Державна політика щодо підвищення рівня та якості життя населення - Автореферат

Досліджено й уточнено змістовні характеристики і співвідношення понять "рівень життя", "спосіб життя" та "якість життя", узагальнено теоретико-методологічні підходи та концепції регуляторного впливу держави на рівень добробуту населення на різних історичних етапах суспільного розвитку, розкрито сутність і систематизовано складові механізму реалізації державної політики щодо підвищення рівня та якості життя населення. При цьому змінилися і пріоритети такого впливу: від захисту інтересів держави і бізнесу до підвищення рівня та якості життя населення. Крім того, науковці все більше уваги приділяють формуванню бажаної для широкого загалу моделі взаємовідносин у ланцюгу "держава - бізнес - населення", а також удосконаленню механізму реалізації державної політики щодо підвищення рівня та якості життя населення, який ґрунтується на досягненнях світової науки і максимально враховує наявну соціально-економічну та політичну ситуацію. Найактивнішими учасниками процесу формування і реалізації державної політики щодо підвищення рівня та якості життя населення є представники системи центральних органів виконавчої влади, між якими здійснено перерозподіл функцій, у т.ч. щодо здійснення регуляторного впливу на окремі верстви населення: Міністерство праці та соціальної політики України - на пенсіонерів, безробітних, інвалідів та ін.; Міністерство економіки України, галузеві міністерства - на працездатне населення; Національний банк України - на власників депозитів і кредитів; Міністерство закордонних справ України, Державна міграційна служба України - на трудових мігрантів; Антимонопольний комітет України, Державний комітет з питань регуляторної політики та підприємництва, Державна податкова інспекція України - на субєктів підприємницької діяльності тощо. Проведені дослідження дають змогу зробити такі висновки: а) з розвитком суспільства населення підвищує вимоги до рівня та якості споживаних благ; б) за всіх часів була наявною диференціація населення за рівнем їхнього життя, що зумовлено нездатністю держави (небажанням чиновників) забезпечити справедливий розподіл ресурсів та результатів їх використання; в) добробут громадян залежав не лише від їх особистих якостей, а й від волі місцевої влади та правителів тих країн, які раніше контролювали цю територію; г) багатії обєднуються для збереження влади і капіталів, а також для утримання в покорі менш забезпечених верств населення; д) майновий стан населення впливає на його самопочуття і соціальну адаптацію за нових умов.Одержані в ході дослідження результати в сукупності розвязують науково-практичну проблему вдосконалення механізму реалізації державної політики щодо підвищення рівня та якості життя населення, що дозволило сформулювати такі висновки: 1. Запобігти їм можна завдяки вдосконаленню механізму реалізації державної політики щодо підвищення рівня та якості життя населення - штучно створеної системи, яка, відповідно до базових принципів і функцій управління, за допомогою доступних методів і засобів, здійснює регуляторний вплив на суспільство та субєктів господарювання, завдяки чому забезпечує ефективне функціонування цієї системи для досягнення визначеної мети (задоволення усе зростаючих потреб населення) й розвязання суперечностей, які виникають між субєктами і обєктами державного регулювання. На різних історичних етапах суспільного розвитку застосовувались відповідні теоретико-методологічні підходи та концепції регуляторного впливу держави на рівень добробуту населення, які передбачають усунення вад ринку, пошук дієвих засобів підтримки наймеш захищених верств населення та формування бажаної для широкого загалу моделі взаємовідносин у ланцюгу "держава - бізнес - населення". Існуюча нині в Україні диференціація населення за рівнем його добробуту є наслідком як історичної спадщини (успадкована від попередніх поколінь), так і сучасних причин (популізму в формуванні соціальної політики держави, використання окремими індивідами переваг тіньової економіки, нерегульованої трансформації форм власності, макроекономічної нестабільності тощо), що вимагає від держави більш зваженого регулювання суспільних процесів. Моніторинг рівня та якості життя населення як результат регуляторного впливу держави доцільно здійснювати на макро-та макрорівні з використанням запропонованої системи соціальних індикаторів, яка охоплює 31 показник, що обєднано в шість груп: макроекономічні показники; показники доходів і витрат населення; соціально-демографічні показники; показники розвитку соціальної сфери; показники, які надають загальну уяву про умови проживання населення; індикатори соціальної напруги і безпеки.

регуляторний державний бідність суспільний

Одержані в ході дослідження результати в сукупності розвязують науково-практичну проблему вдосконалення механізму реалізації державної політики щодо підвищення рівня та якості життя населення, що дозволило сформулювати такі висновки: 1. Через превалювання економічних інтересів бізнесу над соціальними та нездатність держави (небажання чиновників) забезпечити справедливий розподіл ресурсів і результатів їх використання збільшується розрив між багатими і бідними, а з тим - загострюються соціально-економічні протиріччя між окремими верствами населення. Запобігти їм можна завдяки вдосконаленню механізму реалізації державної політики щодо підвищення рівня та якості життя населення - штучно створеної системи, яка, відповідно до базових принципів і функцій управління, за допомогою доступних методів і засобів, здійснює регуляторний вплив на суспільство та субєктів господарювання, завдяки чому забезпечує ефективне функціонування цієї системи для досягнення визначеної мети (задоволення усе зростаючих потреб населення) й розвязання суперечностей, які виникають між субєктами і обєктами державного регулювання.

2. На різних історичних етапах суспільного розвитку застосовувались відповідні теоретико-методологічні підходи та концепції регуляторного впливу держави на рівень добробуту населення, які передбачають усунення вад ринку, пошук дієвих засобів підтримки наймеш захищених верств населення та формування бажаної для широкого загалу моделі взаємовідносин у ланцюгу "держава - бізнес - населення".

3. Рівень та якість життя населення залежать від особистісних якостей індивідів (стану здоровя, навичок, знань та ін.), що знаходять свій прояв у їхній здатності не лише формувати взаємовідносини з родиною, трудовим колективом та іншими членами суспільства, а й реагувати на вплив ринкового механізму та механізму державного регулювання. Для підвищення рівня добробуту населення держава використовує всі доступні методи і засоби регуляторного впливу, які разом з ринковими механізмами регулювання, спрямовані на створення сприятливих умов для економічного розвитку.

4. Існуюча нині в Україні диференціація населення за рівнем його добробуту є наслідком як історичної спадщини (успадкована від попередніх поколінь), так і сучасних причин (популізму в формуванні соціальної політики держави, використання окремими індивідами переваг тіньової економіки, нерегульованої трансформації форм власності, макроекономічної нестабільності тощо), що вимагає від держави більш зваженого регулювання суспільних процесів. При цьому особливе занепокоєння викликає недотримання конституційних гарантій прав та свобод людини і громадянина, закріплення в суспільстві думки про сумнівність походження первинних капіталів вітчизняних багатіїв, збереження кримінальних форм діяльності (штучних банкрутств підприємств, рейдерства, хабарництва), нехтування вимогами щодо кредитоспроможності позичальників.

5. Моніторинг рівня та якості життя населення як результат регуляторного впливу держави доцільно здійснювати на макро- та макрорівні з використанням запропонованої системи соціальних індикаторів, яка охоплює 31 показник, що обєднано в шість груп: макроекономічні показники; показники доходів і витрат населення; соціально-демографічні показники; показники розвитку соціальної сфери; показники, які надають загальну уяву про умови проживання населення; індикатори соціальної напруги і безпеки. При цьому порівняння фактичних і гранично-критичних значень досліджуваних показників є підставою для прийняття державно-управлінських рішень, спрямованих на економічний розвиток і підвищення рівня добробуту населення.

6. Попри в цілому позитивні зміни (зменшення масштабів бідності, зростання рівня заробітної плати та скорочення заборгованості з її виплати, зрівняння мінімальної заробітної плати та прожиткового мінімуму для працездатних осіб тощо), в Україні й надалі (особливо на тлі світової фінансової та внутрішньої економічної кризи) має місце низька результативність регуляторного впливу держави на рівень добробуту населення (у т.ч. реалізації Стратегії подолання бідності), про що наочно свідчить таке: диспропорції в розвитку окремих галузей та регіонів, невідповідність темпів економічного зростання та доходів населення, масштабна бідність, збагачення переважно заможних верств населення, висока залежність добробуту малозабезпечених його верств від соціальних виплат і рівня трудових доходів і зайнятості, використання моделі "дешевої робочої сили", наявність проблем з розвитком систем освіти і охорони здоровя та зі збереженням купівельної спроможності поточних доходів і заощаджень. При цьому більшість людей позбавлена можливості зберігати традиційний тип харчування, поліпшувати умови життєдіяльності, мати гідні трудові доходи, підтримувати належний стан здоровя, отримувати бажану освіту, задовольняти свої довгострокові потреби тощо.

7. Задля підвищення рівня та якості життя населення необхідно вдосконалити механізм державного регулювання суспільних процесів, що передбачає перехід на інноваційно-інвестиційну модель розвитку національної економіки, посилення державної підтримки її реального сектора, неприпустимість нераціонального використання бюджетних (у т.ч. запозичених) коштів, накладення мораторію на подальшу трансформацію форм власності, проведення детінізації доходів населення, розмежування бізнесу і влади.

8. Асиметрична відповідальність різних верств населення за порушення законодавства є відображенням низької дієвості правових і соціальних норм, а відтак, передумовою підвищення юридичної та соціальної відповідальності не лише органів державної влади та бізнесу, а й окремих індивідів. Саме тому зростає актуальність розбудови соціально відповідального суспільства, в якому саме громадянин (з його правами й обовязками, потребами і можливостями, проблемами і засобами їх вирішення) має стати не лише пріоритетом для суспільства, а й субєктом соціальної відповідальності.

9. На сьогодні в Україні надзвичайної актуальності набуває реалізація національної стратегії запобігання бідності, яка містить комплекс дієвих заходів, за такими основними напрямами: подолання бідності, попередження бідності, підвищення рівня добробуту населення. Стратегія має бути реалізована в три етапи, кожний з яких передбачає досягнення відповідних операційних цілей, а саме: перший (2010-2012 рр.) - попередження збідніння населення унаслідок негативного впливу економічної кризи; другий (2013-2015 рр.) - підвищення рівня реальних доходів населення, ліквідація проявів крайньої бідності; третій (2016 р. і надалі) - доведення рівня добробуту населення України до стандартів високорозвинених країн світу, надання кожній працездатній особі можливості своєю працею та ініціативою створювати власний і сімейний добробут, а непрацездатним громадянам - належне (виходячи із наявних можливостей держави) соціальне забезпечення.

10. Формування комплексного (а не окремих, як це було донині) механізму реалізації державної політики щодо підвищення рівня та якості життя населення обумовлює необхідність послідовного вирішення економічних і соціальних проблем, що накопичені в країні завдяки застосуванню відмінних методів і засобів державного регулювання за напрямами, визначеними національною стратегією запобігання бідності. Для цього необхідно зробити таке: комплексно оздоровити українську економіку; установити мінімальну заробітну плату на рівні, що перевищує прожитковий мінімум для працездатних осіб; перейти до моделі "дорогої робочої сили" з одночасним упровадженням єдиного соціального внеску, податку на багатство і підвищення неоподаткованого мінімуму доходів громадян до рівня прожиткового мінімуму для працездатних осіб; забезпечити доступність для широкого загалу освітніх і якісних медичних послуг, а також розвиток соціальної інфраструктури; припинити політичні чвари і спрямувати зусилля усіх гілок влади на доведення рівня та якості життя населення України до стандартів високорозвинених країн; консолідувати зусилля і ресурси всіх гілок державної влади, бізнесу, громадських обєднань та окремих громадян задля підвищення рівня та якості життя населення.

Подальші дослідження у даному напрямі науки державне управління мають здійснюватись з урахуванням одержаних результатів та сформульованих висновків стосовно вдосконалення механізму реалізації державної політики щодо підвищення рівня та якості життя населення.

1. Мельниченко О.А. Підвищення рівня та якості життя населення: механізм державного регулювання : / О.А. Мельниченко. - Х. : Вид-во ХАРРІ НАДУ "Магістр", 2008. - 232с.

2. Мельниченко О.А. Державне регулювання рівня та якості життя сільського населення та механізми державного впливу на соціально-економічне становище регіону / О.А. Мельниченко // Механізми ефективного розвитку економіки аграрної сфери АПК України: / кол. авт. ; за заг. ред. Л.М. Анічина. - Х. : Вид-во ХАРРІ НАДУ "Магістр", 2006. - С. 139-148.

3. Мельниченко О.А. Державне регулювання трансформації власності в аграрній сфері / О.А. Мельниченко // Регіональна політика розвитку аграрної сфери: / кол. авт. ; за заг. ред. Г.І. Мостового. - Х. : Вид-во ХАРРІ НАДУ "Магістр", 2004. - С. 29-44.

4. Мельниченко О.А. Бідність: поняття та визначення статусу / О.А. Мельниченко // Актуальні проблеми державного управління: зб. наук. пр. - Дніпропетр. : Вид-во ДРІДУ НАДУ, 2006. - Вип. 1 (23). - С. 48-56.

5. Мельниченко О.А. Боротьба з бідністю як складова передвиборчих програм на парламентських перегонах у 2006 році / О.А. Мельниченко // Актуальні проблеми державного управління : зб. наук. пр. - Дніпропетр. : Вид-во ДРІДУ НАДУ, 2006. - Вип. 4 (26). - С. 123-130.

6. Мельниченко О.А. Витоки бідності та тенденції її поширення / О.А. Мельниченко // Теорія та практика державного управління : зб. наук. пр. - Х.: Вид-во ХАРРІ НАДУ "Магістр", 2006. - Вип. 1 (14). - С. 151-158.

7. Мельниченко О.А. Вплив валютних курсів на реальні доходи населення / О.А. Мельниченко // Теорія та практика державного управління : зб. наук. пр. - Х. : Вид-во ХАРРІ НАДУ "Магістр", 2005. - Вип. 2 (11). - С. 174-181.

Размещено на .ru