Державна політика в галузі управління інформаційним ресурсом України - Автореферат

Інформація перетворилася на глобальний незнищенний ресурс людства в цілому та кожної нації зокрема. Стабільність політичної системи залежить від того, як швидко політична еліта отримує інформацію, якою є якість останньої і наскільки оперативно й адекватно вона реагує на цю інформацію. В результаті аналізу інформації про зміни у внутрішньому і зовнішньому середовищі політична еліта розробляє заходи щодо розвитку і збереження стабільності політичної системи держави. Становлення інформаційного суспільства та кардинальний вплив інформаційного розуму на виробництво, управління, свідомість і поведінку людей, на соціальне і політичне життя в цілому актуалізують проблему осмислення інформації як інструмента влади та вироблення такої політики держави, яка б забезпечувала національну безпеку, національні інтереси й суспільний прогрес в цілому в результаті ефективного управління інформаційним ресурсом України. У сучасній політологічній літературі цілком слушно констатується необхідність дослідження соціально-політичних аспектів становлення інформаційного суспільства (праці Д.Бела, Г.Белова, У.Дайзарда, В.Іноземцева, М.Кастельса, К.Мея, Е.Тофлера, Ф.Уебстера), системи інформаційної безпеки (у статтях і монографіях І.Панаріна, А.Стрельцова), інформаційного права (праці А.Агапова, А.Антопольського, Ю.Батурина, І.Бачило, К.Белякова, О.Гаврилова, В.Копилова, Т.Костецької), формування інформаційного простору (в дослідженнях О.Зернецької, О.Дубаса, В.Соловйова, І.Чижа, А.Шевцова та Г.Мернікова), вироблення ефективної інформаційної політики (книги І.Арістової, К.Белякова, В.Брижка, О.Гальченка та Л.Цейтліної, В.Коляденка, О.Литвиненка, Є.Макаренко), розвитку державного управління в галузі інформаційного ресурсу (праці А.Антопольського, І.Бачило, Г.Белова, І.Тиновицької).Перша позиція полягає в тому, що людство вступило у нову еру - інформаційного суспільства, в його основі нова парадигма: суспільство базується у своєму розвитку й прогресивному поступі не на матеріальних, а на постматеріальних цінностях, основною серед яких є інформація, знання. Важливого значення, на думку дисертанта, набуває висновок як зарубіжних, так і вітчизняних учених про те, що, по-перше, держава відіграє істотну роль у забезпеченні демократії інформаційного суспільства, по-друге, єдиною сферою, де держава має залишатися безроздільно панівною, є національна безпека і оборона, а відтак регулювати збереження і адекватне використання інформаційного ресурсу. Аналізуючи існуючі у світі програми, проекти, стратегії інформаційної політики, дисертант виокремлює інваріантні характеристики, які становлять ядро будь-якої концепції переходу до інформаційного суспільства (використання комплексного підходу, заснованого на дотриманні балансу інтересів держави, суспільства, бізнесових кіл, громадян; координуючі зусилля з боку держави, яка здатна захищати інтереси всього суспільства; гуманістична спрямованість концепції має унеможливити ситуації, за яких будь-хто буде “виключений” з інформаційного суспільства, а воно буде розподілене на тих, хто має інформацію, та тих, хто її немає; економіка інформаційного суспільства заснована на знаннях, тому системи освіти і професійної перепідготовки мають забезпечити виконання цих умов, тобто інформаційне суспільство - це суспільство безперервного навчання). У контексті формування нормативно-правової основи державної інформаційної політики постає потреба вирішення таких питань правового регулювання інформаційних ресурсів: роль держави у формуванні та використанні національної інформаційної інфраструктури; визначення і статус державних інформаційних ресурсів; правовий статус інформаційних ресурсів у системах права власності та інтелектуальної власності; оплата використання змістовної інформації з державних інформаційних ресурсів, наданих у загальне користування; використання інформації з обмеженим доступом при міжнародному співробітництві в інформаційній та науково-технічній сфері тощо. У другому підрозділі “Система управління інформаційними ресурсами” автор зазначає, що основними напрямами державної інформаційної політики в цій сфері мають бути: розробка й удосконалення нормативно-правового забезпечення системи управління інформаційним ресурсом і механізми реалізації чинних правових норм; поділ повноважень щодо володіння і розпорядження державним інформаційним ресурсом між органами державної влади й органами місцевого самоврядування; координація діяльності у сфері формування і використання державного інформаційного ресурсу; розробка фінансово-економічних методів регулювання діяльності щодо інформаційного ресурсу; створення державної системи моніторингу стану інформаційного ресурсу; реалізація державних, регіональних і міжгалузевих програм, спрямованих на формування і використання різних категорій інформаційного ресурсу.Для забезпечення ефективного використання національного інформаційного ресурсу необхідно насамперед врегулювати низку проблем: 1) законодавчо визначити правовий режим кожного виду інформації, забезпечивши механізми

ОСНОВНИЙ ЗМІСТ РОБОТИ