Аналіз і оцінка категорії ідентифікації як методу наукового пізнання. Зіставлення пізнавальних процедур даного методу, застосовуваних дослідниками, із самоідентифікацією індивідів, соціальних груп у реальному процесі їх самовизначення в суспільстві.
На важливість цієї проблеми звернено особливу увагу в Програмі «Україна-2010», в якій є окремий пункт під назвою «Проблеми індивідуальної, соціальної та громадянської самоідентифікації населення України». Соціальна ідентифікація як спосіб пізнання набуває дедалі більшого значення у філософських дискусіях та емпіричних соціальних дослідженнях. Актуальні проблеми розвитку українського суспільства, повязані з руйнуванням старих засобів і становленням нових мотиваційних структур ідентифікації, переорієнтацією людей у соціальному просторі кризового суспільства, змінами соціальних позицій, статусів і ролей, посідають чільне місце у тематиці досліджень Інституту соціології НАН України. Вже перші публікації 90-х років і висновки з досліджень процесів ідентифікації та самоідентифікації дають змогу наближатися до більш адекватного пізнання соціальної трансформації нашого суспільства. Ядова «Альтернативи соціальних перетворень у російському суспільстві», у межах якого розглядають питання пізнання соціальних процесів, реідентифікації особистості, саморегуляції й прогнозування на цьому грунті соціальної поведінки особистості, особливості соціальної ідентифікації на різних стадіях життєвого циклу індивіда, семантичні простори соціальної ідентичності та соціальну ідентифікацію у процесах стратифікаційної мобільності.Ідентифікація як щабель і спосіб пізнання, як чуттєво-когнітивний процес формування спільнот і солідарностей, обєднання і соціальних рухів, партій являє собою один із головних засобів соціалізації особистості, важливий елемент культури, розповсюдження й поглиблення у суспільстві загальнолюдських та соціально-групових моральних цінностей і норм взаємодії, відносин між людьми. В першому параграфі цього розділу «Ідентифікація як філософська категорія» зазначається, що у процесі ідентифікації виникає певна ідентичність, тобто сукупність повторюваних, відповідних саме цій особистості або певній соціальній ролі, групі характерних ознак, наявність яких складає міру цього явища, а втрата ідентичності означає руйнування цілісності особистості або перехід до іншої соціальної ролі. При цьому процес ідентифікації як спосіб набуття підтримки й збереження ідентичності, тобто відповідності певної системи ознак, що дозволяють зараховувати індивіда до того чи того типу людей, до тієї чи тієї соціальної групи, грунтується, з одного боку, на соціальному контролі за реалізацією експектацій (очікувань) оточення, а з іншого - на особистісних базових якостях індивіда, які уможливлюють певний різновид його діяльності, поведінки, стилю життя. З одного боку, це ототожнення індивідів з групою, а з іншого - це розпізнавання в оточенні ознак ідентифікації, за якими особистість може ідентифікувати себе, використовуючи статево-вікові, психічні, моральні, естетичні індикатори, за якими люди визначають своє коло спілкування і взаємодії. На підставі вивчення сучасних теоретичних та емпіричних досліджень доведено, що він являє собою комплекс логіко-епістемологічних процедур: визначення та відбір ідентифікаційних індикаторів - «ознак сутнісних властивостей» та ознак-символів приналежності індивіда до групи; порівняння ознак ідентифікованого обєкта з властивостями тієї групи, до якої визначено його приналежність; дедуктивне перенесення знань з певного типу явищ на обєкт ідентифікації; висновок про ідентичність (тотожність і належність) обєкта до певної групи явищ.Це виявлення не просто тотожності чи самототожності соціальних явищ, це - важливий момент міжособистісних і групових відносин на підставі емоційного сприйняття і раціонального усвідомлення індивідами і групами солідарності або відчуження, поділу людей на тих, хто входить в певне коло, й тих, хто є іншим, чужим або ворожим стосовно тієї верстви, з якою людина ідентифікує себе. Їх поділяють на дві групи: одні з них визначають істотні властивості, які дозволяють ідентифікувати певну особистість з певною соціальною групою, а інші розглядають як ознаки-символи, які вказують на приналежність до своєї спільноти. Процес ідентифікації є двобічним, в якому відбувається, з одного боку ототожнення індивіда з групою, а з іншого - розпізнавання ним у своєму соціальному оточенні тих ознак, за якими особистість може ідентифікувати себе з певною групою, використовуючи статево-вікові, моральні, економічні, політичні та естетичні індикатори, за якими люди визначають своє коло спілкування і взаємодії. Реалізуючи себе як полісоціальний процес, соціальна ідентифікація (групова, корпоративна, колективна) за умов сучасної кризи суспільства має тенденцію до обмеження сімєю, друзями та партнерами по роботі, а самоідентифікація з більш широкими спільнотами (з нацією, державою, країною) відходить у суспільній свідомості на другий план. Ці процедури включають класифікацію суттєвих і несуттєвих ознак феномена і групи явищ, ототожнення і розрізнення їхніх властивостей, поширення знань про групи явищ на окремий феномен та умовисновок про можливість залучення цього феномена до певного класу явищ і процесів.
План
Основний зміст роботи
Вывод
1. Ідентифікація є складним пізнавальним процесом визначення причетності індивіда до певної спільноти. Це виявлення не просто тотожності чи самототожності соціальних явищ, це - важливий момент міжособистісних і групових відносин на підставі емоційного сприйняття і раціонального усвідомлення індивідами і групами солідарності або відчуження, поділу людей на тих, хто входить в певне коло, й тих, хто є іншим, чужим або ворожим стосовно тієї верстви, з якою людина ідентифікує себе.
2. Метод ідентифікації передбачає визначення сукупності ознак, що складають системну цілісність ідентичності. Ці ознаки можна розглядати як індикатори становлення ідентичності. Їх поділяють на дві групи: одні з них визначають істотні властивості, які дозволяють ідентифікувати певну особистість з певною соціальною групою, а інші розглядають як ознаки-символи, які вказують на приналежність до своєї спільноти.
Процес ідентифікації є двобічним, в якому відбувається, з одного боку ототожнення індивіда з групою, а з іншого - розпізнавання ним у своєму соціальному оточенні тих ознак, за якими особистість може ідентифікувати себе з певною групою, використовуючи статево-вікові, моральні, економічні, політичні та естетичні індикатори, за якими люди визначають своє коло спілкування і взаємодії.
3. Реалізуючи себе як полісоціальний процес, соціальна ідентифікація (групова, корпоративна, колективна) за умов сучасної кризи суспільства має тенденцію до обмеження сімєю, друзями та партнерами по роботі, а самоідентифікація з більш широкими спільнотами (з нацією, державою, країною) відходить у суспільній свідомості на другий план. Тому особистість змушена розвязувати гострі протиріччя між процесами інтроекції (засвоєння індивідом нових соціально-моральних цінностей) та природним прагненням зберегти свою цілісність (ідентичність) за кризових умов.
4. Сучасні соціальні дослідження неможливі без застосування техніки й процедур методу ідентифікації, які передбачають встановлення відповідності феномена, що розпізнається, з певною групою близьких за змістом соціальних явищ. Ці процедури включають класифікацію суттєвих і несуттєвих ознак феномена і групи явищ, ототожнення і розрізнення їхніх властивостей, поширення знань про групи явищ на окремий феномен та умовисновок про можливість залучення цього феномена до певного класу явищ і процесів.
Розвязання проблеми методу ідентифікації означає підведення епістемологічної бази під дослідження реальних соціальних процесів, що впливають на формування страт, політичних партій та рухів.
Отже, проблеми пізнання соціальної ідентифікації охоплюють усі сфери суспільних відносин, відображають зростання ролі субєктивного чинника в історії й тому потребують подальшого і поглибленого соціально-філософського осмислення.
Основні положення дисертації викладено у публікаціях
1..Ідентифікація як соціальний процес // Мультиверсум. Філософський альманах: Зб. наук праць. Відп. ред. В.В. Лях. - Вип. 1. - К.: Стилос, 1998. - С. 182-192.
2.Ідентифікація як метод наукового пізнання // Мультиверсум. Філософський альманах: Зб. наук праць. Відп. ред. В.В. Лях. - Вип. 1. - К.,: Стилос, 1998. - С. 192-202.
3. Соціальна ідентифікація як основа формування соціальних спільнот // Мультиверсум. Філософський альманах: Зб. наук праць. Відп. ред. В.В. Лях. - Вип. 4. - К.,: Укр. Центр духов. культури, 1999. - С. 3-20.
4. Личностная идентификация и реидентификация в переходном обществе // Перспективы. - Одесса, 1998. - N4. - С. 114-117.
5. Идентификация как метод познания в учебновоспитательном процессе // Тези доповідей 29-ої науково-методичної конференції викладачів ОДАХТ. - Одеса, 1998. - С. 92.
6. К вопросу о гуманитаризации инженерного образования // Актуальные проблемы гуманитарной подготовки студентов. Мат-лы рег. межвуз. конф. - Одесса, 1991. - С. 31-32.
Размещено на .ru
Вы можете ЗАГРУЗИТЬ и ПОВЫСИТЬ уникальность своей работы
