Державна політика щодо стратегії розвитку галузі (на прикладі підприємств будівельних матеріалів та житлового будівництва) - Автореферат

Державне управління перехідним станом економіки України може мати два основні напрями: поточне регулювання та керівництво стратегічними змінами (зміна галузевої і технологічної структури економіки, підвищення конкурентоспроможності, зміна структури імпорту-експорту). Зміна структури економіки та стратегії розвитку відбувається в результаті поєднання двох процесів: державного управління (законодавство, індикативне планування, оподаткування, захист внутрішнього ринку, режим амортизації, процентна ставка, курс національної валюти) та стратегічного планування на самих підприємствах (мікрорівень). У звязку з тим, що проблема стратегічного розвитку будівництва в Україні є обширною і комплексною, ми обмежим своє завдання розглядом основних її питань на прикладі підприємств будівельних матеріалів та житлового будівництва. Тема передбачена планом науково-дослідної роботи Української Академії державного управління при Президентові України за комплексним науковим проектом “Державне управління та місцеве самоврядування” ДР №0200U004103 і належить до теми: “Удосконалення державного управління економікою”. Практичне значення одержаних результатів полягає у: створенні комплексу методик для виконання на макрота мезорівнях нової функції управління “обгрунтування державної стратегії розвитку підприємств галузі”; конкретному дослідженні ринку будівельних матеріалів та житлового будівництва в Україні, якими можуть скористатись органи центрального галузевого управління, окремі фірми й підприємства; визначенні основних чинників, що впливатимуть на потребу в житлі в Україні до 2010 р.; побудові довгострокового прогнозу попиту на житло як орієнтиру для визначення стратегії розвитку підприємств будівельних матеріалів та житлового будівництва, напрямів реструктуризації галузі та капітальних вкладень.Обєктами державної стратегії розвитку підприємств галузі можуть бути підприємства як недержавної (у межах структурної політики), так і державної власності. Розроблення державної стратегії розвитку підприємств галузі може складатися з таких етапів: - макродослідження ринку, стану, тенденцій показників і конкурентоспроможності підприємств галузі; Усе це зумовлює особливості розроблення стратегії розвитку підприємств в Україні: - відсутність надійної прогнозної інформації для визначення стратегії, остільки зовнішнє середовище можна характеризувати як недостатньо регульовану систему, в якій відсутнє централізоване управління матеріальними потоками й нена-лагоджене регулювання фінансових потоків (ті ж неплатежі); Зміна структури економіки та стратегії розвитку галузі відбувається шляхом поєднання двох процесів - державного управління (законодавства, оподаткування, захист внутрішнього ринку, процентні ставки, індикативне планування тощо) та стратегічного планування на самих підприємствах (на мікрорівні). Аналіз конкретного обєкта дослідження - галузі будівельних матеріалів та житлового будівництва показав: - у будівництві та виробництві будівельних матеріалів в Україні протягом 1991-1999 рр.

Загальна характеристика роботи

Проведене дослідження й узагальнення його результатів підтверджують гіпотезу й дають підстави зробити такі висновки: 1. Обєктами державної стратегії розвитку підприємств галузі можуть бути підприємства як недержавної (у межах структурної політики), так і державної власності. Щодо останніх вплив може бути прямим через призначення менеджерів або членів правління корпорацій. Державна стратегія розвитку підприємств галузі повинна відбуватись з урахуванням цілей управління Українською державою, хоча вони досі сформульовані лише в загальному вигляді. Як такі, що найближче повязані з державною стратегією розвитку підприємств, можна назвати слідуючі цілі стратегічного управління: - перехід до стійкого економічного розвитку;

- досягнення соціальної стабільності;

- створення для населення середовища проживання, що відповідає потребам його безпеки, матеріальним потребам, історичним та духовним традиціям.

2. Розроблення державної стратегії розвитку підприємств галузі може складатися з таких етапів: - макродослідження ринку, стану, тенденцій показників і конкурентоспроможності підприємств галузі;

- класифікація існуючих підприємств із точки зору конкурентоспроможності й ефективності розвитку на перспективу з використанням інструментів маркетингу;

- довгострокове прогнозування потреби в продукції підприємств галузі, визначення місця галузі в структурі економіки України;

- визначення форм і напрямів державної підтримки наміченої стратегії розвитку підприємств галузі з урахуванням обмеженості ресурсів.

3. Недосконалість (та специфіка) українського ринку блокують необхідні структурні зрушення; держава виявляє недостатню зацікавленість у представленні вітчизняної продукції на внутрішньому ринку, збереженні суміжних галузей, захисті внутрішнього ринку. Практично відсутня державна політика залучення іноземних інвестицій та ефективної приватизації. Усе це зумовлює особливості розроблення стратегії розвитку підприємств в Україні: - відсутність надійної прогнозної інформації для визначення стратегії, остільки зовнішнє середовище можна характеризувати як недостатньо регульовану систему, в якій відсутнє централізоване управління матеріальними потоками й нена-лагоджене регулювання фінансових потоків (ті ж неплатежі);

- управління “за слабкими сигналами”, використання законних і передовсім незаконних способів виживання;

- відсутність капіталів і кадрів, необхідних для визначення й реалізації стратегії розвитку підприємств.

4. Зміна структури економіки та стратегії розвитку галузі відбувається шляхом поєднання двох процесів - державного управління (законодавства, оподаткування, захист внутрішнього ринку, процентні ставки, індикативне планування тощо) та стратегічного планування на самих підприємствах (на мікрорівні). Відправним моментом побудови будь-якої стратегії, а тим більше державної стратегії розвитку підприємств галузі, є аналіз стану виробництва та зовнішнього середовища. Аналіз конкретного обєкта дослідження - галузі будівельних матеріалів та житлового будівництва показав: - у будівництві та виробництві будівельних матеріалів в Україні протягом 1991-1999 рр. стався обвальний спад, що має макропричини та макронаслідки;

- у результаті спаду у великому, але застарілому будівельному комплексі України фактично працюють лише окремі життєздатні елементи, оскільки порушились економічні, а частково й технологічні звязки, випали неконкуренто-спрможні, або ті, що залишились без замовлень ланки;

- із точки зору пристосованості до нових умов підприємства й організації будівельного комплексу можна поділити три групи: А - ті, що мають порівняно нове обладнання, технології, хороший менеджмент, нормально працюють зараз і мають перспективи;

В - підприємства й організації, що мають певний набір факторів виживання, але потребують реконструкції та інвестицій;

С - безнадійні, що підлягають закриттю;

- до груп А і В потрапляють переважно підприємства, що виробляють експортну, або потенційно експортну продукцію, оскільки внутрішній попит на будівельні матеріали падає разом з капітальними вкладеннями. Тому майбутнє галузі будівельних матеріалів залежить від того, як швидко ці підприємства переорієнтуються на експорт і які ніші вони знайдуть собі на зовнішніх ринках (зокрема СНД). Доля підприємств з малотранспортабельною продукцією (стінові матеріали, конструкції) цілком залежить від конкурентоспроможності та динаміки інвестицій у регіонах. Мікрооцінка конкурентоспроможності підприємств галузі будівництва та будівельних матеріалів за показником продуктивності показала, що будівництво та промисловість будівельних матеріалів були неконкурентоспроможними вже в 1990 р.

5. Побудовано дерево причин та економетричні моделі основних факторів скорочення ринку будівельних матеріалів та житлового будівництва. Вони показали, що основними факторами падіння обсягів виробництва будівельних матеріалів у 1991-1998 рр. було зменшення величини ВВП (у % до 1990 р.), сумарних обсягів капітальних вкладень (також у % до 1990 р.) та збільшення частини імпортних будівельних матеріалів на внутрішньому ринку України. Фактор зростання цін на продукцію підприємств будівельних матеріалів виявився несуттєвим. Головними чинниками спаду в житловому будівництві за цей же період були рівень ВВП (у % до 1990 р.) та обсяги капітальних вкладень у житлове будівництво (у % до 1990 р.). Протидіючим фактором - валовий прибуток, змішаний доход (у % до випуску продукції житлового будівництва).

6. Попит на будівельні матеріали залежить від обсягів спорудження житла, а в кінцевому підсумку - від потреби населення України на дострокову перспективу. Аналіз показав, що потреба в прирості житлового фонду, принаймі до 2010 р., визначатиметься соціальними факторами (житло для людей, які його не мають і не володіють коштами для придбання чи спорудження), економічними (значним відставанням у забезпеченості житлом на душу населення від середньоєвропейського рівня, малим відсотком населення, який може самофінансувати поліпшення своїх житлових умов) та техногенними (наявність значного фонду тонкопанельних “хрущовок”, зсуво- та сейсмонебезпечних ділянок забудови).

7. Розроблено методику варіантного розрахунку необхідного приросту житлового фонду, що враховує зазначені групи факторів і до певної міри повязана з класифікацією потреби за А. Маслоу.

8. Основний тягар фінансування житлового будівництва надалі буде нести населення. У прогнозі капітальних вкладень населення в будівництво житла слід враховувати доходи населення в офіційному й тіньовому секторах. При сучасному рівні життя будувати собі житло може незначна частина населення, саме її реальні доходи та попит на житло у найближчі 3-5 років доцільно вивчати.

9. Слід запровадити нові підходи до прогнозування платоспроможного попиту та сегментації ринку будівельних товарів, що грунтується на поєднані в одному процесі макросегментації (тобто виділення сегментів товарів) та мікросегментації (виділення сегментів покупців у сегментах товарів).

Розроблений автором комплекс методик обгрунтування державної стратегії розвитку галузі (на прикладі будівельних матеріалів та житлового будівництва) може знайти практичне застосування на макрота мезорівнях управління.

Оскільки через відсутність необхідних кадрів, методик та інформації вирішення задач стратегічного аналізу та планування не під силу більшості українських підприємств, виконання цих функцій у масштабах галузі з наступним інформуванням підприємств має взяти на себе вища ланка управління. На нашу думку, це можуть бути департаменти стратегічного розвитку галузей які необхідно створити у Міністерстві економіки або в галузевих міністерствах.

1. Любаров В.М. Нові підходи до розробки державної стратегії підприємств будівельних матеріалів та житлового будівництва // Вісн. УАДУ. № 3. 1999. С. 118-123.

2. Любаров В.М. Створення механізму державного регулювання житлового будівництва в Україні до 2010 р. з урахуванням потреб та платоспроможного попиту населення // Вісн. УАДУ. № 4. 1999. С. 292-296.

3. Любаров В.М. Особливості державного регулювання у сфері розробки стратегії розвитку підприємств з виробництва будівельних матеріалів та житлового будівництва // Проблеми наукового забезпечення адміністративної реформи в Україні: Зб. наук. пр. УАДУ / За заг. ред. В.І. Лугового, В.М. Князєва. К.: Вид-во УАДУ, 1999. Вип. 2. В 2 ч. Ч. 1. С. 259-263.

4. Любаров В.М. Макрота мікросегментація ринку житла в Україні // Економ. часоп. 1999. № 10. С. 50-52.

5. Любаров В.М., Довгань Л.Є. Тенденції розвитку та перспективи ринку будівельних матеріалів та житлового будівництва в 1990-1997 рр. в Україні // Експрес-новини: наука, техніка, виробництво. 1997. № 23-24. С. 3-5.

6. Любаров В.М. Тенденції змін у системі забезпечення населення України житлом // Експрес-новини: наука, техніка, виробництво. 1997. № 23-24. С. 5-6.

7. Любаров В.М., Довгань Л.Є. Основні чинники скорочення ринку будівельних матеріалів та житлового будівництва // Експрес-новини: наука, техніка, виробництво. 1997. № 23-24. С. 6-8.

8. Любаров В.М. Економічні, техногенні та соціальні проблеми житлового фонду України // Експрес-новини: наука, техніка, виробництво. 1998. № 3-4. С. 39-41.

9. Любаров В.М., Довгань Л.Є. Прогноз потреби та платоспроможного попиту населення України у житлі до 2010 р. // Експрес-новини: наука, техніка, виробництво. 1998. № 3-4. С. 41-45.

10. Любаров В.М. Формування стратегії розвитку виробництва будівельних матеріалів // Управління організацією: діагностика, стратегія, ефективність: Матеріали IV Всеукр. наук.-практ. конф., 26-28 берез. 1998 р. К.-Трускавець: НТУУ “КПІ”, КНЕУ, ДДПІ, 1998. С. 90.

11. Любаров В.М. Методичні підходи до прогнозування ринку будівельних матеріалів та житлового будівництва // Управління організацією: діагностика, стратегія, ефективність: Зб. матеріалів IV Всеукр. наук.-практ. конф., 26-28 берез. 1998 р. К.-Трускавець: НТУУ “КПІ”, КНЕУ, ДДПІ, 1999. С. 147-153.