосується методології дослідження, а також аналізу літератури і джерел з теми дисертації.

У першому підрозділі - «Методологічні основи дослідження» - проаналізовано принципи і методи дослідження. Методологічною основою дослідження є принципи історизму, наукової обєктивності, системності при висвітленні історичних фактів і явищ. Досліджуваний матеріал вивчався в єдності логічного і історичного. Принципи вивчення історичних даних були реалізовані за допомогою загальнонаукових і спеціально-наукових методів. Серед загальнонаукових методів були використані методи аналізу, синтезу, дедукції, індукції, серед спеціально-історичних - хронологічний, синхронний, статистичний, історико-генетичний, історико-порівняльний, історико-типологічний, історико-системний. Поєднання принципів і методів дослідження дало можливість забезпечити науковість і достовірність дисертації. Розробка досліджуваної теми велася з позицій цивілізаційного методологічного підходу.

У другому підрозділі - «Історичні джерела» - автор пропонує аналіз джерельної бази дисертаційного дослідження. Основною джерельною базою для написання дисертації стали фонди Державного архіву Автономної Республіки Крим. Це фонди органів освіти: Дирекції народних училищ Таврійської губернії, Таврійської губернської училищної ради, інспекторів народних училищ, Таврійської єпархіальної училищної ради, фонди різних навчальних закладів Криму - казенних чоловічих і жіночих гімназій і прогімназій, реальних училищ, міських і повітових училищ, а також фонд канцелярії Таврійського губернатора, фонд Лівадійського маєтку, фонд вчительського інституту Феодосії. Окрім того, при написанні дисертації був використаний фонд Константинівського реального училища Державного архіву м. Севастополя. Також були вивчені справи фонду Департаменту загальних справ Міністерства Внутрішніх справ (опис № 68) Російського державного історичного архіву, які зберігаються в Державному архіві м. Севастополя у вигляді мікрофільмів. Всього було досліджено 33 фонди.

Серед документів, що зберігаються в Державному архіві Автономної Республіки Крим (ДААРК), великий інтерес представляють справи з річними звітами про стан навчальних закладів, які знаходяться у фонді Дирекції народних училищ Таврійської губернії. Вони складалися директором училищ по всій губернії або завідувачами окремих навчальних закладів. Звіти в ДААРК збереглися до 1920 року. У них міститься обширна інформація про стан навчальних закладів. Це дало можливість відтворити досить повну картину розвитку народної освіти в Криму.

У фонді Дирекції народних училищ Таврійської губернії є також програми з навчальних дисциплін, методичні рекомендації народним вчителям. Ці документи дозволили проаналізувати змістовний компонент освіти, представити методику викладання. Аналіз цих документів зробив можливим побачити проблеми розвитку освіти «зсередини». Особливе місце серед вивчених документів у фонді Дирекції народних училищ Таврійської губернії займають циркуляри і вказівки вищих інстанцій, справи з розпорядженнями Опікуна Одеського навчального округу. З них можна почерпнути відомості про загальну регламентацію викладання в навчальних закладах, розподіл матеріальних коштів, вимоги до педагогічних кадрів, навчального і виховного процесів.

Серед архівних документів великий інтерес представляють і протоколи засідань педагогічних рад навчальних закладів, що дозволяють познайомитися з різними аспектами навчальної і виховної діяльності педагогічних колективів навчальних закладів Криму. Це джерело раніше не зазнавало всебічного вивчення, а тим часом його джерельна значущість виключно велика. Ці документи дозволяють по достоїнству оцінити внесок вчителів Криму в розвиток системи освіти і виховання учнів. Були вивчені протоколи засідань педагогічних рад навчальних закладів Криму з 30-х років XIX ст. по 1919 рік.

При написанні дисертаційного дослідження уперше використані такі джерела, як справи «О трудах на пользу науки чиновников Дирекции училищ сверх учебного времени». Саме ці документи дозволили оцінити внесок вчителів Криму в справі вивчення і популяризації історії, географії, природи Кримського півострова. Велике значення для розкриття теми дослідження мають відомості про чиновників училищ за період XIX - початку XX ст. - формулярні списки по службі. За цими архівними справами вдалося відновити невідомі факти біографії цілого ряду видатних педагогів Криму, відомості про діяльність яких в літературі були відсутні.

Використання фонду Лівадійського училища дало можливість уперше висвітити діяльність Лівадійського Імператорського училища, історія якого залишалася не вивченою. Справи фонду Феодосійського вчительського інституту, що збереглися, характеристики майбутніх вчителів дають уявлення про особистісні якості вихованців інституту, про вимоги до поведінки і навчання педагогів.

Матеріали Таврійської губернської училищної ради (постанови і протоколи засідань ради, звіти про роботу повітових училищних рад, огляди стану народних училищ) дозволяють отримати загальні уявлення про розвиток державної системи освіти у другій половині XIX - початку XX ст. У цих документах особливо яскраво простежується роль земства і місцевих органів влади в справі розвитку освіти.

Значну частину архівних документів по кримських повітах складають відомості про успіхи і поведінку учнів, справи про нагороди учнів, про випробування учнів (екзамени), переведення учнів з класу в клас. За ними можна визначити результативність навчання, якість знань учнів в різні періоди.

Важливу групу документів складають справи, повязані з інспектуванням навчальних закладів різними особами. Інспектори складали короткі звіти про матеріальний стан навчальних закладів, навчально-виховну діяльність, особливу увагу звертали на недоліки і шляхи їх подолання.

У дисертації були використані архівні матеріали Державного архіву міста Севастополя. Єдиним фондом установ народної освіти міста Севастополя дореволюційного періоду, що зберігається в цьому архіві, є фонд Константинівського реального училища. Документи являють собою рукописні протоколи засідань педагогічної ради училища. Крім того, було досліджено приймальний список у Константинівське училище, матеріали господарського комітету училища, книгу успішності учнів, переписку про політичну благонадійність осіб, що поступають на посаду в Константинівське реальне училище, бальну книга випробувань на різні звання, що проводяться при Константинівському училищі. Ці архівні дані дозволили досить повно уявити картину діяльності училища.

З метою всебічного вивчення поставленої наукової проблеми був проаналізований, окрім архівних, і корпус друкованих джерел. Найважливішими з них є «Очерки состояния народных училищ в Таврической губернии» (1881 - 1899). Вони були складені директором народних училищ А. М. Дяконовим на основі щорічних статистичних даних, що посилалися в Дирекцію народних училищ з різних навчальних закладів. У них, як правило, містяться загальні відомості і по Таврійській губернії в цілому, і по окремих її повітах зокрема. Директор народних училищ А. М. Дяконов стисло аналізував стан навчально-виховної справи, давав дуже докладну характеристику викладацького складу. При вивченні написаних ним нарисів стану народних училищ можна прослідкувати історію розвитку народної освіти в Криму, що дає можливість виявити особливості розвитку освіти в кримських повітах у порівнянні з північними повітами Таврійської губернії.

Ще однією важливою групою друкованих джерел є «Отчеты церковноприходских школ Таврической епархии» (1892 - 1898). Вони присвячені аналізу матеріального і фінансового стану церковнопарафіяльних шкіл губернії. Безперечне наукове значення мають і «Обзоры положения народного образования в Таврической губернии» (1906 - 1914). Вони були складені на основі відомостей, отриманих від земських і міських управ, інспекторів народних училищ, відділень повітів і Єпархіальної ради училища, а, головним чином, від викладачів різних навчальних закладів. У оглядах є не лише статистичні дані, але й елементи аналітичних досліджень. Вони дозволяють познайомитися з різними типами початкових шкіл, які існували на початку XX століття в Криму.

Корисний матеріал міститься і в двох «Сборниках школьной статистики» (1903), в «Статистических сведениях по начальному народному образованию в Таврической губернии за 1903 год» (1903), в «Перечне учебных заведений Одесского учебного округа, состоящих в ведении дирекции народных училищ» (1891), в «Докладах Таврического земского управления об общедоступности начального обучения в губернии начала XX века» (1903, 1904, 1908).

На початку XX століття в Криму зявилися періодичні видання, що містять матеріали з педагогіки. Низку відомостей можна почерпнути у журналах «Вестник Таврического земства» (1903 - 1908), «Таврический народный учитель» (1907 - 1910), де аналізувалася діяльність вчительських організацій, освітлювалася просвітницька і суспільно-політична діяльність вчителів і ставлення до неї населення.

Важливою групою друкованих джерел з історії народної освіти Криму потрібно визнати річні звіти про стан окремих навчальних закладів: Севастопольського реального училища за 1883 і 1888 роки, Севастопольської жіночої гімназії за 1888 рік, реальних училищ Сімферополя за 1885-1889 рр. Цей матеріал дає уявлення про поточний стан навчально-виховної роботи педагогічного колективу, про рівень підготовленості вчителів.

Особливе місце серед друкованих джерел з історії педагогіки в Криму і історії кримознавства займають опубліковані матеріали трьох екскурсій Сімферопольської чоловічої гімназії (1888, 1889, 1890). Цей матеріал розкриває видатну виховну діяльність вчителів прославленої гімназії.

Вищеохарактеризована джерельна база, на наш погляд, цілком достатня для отримання сукупності наукових фактів як емпіричної основи для дослідження генезису освіти в Криму. Вона дає можливість відтворити повну картину історії становлення і розвитку державної системи народної освіти загальноросійського типу в Криму наприкінці XVIII - початку XX ст.

У третьому підрозділі «Історіографія проблеми» автор пропонує аналіз праць дослідників історії народної освіти. Критеріями історіографії є зміни в джерельної базі дослідження, проблематиці, теоретіко-методологічніх підходах. Історіографію досліджуваної проблеми хронологічно можна поділити на три періоди: дореволюційні публікації, дослідження радянського періоду, сучасні розробки.

Питання становлення і розвитку системи народної освіти в Криму приваблювало дореволюційних дослідників. Одна з перших робіт 40-х років XIX століття - праця І. Міхневича. Дореволюційні публікації М. Х. Веселя, М. А. Лебедева, Є. Шмідта2 містять оцінки діяльності уряду в розвитку сфери освіти в Росії. Вивчення фундаментальних праць з історії народної освіти в Російській імперії дозволяє побачити загальні тенденції розвитку народної освіти в країни загалом, а надалі виявити специфіку становлення і розвитку освіти в Криму. Вивчення історіографії проблеми розвитку народної освіти в Криму в дореволюційний період продиктоване вимогою часу і представляє чималий інтерес з точки зору історичної спадщини. З 80-х років XIX ст. і на початок XX ст. публікується ціла низка історичних записок з історії початкових і середніх навчальних закладів Криму. Вони присвячені історії навчальних закладів Керчі, Севастополя, Сімферополя, Старого Криму, Феодосії, Ялти. Це були перші спроби відобразити історію окремих навчальних закладів, але вони, звичайно ж, внаслідок своєї специфіки не можуть претендувати на всебічний аналіз історії народної освіти в Криму.

Дослідження історії народної освіти в Російській імперії ряду авторів радянського періоду були написані з позицій комуністичної ідеології і класового підходу. У радянський період дослідження питань розвитку народної освіти в Криму практично не проводилося.

У кінці XX - початку XXI століття зявляється низка нових досліджень з історії народної освіти в Російській імперії. Написані з нових позицій підручники і монографії представляють історію розвитку освіти в Росії крізь призму світової історії освіти і педагогічних ідей1.

В кінці XX - початку XXI століття з проблеми становлення і розвитку народної освіти починається новий етап досліджень і в Україні. Українські історики використовують обширну архівну базу, нові підходи до вивчення історії в цілому2.

Зявляються дослідження з історії освіти в окремих регіонах України3. Ролі земств в справі розвитку народної освіти в цілому по Україні присвячені дослідження О. І. Мармазової4 і ін. Вищеперелічені автори не ставили перед собою спеціальне завдання висвітлення питань становлення і розвитку народної освіти в Криму. У той же час вивчення праць українських істориків дозволяє виділити основні тенденції розвитку народної освіти в Україні в цілому.

Тривалий період вивчення історії народної освіти в Таврійській губернії не проводилося. Зявлялися дослідження, автори яких викладали історію Криму в цілому, але історія народної освіти була представлена вельми схематично. З 90-х років XX століття історії народної освіти в Криму починає приділятися спеціальна увага. Н. Ф. Дундук, М. А. Канішева і ін.5 розглядували процес створення системи народної освіти в другій половині XIX століття по Таврійській губернії в цілому. Ряд сучасних авторів досліджували процес створення етноконфесійних навчальних закладів в Криму. Монографія «Освіта і педагогічна думка Криму (XIX - початок XX сторіччя)»6, видана в 2007 році, представляє, як показано в дисертації, певний історіографічний інтерес, але не дає повного і всебічного уявлення про становлення і розвиток системи народної освіти в Криму в кінці XVIII -початку XX ст. і страждає фактографічними помилками.

Таким чином, ступінь наукової розробленості проблеми розвитку народної освіти в дореволюційному Криму потрібно визнати недостатнім: відсутні спеціальні фундаментальні дослідження, в яких комплексно розглядалися б всі аспекти проблеми.

Другий розділ - «Становлення і розвиток державної системи народної освіти Російської імперії в кримських повітах Таврійської губернії з кінця XVIII до середини 60-х років XIX століття» - складається з шести підрозділів.

Перший підрозділ - «Типи навчальних закладів. Соціальний і національний склад учнів» - присвячений процесу створення в Криму різних навчальних закладів загальноросійського типу. У підрозділі показано динаміку зростання чисельності навчальних закладів, кількості учнів, а також процес створення системи управління сферою освіти в Таврійській губернії загалом і в Криму зокрема.

У 1805 році Таврійська губернія була включена до складу Харківського учбового округу. Центр округу знаходився в Харківському університеті, при якому був створений комітет Училищи. У його обовязки входило вирішення питань, повязаних із розширенням мережі учбових закладів, підготовкою і залученням необхідних кадрів для викладання. Університет звязував між собою Міністерство освіти і органи освіти на місцях.

У 1811 році за рішенням Училищного комітету Харківського університету була встановлена посада директора училищ. За статутом народних училищ 1828 року перетворена в Дирекцію училищ Таврійської губернії. До 1832 року Дирекція підпорядковувалася Училищному комітету Харківського університету, потім перейшла у відання опікуна Одеського навчального округу. Вдалося встановити, що в кримських повітах становлення державної системи освіти відбувалося швидше, ніж в північних повітах Таврійської губернії.

На початку XIX ст. в початкових учбових закладах Криму навчалося 107 учнів. В кінці 20-х років XIX століття в Криму існувало 6 учбових закладів, в яких навчалося 279 учнів. Але вже на початку 30-х рр. у кримських повітах було 11 державних учбових закладів і 583 учні. У 50-х рр. XIX ст. у Криму в 16 учбових закладах навчались 931 учень. У 1812 році зявилася перша в Таврійській губернії чоловіча гімназія. В цей час у північних повітах Таврійської губернії діяло всього лише 7 училищ, жодної гімназії на цій території не було.

Аналіз соціального складу учнів кримських навчальних закладів свідчить про демократичний підхід до формування класних колективів. Аналіз національного складу свідчить, що в навчальних закладах здобували освіту представники практично всіх етнічних груп населення Криму.

У другому підрозділі - «Умови відкриття і утримання навчальних закладів у Криму. Добродійна діяльність» - розглядається фінансове положення навчальних закладів.

Однією з обовязкових умов відкриття учбового закладу - наявність приміщень, придатних для проведення занять. Для цього міські власті орендували приватні будинки або збирали кошти на будівництво нових. Держава виділяла гроші тільки на забезпечення учбово - виховного процесу. Але проблеми недостаточного фінансування поступово вирішувалися. Велику допомогу в цьому надавав Харківський університет. Наукові посібники виписувалися з-за кордону. Люди різного соціального статусу, національної і конфесійної приналежності надавали допомогу, направлену на розвиток народної освіти в Криму.

У третьому підрозділі - «Викладацький склад» - висвітлюється питання забезпечення навчальних закладів Криму педагогічними кадрами, характеризується рівень професіоналізму викладачів, їх матеріальне становище. Розвиток системи державної освіти в Криму багато в чому визначався подвижницькою працею педагогів Криму, які були, як свідчать джерела, переважно високо освіченими і високоморальними людьми.

У четвертому підрозділі - «Навчальна і виховна діяльність педагогів» - автор аналізує основні складові навчальної діяльності всіх освітніх установ Криму - навчання і виховання дітей. Особлива увага в учбовій діяльності педагогів приділялася змістовному компоненту навчання - виконанню програм. У ряді учбових закладів Криму були введені додаткові предмети. Найчастіше це були іноземні і місцеві (неросійські) мови, вивчення яких потребувало населення.

Директор училищ звертав увагу вчителів на доцільність вживаних методів навчання і домашнє завдання, неодноразово вказував на високий ступінь практичної спрямованості вивчення тієї або іншої науки, на застосування отриманих знань в житті. У кожному учбовому закладі Криму розглядалися методичні прийоми, які більше відповідали рівню розвитку конкретних учнів у класі. Існували окремі рекомендації по предметах. Здійснював контроль за учбово-виховною діяльністю педагогів директор училищ. Педагоги займалися профілактикою порушень дисципліни в учбових закладах.

Аналіз джерел дозволяє також зробити висновок про те, що Сімферопольська чоловіча гімназія була провідним учбовим закладом Криму, в якому учні здобували освіту високої якості.

У пятому підрозділі - «Річні випробування» - досліджуються результати навчання учнів, система контролю за знаннями учнів в кінці навчального року, види заохочення учнів, що найбільш вирізнилися.

Іспити в учбових закладах призначалися в липні, але перед цим у червні учні готувалися і повторювали матеріал за весь рік. На іспитах обовязково були присутні гості: градоначальники, почесні чиновники, поважані мешканці. За успіхи дітей нагороджували книгами і похвальними листами. На засіданнях педагогічних рад призначали стипендії бідним учням. Велика увага приділялася учням нерусского походження. Для них були установлені спеціальні нагороди за вивчення російської мови.

У шостому підрозділі - «Початок становлення жіночої освіти в кримських повітах Таврійської губернії» - показано процес становлення жіночої освіти в Криму, підкреслюється особливо важлива роль у розвитку жіночої освіти Керч-Кушниковського інституту.

У 1862 році відкривають жіноче училище в Сімферополі, яке спочатку функционувало за рахунок від добродійних спектаклів і внесків за право навчання. Керченський інститут заснував 7 червня 1835р. князь Захар Семенович Херхеулідзе (1797(8) - 1856). Курс навчання - три роки - був роздільний на 2 класи: перший - один рік, другий, - два роки. Головні начальники інституту - Новоросійський і Бессарабський генерал-губернатор і генерал-губернатор Керч-Еникальський. По кількості і обсягу предметів, що викладаються, інститут відповідав училищу повіту. Вік тих, що приймаються - 8 - 10 років. Предмети: Закон Божий, російська мова, історія і географія (у підготовчому класі не було), французька мова, новогрецька мова, арифметика, малювання і чистописання.

Дійсний статський радник Григорій Сергійович Кушников хотів заснувати у Феодосії дівочий інститут і виділив у 1833р. особливий капітал в 300 тис. крб. Фінанси приєднали до керченського інституту і з того часу учбовий заклад отримав назву Керч-Кушниковський інститут.

Третій розділ «Розвиток народної освіти в кримських повітах Таврійської губернії в 1864 - початку XX століття» складається з шести підрозділів. У третьому розділі аналізуються зміни, які відбувалися в народній освіті в результаті реформ 60 - 70-х років XIX ст.

У першому підрозділі - «Таврійська губернська училищна рада і повітові училищні ради. Інспектори народних училищ кримських повітів Таврійської губернії» - розкривається процес створення органів управління народною освітою в Таврійській губернії. У 60-і роки XIX - початку XX ст. в системі державної народної освіти сталися позитивні зміни. Повязане це було із залученням земств до справи народної освіти та підвищеною увагою держави до розвитку освіти. У Таврійській губернії по «Положению о начальных народных училищах» (1864) була заснована Таврійська губернська училищна рада (1866). Губернська училищна рада виділяла кошти на відкриття нових шкіл, ремонт приміщень, затверджувала опікунів навчальних закладів, піклувалася про поліпшення матеріального стану вчителів, керувала роботою училищних рад повітів, організовувала курси і педагогічні зїзди.

Училищні ради повітів Криму збиралися приблизно 8 - 10 разів на рік під головуванням предводителя повіту дворянства. Ради складалися з інспектора, представників від міністерства народної освіти, міністерства внутрішніх справ, єпархіального відомства, земських зборів повіту і від міської громади, якщо вона давала кошти на школи. Вони збирали відомості, необхідні для відкриття нових училищ, аналізували річні звіти шкіл, контролювали відомості успішності учнів. На своїх засіданнях ради повітів обговорювали заходи для поліпшення успішності учнів.

У 1869 році було введено посаду інспектора народних училищ. Інспектор здійснював нагляд за постановкою навчальної і виховної роботи в початкових училищах, стежив за викладанням і підбором вчителів. З цих питань він звітував перед губернською училищною радою. Для завідування навчальною частиною всіх народних училищ було введено посаду директора народних училищ. Інспектор народних училищ став його найближчим помічником. Виявлені документи дозволили конкретизувати їх діяльність.

У другому підрозділі - «Початкова освіта в кримських повітах Таврійської губернії в 60-і роки XIX віку - початку XX віку» - виділяються типи навчальних закладів початкового рівня навчання, визначається кількість шкіл по кримських повітах, подається докладна характеристика їх діяльності. У Криму, як і по всій Російській імперії, була створена мережа початкових шкіл різного типу: міські училища 2,3,4 класні за Положенням 1872 р. з ремісничими відділеннями, 1,2 класні за Положеннями 1864 і 1872 рр., церковнопарафіяльні школи у веденні Дирекції народних училищ, церковнопарафіяльні школи у веденні Єпархіального відомства, татарські початкові школи у веденні Міністерства освіти, початкові народні училища, що знаходилися у веденні училищних рад з ремісничими відділеннями, школи удільного відомства. До кінця 90-х років XIX віку діяли повітові училища за Положенням 1828 р., потім вони були перетворені в міськи.

Особлива увага в дослідженні звернена на початкові народні училища, що становили значну частину системи державної освіти Російської імперії серед початкових шкіл інших типів. Усього в Криму шкіл початкового рівня на початку XX століття було 469, а учнів - 13479 чоловік. Велику роль у відкритті і змісті початкових народних шкіл видігравали опікуни і благодійники. Опікуни клопотали про відведення землі для потреб шкільних закладів, допомагали будувати нові шкільні будівлі, стежили за тим, щоб приміщення для шкіл були зручними і теплими, забезпечували меблями, забезпечували навчальними посібниками, книгами, спостерігали за правильним виконанням обовязків, прийнятих на себе суспільством. Вони не могли розпоряджатися в навчальному і дисциплінарному відношенні, але спостерігали за добросовісним виконанням обовязків вчителями. Дуже часто опікуни брали на себе додаткові витрати.

Архівні і друковані джерела дозволяють проаналізувати учбову діяльність початкових народних шкіл. За програмою в школах належало вивчати Закон Божий, читання, письмо, перші чотири дії арифметики, церковний спів. Окрім обовязкових предметів, в курс програми могло додатково входити вивчення ремесла для хлопчиків і рукоділля для дівчаток. Знання і уміння учнів закріплювалися на практиці, що мало важливе значення. Учні знайомилися з садівництвом і городництвом. Педагогічний склад докладав немало зусиль до того, щоб діти із задоволенням відвідували учбові заклади, не полишали навчання раніше терміну. Багато в чому цьому сприяло те, що вчителі, що працювали в школах, мали достатній рівень освіти для роботи в таких закладах. Для дітей влаштовувалися шкільні прогулянки, читання з туманними картинками, різдвяні ялинки з літературно-вокальними відділеннями, свята деревонасадження для учнів, виставки картин, відвідини кінематографа, цирку. Неодноразово викладачі відправлялися з дітьми на екскурсії.

У підрозділі дається докладний аналіз організації і діяльності початкових шкіл удільного відомства. У 1868 році під заступництвом Її Імператорської Величності Марії Олександрівни герцогині Едінбурзькою (1853 - 1920) була заснована школа в Лівадії. Згодом учбовий заклад був перейменований в Лівадійськоє училище, яке повинне було дати дітям безкоштовну початкову освіту. У 1896 році в Массандрі було відкрито початкове одноклассное училище. У навчальни заклади поступали діти без відмінності стану і віросповідання. Після закінчення училищ учні могли продовжити свою освіту. При невеликій підготовці вони могли поступити в 4 клас гімназії, ремісничі училища. Положення цих учбових закладів було більш привілейованим у порівнянні з іншими школами. Це виражалося в кращому матеріальному забезпеченні училищ, підвищеній платні вчителям, комфортних умовах, а також в особливих відносинах з членами царської сімї.

У третьому підрозділі - «Середня освіта в Криму в 60-і роки XIX -початку XX ст.» - досліджується процес створення і діяльність чоловічих гімназій і прогімназій, реальних училищ, аналізується навчально-виховна діяльність педагогічних колективів середніх навчальних закладів Криму. Усього з 8 казенних чоловічих гімназій Таврійської губернії на початку XX століття 7 навчальних закладів діяло в Криму. У них навчалося біля 2,5 тис. учнів. З 7 реальних училищ Таврійської губернії 4 знаходилися в Криму. У казенних реальних навчальних закладах Криму на початку XX століття навчалося біля 700 учнів. Особлива увага звернена на різні аспекти учбово-виховної діяльності Константіновського реального училища в місті Севастополь.

Четвертий підрозділ - «Жіноча середня освіта» - присвячений становленню і розвитку жіночої освіти в кримських повітах Таврійської губернії у другій половині XIX - початку XX ст. Вдалося висвітити допомогу імператорської сімї в справі становлення жіночої середньої освіти в Криму. Відсоток учениць у кримських повітах був вищим, ніж у північних повітах Таврійської губернії. Усього в 1915 році з 18 жіночих гімназій і прогімназій в Таврійській губернії 13 жіночих навчальних закладів знаходилися в Криму. З них 9 були державними, в яких навчалось біля 3 тис. дівчаток.

У пятому підрозділі - «Внесок земств, міської влади в розвиток освіти в кримських повітах Таврійської губернії» - аналізується діяльність місцевих органів самоврядування в справі розвитку народної освіти. Як і по всій Російській імперії, земства енергійно сприяли розвитку освіти в Криму. Їх діяльність мала різні напрями: виділення додаткових коштів на придбання меблів для шкіл, наймання нових приміщень для навчальних закладів, систематичне підвищення рівня оплати педагогам, допомога бідним учням та ін.

Діяльність Феодосійського вчительського інституту охарактеризовано в шостому підрозділі дисертації - «Феодосійський вчительський інститут». Інститут сприяв забезпеченню навчальних закладів початкового типу педагогічними кадрами, підвищенню їх професійної майстерності.

Опікун Одеського учбового округу С. П. Голубцов у 70-е роки XIX ст. виступив з ініціативою відкриття вчительського інституту у Феодосії, головним завданням якого була б підготовка вчителів міських шкіл. Інститут, відкритий на початку 1874 року, складався з 4 класів: три класи - теоретичні, четвертий - практичний. Першим директором його став М. Ф. Шугуров. Директор інституту Феодосії просив директора училищ зібрати відомості про те, скільки вчителів інституту працює в губернії, про вакантні місця, про вчителів, що здобули недостатню освіту для викладання, про наявність казенних квартир для вчителів, що отримали розподіл по повітах. Ці відомості допомагали при рішенні питання про новий набір вчителів - вихованців в інститут. Майбутні вчителі вивчали Закон Божий, російський і словянські мови, математику, геометрію, історію, географію, природознавство, фізику, педагогіку, займалися малюванням, співом і гімнастикою.

Четвертий розділ - «Видатні вчителі і учні кримських повітів Таврійської губернії». Розвиток системи державної освіти Російської імперії в Криму багато в чому визначався подвижницькою працею педагогів Криму, які були переважно глибоко освіченими і високоморальними людьми. Кримські вчителі, як правило, успішно навчали, розвивали і виховували підростаюче покоління. Серед них: М. І. Горкунов, І. І. Казас, Ф. Ф. Лашков, А. І. Маркевич, Є. Л. Марков, О. Е. Назаревський, О. К. Хамаріто та ін. У багатьох навчальних закладах сформувався творчий колектив вчителів, небайдужих до головної справи свого життя, що прикладали всі зусилля для гідного навчання і виховання учнів. Особливо яскраво це виявлялося на прикладі Сімферопольської казенної чоловічої гімназії.

У стінах освітніх установ Криму отримували путівку в життя представники різних національностей, конфесій, соціальних груп, що склали гордість і славу. Серед них - І. К. Айвазовський, М. І. Андрусов, М. А. Арендт, К. К. Арцеулов, С. О. Бершадський, М. М. Бетлінг, І. М. Гаспринський, Г. О. Графтіо, С. Е. Дуван, В. Х. Кондоракі, І. В. Курчатов, О. С. Лаппо-Данилевський, С. Я. Маршак, Д. М. Овсянико-Куліковський, М. Д. Папалексі, О. О. Спендіаров, Л. М. Тихомиров, Чобан-Заде Бекір Вагаб Огли та ін.

Висновки

У результаті вивчення, систематизації, і узагальнення архівних, друкованих джерел, наукових і статистичних матеріалів з історії народної освіті Російської імперії в Криму можна зробити наступні висновки. Становлення і розвиток державної освіти загальноросійського типу в Криму наприкінці XVIII - початку XX ст. проходило в рамках розвитку системи освіти Російської імперії, але в той же час мало свої особливості. У кінці XVIII - початку XIX ст. в Криму відбувається створення державної системи народної освіти. У кримських повітах становлення державної системи освіти йшло швидше, ніж в північних повітах Таврійської губернії.

Починаючи з 70-х років XIX ст. Таврійське губернське земство активно сприяло зростанню кількості шкіл. Найбільша кількість учнів навчалася в початкових народних училищах. Міські училища давали більш високий рівень освіти, хоч вони також належали до системи початкового навчання.

На відміну від північних повітів Таврійської губернії шкільна мережа в Криму формувалася інтенсивніше. У порівнянні з материковими повітами в Криму у відсотковому відношенні кількість учнів і вчителів початкових навчальних закладів росла швидше, кількість відмов при прийомі в початкову школу була незначною. На одного вчителя кримських повітів доводилася менша кількість учнів, ніж в північних повітах. Стан більшості шкіл в матеріальному і навчальному відношенні був визнаний «хорошим» і «відмінним». Платня педагогів в Криму була вища, ніж в північних повітах. Педагогічний склад початкових шкіл поповнювався за рахунок вихованців вчительського інституту Феодосії.

Навчальні заклади були дуже обмежені в коштах, але, починаючи з 50-х - 60-х років XIX віку, фінансовий стан поліпшився.

Розвиток мережі початкових навчальних закладів в Російській імперії загалом і в Криму зокрема, дозволяв надалі ввести загальне початкове навчання. Цьому процесу перешкодила Перша світова війна.

Успішно розвивалася і середня освіта в кримських повітах Таврійської губернії. Більшість учнів за своїм соціальним складом були дітьми міщан, дворян, купців і селян, що свідчить про досить демократичний підхід до питання навчання дітей. Серед учнів були представники різних національних груп і конфесій. Аналіз архівних і друкованих джерел дозволяє також зробити висновок про те, що Сімферопольська чоловіча гімназія в 1812-1917 рр. була не тільки найстарішим, але й провідним навчальним закладом Криму, в якому учні діставали освіту високої якості.

У Криму, як і по всій Росії, відбувалося становлення жіночої освіти. Освітні реформи 60 - 70-х років XIX ст. вплинули великим чином на розвиток жіночої освіти, в тому числі і в Криму. Початкова освіта для дівчат стає доступною. За 60-і роки XIX - початок XX ст. кількість дівчат у системі початкової освіти виросла, але ні в одному з повітів не досягло половини від всіх учнів. Проте, відсоток учениць в кримських повітах був вищий, ніж в північних повітах Таврійської губернії. Окрім початкової освіти, розвивалася для дівчат і система середньої освіти.

На початок XX ст. кількість початкових навчальних закладів у державній системі освіти Криму була меншою, ніж в північних повітах, але кількість середніх навчальних закладів і прогімназій була в 1,5 рази більшою в порівнянні з материковими повітами, що свідчить про високий рівень освіти населення. Таким чином, можна стверджувати, що Крим був найбільш розвиненим регіоном губернії в справі народної освіти.

Причинами такого явища, на наш погляд, були: активна участь земств в організації освіти населення, постійна допомога місцевого населення і органів державної влади. Міська влада Криму і земства відпускали значні суми на розвиток народної освіти: підвищували оплату вчителям за їх працю, знаходили гроші на викладання додаткових предметів і іноземних мов, придбання нових книг для бібліотек і навчальних посібників. Навчали дітей запитаним ремеслам, проводили курси підвищення кваліфікації для вчителів, оплачували відрядження педагогів з метою підвищення їх професійного рівня. На освіту кримські міста виділяли з бюджету грошей в 1,5 рази більше в порівнянні з північними повітами. Не можна не враховувати й такий чинник, як сприятливі природні умови. Крим як курортна зона давав можливість поправити здоровя і вчителів, і учнів.

Навчальні заклади Криму отримували різноманітну допомогу від приватних благодійників, але й самі вчителі та учні не залишалися збоку від участі в добродійних заходах.

Велика увага в навчальних закладах Криму приділялася учням неросійського походженн