Дереворізи кириличних книг Галичини XVII ст. та відображення в них образів Христа і Богородиці - Автореферат

Надзвичайно важливе місце в образотворчому мистецтві у той час завоювала ґравюра, що розвивалася, черпаючи з життєдайного джерела місцевих традицій, жваво підхоплювала й розвивала свіжі творчі ідеї, широко залучала до обігу та інтерпретувала західноєвропейський художній досвід, торуючи тим шлях новим формам мистецького вислову. Галицька ґравюра знаходилася в епіцентрі історично визначальних процесів духовного життя тогочасної України. У науковій літературі належним чином не представлені праці, де б цілісно та неупереджено розглядалося формування та розвиток у ґравюрі кириличних книг Галичини основних образів - образів Христа й Богородиці. Комплексне вивчення обраної теми дозволить простежити мистецькі особливості галицької ґравюри, сприятиме глибшому пізнанню національної художньої спадщини. еволюція та художні особливості образів Христа і Богородиці у дереворізах кириличних книг Галичини XVII ст. розглядаються як автономна, непідпорядкована іншій проблема досліджень, через призму якої зясовується широке коло питань, повязаних як із художньою, так і філософською природою мистецтва доби маньєризму та бароко;Однак, ранні дослідження української ґравюри, що проводилися у рамках тодішньої методології, розглядали ґравюру в історичному контексті, лиш зазначаючи місце її у художньому стилі епохи. Запаска (1971), в якій дослідник розглядає книгу як єдине художньо-конструктивне ціле, аналізує основний корпус україно-, польсько-і латиномовних видань українських друкарень XVI-XVIII ст., зосереджуючи увагу на особливостях ґрафічного образу книги. Дослідник детально розглядає засоби бароко та формування його образної мови, характеристику стилю, відображення його у ґравюрі. Останнім часом в провідних наукових установах України було захищено кілька дисертацій, тісно повязаних із проблемою, серед них - докторська В. Серед праць, присвячених розвитку іконоґрафії у книзі та ґравюрі підкреслимо праці Л.Дослідженя ґравюр кириличних друків Галичини XVII ст., як непересічного та цілісного явища духовного життя у компаративному контексті аналогічних явищ, аналіз комплексу проблем, повязаних із художньою еволюцією основних образів, якими у дереворізах виступають образи Христа і Богородиці, дає підстави для наступних висновків. На мистецькому рівні видань погано позначилися намагання здешевити книгу, перевидання, повторення художніх оздоб, малі формати тощо. Внаслідок загострення конфлікту між католицькою та православною Церквами та по мірі засвоєння гуманістичних ідей, в українському образотворчому мистецтві визріла низка важливих проблем, серед яких визначними були: ставлення до власної традиції і канону; шляхи синтезу індивідуального, інситного з колективним та канонічним; проблема переосмислення візантійського мистецтва у Західній та Східній Церкві. Суголосно розвитку духовного життя, в образотворчому мистецтві росте зацікавлення національними святими, активізується розвиток образів, культ та іконоґрафія яких повязана з патріотичними ідеями ствердження національної держави та Церкви. Художньо-тематична розробка образу Христа у дереворізах кириличних книг Галичини XVII ст. відзначається більшою полярністю, що полягала або у безпосередньому копіюванні іконописного першозразка, або ж у ґрунтовному відході від нього у титульних рамках чи розробці образу на основі західноєвропейських зразків.

2. Основний зміст роботи

Дослідженя ґравюр кириличних друків Галичини XVII ст., як непересічного та цілісного явища духовного життя у компаративному контексті аналогічних явищ, аналіз комплексу проблем, повязаних із художньою еволюцією основних образів, якими у дереворізах виступають образи Христа і Богородиці, дає підстави для наступних висновків.

Особливе місце у розвитку українського ґраверства належить Галичині. Галицькими майстрами було вироблено багатий арсенал своєрідних, лише їм притаманних формально-образних виражальних засобів, композиційних, змістових та іконоґрафічних прийомів, що надавало галицькій ґравюрі самобутності.

У книжковій ґравюрі Галичини знайшли своє відображення передові для свого часу суспільно-політичні ідеї, що набули філософської та естетичної кодифікації у творах ведучих митців. Вплив друкарських осередків на еволюцію художньо-образної системи та втілення у ґравюрі образів Христа і Богородиці був значним і суперечливим. На мистецькому рівні видань погано позначилися намагання здешевити книгу, перевидання, повторення художніх оздоб, малі формати тощо.

Внаслідок загострення конфлікту між католицькою та православною Церквами та по мірі засвоєння гуманістичних ідей, в українському образотворчому мистецтві визріла низка важливих проблем, серед яких визначними були: ставлення до власної традиції і канону; шляхи синтезу індивідуального, інситного з колективним та канонічним; проблема переосмислення візантійського мистецтва у Західній та Східній Церкві. Суголосно розвитку духовного життя, в образотворчому мистецтві росте зацікавлення національними святими, активізується розвиток образів, культ та іконоґрафія яких повязана з патріотичними ідеями ствердження національної держави та Церкви.

Особливістю розробки образів Христа й Богородиці у книжковій ілюстрації Галичини є співзвучність їх актуальним впливам Західної Європи, її тематиці та іконоґрафії при одночасному збереженні архаїзуючих мотивів візантіїзму та місцевих традицій. Незважаючи на певний занепад ґраверства наприкінці XVI Ict., галицькій ґравюрі завдячуємо введенням та адаптації в українському мистецтві нової стилістики та нових іконоґрафічних схем із мистецтва західноєвропейського. Одночасно із нововведеннями у заставках і титулах побутували найархаїчніші зображення, що ґрунтувалися на візантійських адоративних образах. Еволюція канонічних сакральних сюжетів відбувалася поступово, часто шляхом введення до них побутових деталей та переосмисленням самого канону, значення якого для книжкової оздоби неоднозначне.

Як було встановлено, інтерпретація адоративних образів Христа й Богородиці у книжкових ілюстраціях набувала особливих форм та характерних ознак, що підпорядковувалися кільком виразним чинникам, серед яких творча індивідуальність майстра та його професійний вишкіл. Класичні канонічні схеми підпорядковувались специфіці дереворізу, особливостям книжкової ілюстрації та архітектоніці книги.

Серед адоративних образів у книжковій ілюстрації більша увага митців була звернена до розробки образу Богородиці. Однак, хоча розробка образу Богородиці і відзначається більшим типологічним розмаїттям, йому притаманна деяка консервативність. Художньо-тематична розробка образу Христа у дереворізах кириличних книг Галичини XVII ст. відзначається більшою полярністю, що полягала або у безпосередньому копіюванні іконописного першозразка, або ж у ґрунтовному відході від нього у титульних рамках чи розробці образу на основі західноєвропейських зразків. Інспіровані адоративними образами композиції на титульних рамках відрізняються від іконописних чи інших, поширених у сакральному мистецтві.

Протягом XVII ст. спостерігається відміна у трактуванні адоративних та житійних канонічних образів Христа і Богородиці. Однак, навіть у творах із найархаїчнішою стилістикою знайшли відображення тогочасні наукові дослідження, що проявилося у трактуванні тла, застосуванні перспективи, анатомічній правильності та достовірності рухів персонажів, появі характерного та емоційно забарвленого портрету.

Змушена підкорятися тексту, логіці викладу, структурі та образу книги, обмежена у засобах, книжкова ґравюра виробляла власні технологічні прийоми. Ґравюра породжувала нову іконоґрафію, якої не знали інші види мистецтва, а відому пристосовувала до вимог книги і переробляла. Важливу роль у розвитку художньо-образної системи книжкової ілюстрації відіграло пристосування класичних та канонічних зразків до книги друкованої. Майстри галицької ґравюри XVII ст. володіли та вільно оперували комплексом художньо-зображальних прийомів. Композиційна розробка більшості сцен у дереворізах кириличних книг Галичини XVII ст. на противагу Києву відрізняється вишуканим ґрупуванням. Прагнучи наблизити канонічну подію до життя, митці оволоділи прийомом зміщення змістових акцентів, що вводило глядача у композиційну схему. Під впливом нових гуманістичних ідей та поглиблення спостережень за навколишнім світом декоративно трактовані обєкти-знаки трансформувалися у життєві чи побутові, символічне трактування архітектури еволюціонувало у реалістичне, одночасно деякий час зберігаються архаїчні елементи, що вже втратили функціональність та символічне навантаження, але присутні як атавізми, як традиційний елемент композиції.

Протягом XVII ст. у дереворізах кириличних книг Галичини типовою залишається деяка театральність композиції, що відзначається характерним розміщенням головних дійових осіб на першому плані. Використання архаїзуючих принципів компонування, як і деякі інші елементи художньої виразності твору, слід зараховувати до свідомого чи спонтанного використання типових канонізованих прийомів, що мали свідчити про тяглість традиції та національну своєрідність.

Проведений аналіз шляхів еволюції галицької ілюстрації з кириличних друків, як складової частини українського мистецтва XVII ст., демонструє процес органічного розвитку національної традиції в нових історичних умовах. В ґрафіці, як у духовній культурі загалом, відбувається наростання ролі елементів західноєвропейського походження, що особливо помітно у професійних майстрів Галичини. Проте навіть тут західний елемент становив лиш одну із складових процесу творення нової релігійної мистецької культури і лягав на самобутній місцевий ґрунт.

1. Проблематика та стилістика книжкової гравюри Галичини XVI-XVIII ст. // Вісник ЛАМ. - Львів, 1998. - С. 139-148.

2. Образ Розпяття у дереворізах кириличних книг Галичини XVII ст. // Мистецькі обрії’ 99 / Академія мистецтв України. - К., 2000. - С. 64-73.

3. Формування образу Покрови Богородиці в галицькій книжковій гравюрі XVII ст. // Народознавчі зошити. - Львів, 2000. - С. 664-668.

4. Львівська друкарня Степана Дропана середини XV ст. - вигадка чи реальність? // Українська культура. - К., 2001. - № 3. - С. 34-36.

5. Еволюція канонізованих образів у дереворізах кириличних книг Галичини XVIICT. // Мистецтвознавство. - Львів, 2000. - С. 133-137.

6. Книгоиздательские взаимосвязи между Украиной и Россией в XVII в. // Научный вестник Украинского исторического клуба. - Т. III. - Москва, 1999. - С. 197-198.

7. Краківська друкарня Швайпольта Фіоля 1491 року як початок українського книгодрукування // Наукові записки УАД. - Львів, 2000. - №2. - С.98-101.

8. Використання книжкової гравюри для уточнення датування фрагментів розписів церкви Воздвиження у Дрогобичі // Дрогобицькі храми Воздвиження та святого Юра у дослідженнях. - Дрогобич, 2000. - С. 69-74.

9. Розвиток традиційних іконографічних схем зображення Христа в гравюрах кириличних друків Галичини 16-17ст. // Поліграфія та видавнича справа. - Львів, 1999. - С. 289-294.

10. Віленські гравюри Петра Мстиславця в Галичині - погляд постмодернізму // Палітра друку. - Львів, 1999, № 2. - С. 77-79.

11. Франциск Скорина та спроби раннього українського книгодрукування // Палітра друку. - Львів, 1999, № 6. - С. 80.

12. Українські впливи на оформлення московських книг у XVII столітті // Друкарство. - № 2 (31), 2000. - С.20-21.

13. Кириличне друкарство Західної Європи в час Ренесансу // Друкарство. - № 5 (34), 2000. - С. 20-21.

14. Розвиток іконографії сцен Різдва, Благовістя та Успіння Богородиці у гравюрах галицьких кириличних друків XVII ст. // Наукові праці НБУВ. - К.: НБУВ, 1999. - С. 178-189.

15. Галицька гравюра XVI-XVIII ст. Формування стилю та розвиток сюжетів у взаємодії культурних традицій з новаціями // Галич і галицька земля у державотворчих процесах України. Івано-Франківськ - Галич, 1998. - С. 162-165.

16. Звязки народної орнаментики з книжковою графікою епохи Барокко // Регрес та регенерація в народному мистецтві. - Київ, 1996. - С. 45.

Размещено на .ru