Проблематизація ідентичності в межах "філософії підозри". Онтологізація етичних проблем і основне антропологічне протиріччя в романах Достоєвського. Постановка проблеми індивіда у філософії життя. Пошук нової форми індивідуального в межах феноменології.
Якщо філософія від Декарта до Гегеля, виходячи з так званої субєкт-обєктної парадигми, прагнула так чи інакше пояснити індивідуальне через загальне, чи навіть підпорядкувати перше останньому, то починаючи від часів Маркса, Ніцше й Фрейда виявляється, що субєкт-обєктне відношення ніколи не є безпосереднім, і більш того, може опосередковуватися чинниками, що за звичайних умов не дані субєктові безпосередньо. Пошук нових методологічних підходів впродовж ХХ ст. спричинив створення цілої низки оригінальних теорій та дослідницьких напрямків, таких як екзістенційна філософія, психоаналіз, глибинна психологія, культурна антропологія, персоналізм, які так чи інакше мали на меті вивчення особистості як онтологічно первинного й самочинного буття. Якщо філософія початку ХХ століття була значною мірою філософією підозри, тобто намагалося розкрити приховані мотиви людського мислення і діяльності, то ці нові автори, беручи до уваги досвід таких течій як психоаналіз, герменевтика, міфокритика та культурна антропологія, намагалися розкрити нові моменти позитивності, на основі яких відбувається самозасвідчення особистої ідентичності. Основною ідеєю, на яку спирається наш підхід до цієї проблеми, є ідея особистості як самочинного буття, тобто такого буття, що came певним чином сутнісно уможливлює своє існування. З огляду на таку постановку проблеми ми вважаємо за доцільне в другій частині роботи звернутися до розгляду проблем особистості в романах великого російського письменника Федора Достоєвського, адже в певному сенсі саме йому належить честь першовідкриття проблематики внутрішнього світу особистості в її метафізичній глибині, тобто в світлі “останніх питань” про буття людини, світу і Бога.Без врахування цього поняття неможливо сформувати повне й реалістичне уявлення про особистість в її етичному вимірі та дати оцінку її діяльності у тих чи інших конкретних життєвих ситуаціях. Особистість завжди існує в умовах недостатнього рівня самозасвідчення, а відтак відчуває потребу у тому, щоб раз у раз проявляти себе у нових вчинках. З іншого боку, попри неможливість остаточного й повного самозасвідчення, особистість не може зректися спроб його здійснення, адже це означало б унеможливлення її самосприйняття, а також вбачання й оцінки шляхів практичної діяльності. Самозасвідчення здійснюється у тих чи інших конкретних формах, що їх особистість знаходить у навколишньому світі, в актуальній для неї культурі.
Вывод
Найважливішім висновком, що випливає з проведеного дослідження, є те, що понять особистісної ідентичності є однією з основних проблемних точок сучасної етики та практичної філософії. Без врахування цього поняття неможливо сформувати повне й реалістичне уявлення про особистість в її етичному вимірі та дати оцінку її діяльності у тих чи інших конкретних життєвих ситуаціях. На рівні етичного знання воно є концептуальною основою для пізнання етичних проявів особистості.
Важливо враховувати, що сутнісним механізмом уреальнення особистісної ідентичності є її самозасвідчення у певних конкретних проявах. Як було показано, саме по собі самозасвідчення є амбівалентним в тому сенсі, що, з одного боку, воно не може бути завершеним фактом, чимось раз і назавжди здійсненим. Особистість завжди існує в умовах недостатнього рівня самозасвідчення, а відтак відчуває потребу у тому, щоб раз у раз проявляти себе у нових вчинках. З іншого боку, попри неможливість остаточного й повного самозасвідчення, особистість не може зректися спроб його здійснення, адже це означало б унеможливлення її самосприйняття, а також вбачання й оцінки шляхів практичної діяльності.
Самозасвідчення здійснюється у тих чи інших конкретних формах, що їх особистість знаходить у навколишньому світі, в актуальній для неї культурі. Ці форми, як обєктивно дані, також мають амбівалентний характер, тобто, з одного боку, дійсно надають певний набір шляхів самозасвідчення, а відтак й самореалізації особистості, а з іншого боку, й обмежують коло цих можливостей. Особистість і культура знаходяться в постійній взаємодії, в стані нестійкої рівноваги, яка може набувати різних форм, від творчого співробітництва до відвертої ворожнечі. Особистість в процесі свого самозасвідчення може як створювати, так і руйнувати культуру. І навпаки, культура, як система усталених форм прояву, може як розкривати внутрішній потенціал особистості, так і блокувати, ба навіть і знищувати особистість. І в цьому сенсі дослідження самозасвідчення особистості може слугувати дієвим дороговказом для дослідження й прогнозування розвитку різноманітних культурних ситуацій. Застосування такого підходу дозволяє уникнути схематизму та однобічності в дослідженні й оцінці культурних контекстів як минулого, так і сьогодення, адже завдяки врахуванню моменту самозасвідчення стає можливим розгляд проявів особистості в культурі з точки зору її внутрішньої мотивації.
Список литературы
1. Верлока В. Е. Сутність особистості: до проблеми визначення. (стаття перша)- Мультиверсум. К. 2000. Вип. 16. - с. 33 - 41.
2. Верлока. Сутність особистості. (стаття друга) Мультівесум. К. Вип. 17. - с. 25-37.
3. Верлока В. Э. Метафизика “из подполья”. Мысль, слово и время в пространстве культуры. Вып. 2, К. 2000. - с. 239-251.
4. Верлока. В.Е. Особистість: портрет з невідомим на тлі рухливого пейзажу. Проблема особистості в сучасній науці. (збірка доповідей) К. 2000. с. 15-17
5. Верлока В.Э. Культурология: Удовольствие от смысла. Культурология как она есть и как ей быть. СПБ. 1999. С. 73-84.
Аннотація
У дисертації розглядається проблема особистісної ідентичності та роль само засвідчення у її становленні та розвитку. По-перше розглянуто розвиток проблеми ідентичності у європейській філософії ХХ ст., та показано, які проблемні моменти в ході цього розвитку були найбільш ключовими, то які альтернативні варіанти вирішення вказаних проблем існували в той чи інший час. Таким чином, разом із позитивною оцінкою кожної конкретної концепції особистості та оцінкою її ролі в ході історичного розвитку, показано і її структурні недоліки, що й вказувало на необхідність створення більш нових та плідних за своєю пояснювальною силою концепцій. Зрештою, вказано на необхідність створення іще більш нової концепції особистісної ідентичності, у якій буде повною мірою враховано етичний сенс само засвідчення особистості.
У другій частині роботи ці підходи та концепції продемонстровано на прикладі аналізу етичних позицій героїв романів російського письменника Федора Достоєвського. Показано, що магістральною етичною колізією для цього автора є проблема співвіднесення загального блага та самоствердження індивідуалізованої особистості. А також показано, що ця етична проблема, яка у самого Достоєвського не знаходить задовільного етичного вирішення, насправді може бути ефективно вирішена саме за рахунок прийняття до уваги моменту самозасвідчення
Вы можете ЗАГРУЗИТЬ и ПОВЫСИТЬ уникальность своей работы
