Держава і особистість - Лекция

Складні звязки держави і особистості проявляються в наділенні особистості правами, свободами, в покладенні на неї юридичних обовязків, що і складає правовий статус особистості. Одні автори вважають, в структуру правового статусу особистості, крім прав, свобод та обовязків, необхідно доповнити законними інтересами громадян, інші - юридичною відповідальністю; треті - крім названих елементів включають: - Правові принципи і норми, що встановлюють цей статус. Це єдиний для громадян статус, в ньому не прийнята до уваги специфіка, особливості буття субєктів права (переміщення по службі, сімейний стан, стан здоровя тощо), як і не враховані в ньому існуючі для субєктів права (специфічні категорії субєктів права - студенти, учасники ВВВ тощо) пільги, права, обовязки (що відображено в законодавчих актах). Декларація незалежності США (1776р.) висловила фундаментальний принцип, на якому заснована демократична форма правління: «Ми вважаємо самоочевидною істиною, що всі люди створені рівними, що вони наділені Творцем певними невідємними правами, серед яких право на життя, свободу та прагнення до щастя». Французька Декларація прав людини і громадянина (1789 р.) виклала «природні, невідчужувані і священні права людини»: особиста свобода, власність, безпека і опір гнобленню; необмеженість сфери вияву свободи людини й обмеженість сфери дії державної влади; притягнення до кримінальної відповідальності лише на підставі закону (немає злочину, не вказаного в законі; немає покарання, не вказаного в законі), презумпція невинності, свобода поглядів, думки, слова та преси, яка захищається «погрозою відповідальності за зловживання цією свободою», та ін.З моменту визнання цих прав кожна людина одержала певний правовий статус відповідно до міжнародного гуманітарного і, разом з ним, національного права. Міжнародний білль прав людини (Хартія прав людини), що проголошує невідємні права і основні свободи людини. Угоди, спрямовані на запобігання злочинів, що ведуть до грубих масових порушень прав людини, / покарання за них (Конвенція про незастосування строку давнини до військових злочинів проти людства від 26.10.1968 р., Конвенція про запобігання злочинів геноциду і покат: рання за нього від 09.12.1948 р.); Конвенції, спрямовані на захист груп населення, що вимагають особливої турботи з боку держави (Конвенція про права дитини 1989 р., Конвенція про охорону материнства 1952 р., Конвенція про статус осіб без громадянства 1954 р. та ін.); У Європейському суді з прав людини підлягають захисту такі права і свободи: право на життя; заборона катувань і нелюдського та принижуючого людську гідність поводження і покарання; заборона рабства, підневільного стану примусової чи обовязкової праці; право на свободу і безпеку; право на незалежний і неупереджений суд та демократичні процесуальні права; право на повагу особистого і сімейного життя; недоторканність житла і таємниці листування; свобода думки, совісті і релігії; свобода висловлення своєї думки; свобода мирних зборів і асоціацій; право одружуватися; право на діючі засоби захисту порушених прав.

План

1. Правовий статус особистості: поняття, структура, види.

2. Система основних прав і свобод людини і громадянина.

3. Історія ідеї прав людини. Теорія трьох поколінь прав людини.

4. Міжнародні стандарти прав людини. Міжнародні акти про права людини.

5. Форми правового захисту прав людини.

1.