Біографія Ден Сяопіна - діяча комуністичної партії Китаю, одного з керівників китайської держави. Початок його політичної кар’єри. Правомірність пропозицій Сяопіна у багаторічній політичній суперечці з прихильниками зрівнялівки і "казарменого комунізму".
Це, поза всяким сумнівом, був один із найвидатніших політиків минає століття, великий перетворювач Китаю. Якщо писати біографію, то в неї варто було б обовязково включити помилки, тому найкраще - її не писати, - так говорив в одному з інтервю Ден Сяопін. З 1979 року Ден стане лідером найбільш населеної країни світу, хоча ніколи формально не отримає найвищих посад ані в партії, ані в державі. За років два до смерті він окреслив «основні напрями» розвитку своєї країни «до 2049 року», столітнього ювілею встановлення влади комуністичної партії і проголошення Китайської Народної Республіки. «55-річний план» можна було б розглядати як вияв старечого маразму - Ден Сяопіну на той час саме виповнилося 90 років, - якби не одна обставина: вже рівно десять років після смерті Дена Китай справді розвивається згідно з його «планом».Потрібні були знання, і опанувати ними Ден Сяопін вирішив на Западе. На той час, дізнавшись життя з різних сторін, Ден Сяопін приймають рішення, що визначило його на все подальшу судьбу. До вересня 1926 року Ден Сяопін був у радянської столиці, де навчався у Університеті імені Сунь Ятсена. Призначення, очевидно, була повязана і із виходом першим етапом фракційної боротьби влади в період після перемоги революції - у ній Ден Сяопін відіграв важливу роль, виступаючи за Мао Цзэдуна. Політичні звинувачення на адресу Дена, перелічені в публікаціях хунвэйбинов, такі: акції, проведені у ролі Генерального секретаря партії без відповідних повноважень; осуду культу особи, що зашкодило становищу Голову Мао; образу ідей Мао-Цзедуна на конференції у 1961 року, проголошення у сільськогосподарській політиці гасла «Неважливо, якого кольору кішка - біла чи чорна, аби вона добре ловила мишей»; запровадження системи наукових ступенів і звань в 1963 року (згодом Ден, як людина наполегливим, запровадить її знову); «ослаблення керівної ролі партії» запровадженням статуту вищої освіти з 60 пунктів у 1961 року; відхилення від політики Мао у сфері освіти, заснованої на поєднанні розумового й фізичного праці; незгоду з із боку Мао у сфері культури; придушення виступів «революційних студентів» в Пекінському університеті; придушення масового руху на початку «культурної революції» з допомогою робочих груп.Перед загрозою соціального вибуху правляча еліта Китаю дійшла до думки необхідності корінних змін. Головою КПК став Ху Яобан, а Головою Військової ради був Ден Сяопін. Ден Сяопін ще в середині 60-х р. висунув ідею «чотирьох модернізацій» Китаю: у сільському господарстві, у промисловості, науці й боротьбі. Уряд цю ідею не підтримав, Ден Сяопін був репресований, але в народі вона стала популярною, особливо серед дисидентів. Пленум ЦК КПК у грудні 1978 p., проведений під керівництвом Ден Сяопіна, прийняв рішення: докорінно змінити внутрішню і зовнішню політику Китаю.
Вывод
«Культурна революція» 1960-х. рр. підірвала економіку Китаю і призвела майже мільярд населення до зубожіння і голоду. Перед загрозою соціального вибуху правляча еліта Китаю дійшла до думки необхідності корінних змін. У червні 1981 р. Головою КПК став Ху Яобан, а Головою Військової ради був Ден Сяопін. Якраз він і став центральною фігурою у керівних верхах комуністичного Китаю та ідеологом китайських реформ. Основою китайських реформ лишалась комуністична ідеологія.
Ден Сяопін ще в середині 60-х р. висунув ідею «чотирьох модернізацій» Китаю: у сільському господарстві, у промисловості, науці й боротьбі. Уряд цю ідею не підтримав, Ден Сяопін був репресований, але в народі вона стала популярною, особливо серед дисидентів.
Пленум ЦК КПК у грудні 1978 p., проведений під керівництвом Ден Сяопіна, прийняв рішення: докорінно змінити внутрішню і зовнішню політику Китаю.
Реформи Ден Сяопін розпочав наприкінці 1970-х - у 80-х pp., і першою з них стала зміна у сільському господарстві. Держава фінансувала цю реформу, а саме - підняла закупівельні ціни на 18 видів сільськогосподарської продукції.
Комуни були ліквідовані, а земля була передана у довготривалу оренду. Це дало можливість селянам продавати свою продукцію за вільними цінами, і лише невелику частину вони здавали на державне замовлення. У селян зявилась матеріальна зацікавленість, вони швидко багатіли. Наслідки цієї реформи: за короткий час урожай зернових у Китаї зріс до 400 млн т (1984 р.) - це вдвічі більше, ніж у 1958 р. і майже на половину більше, ніж у 1975 р.
Реформа у промисловості розпочалася 1979 р. з експерименту. Суть його полягала в тому, що китайський уряд пішов нетрадиційним шляхом.
Замість позик він почав залучати у свою промисловість іноземні вкладення. Зароджуються підприємства зі змішаним капіталом, а на китайському узбережжі започатковуються спеціальні економічні зони. В одній з найбільших таких зон збудовано 40 важливих промислових обєктів. На початок 1988 р. тут вкладено 100 млн доларів, з яких 44% належать китайцям.
Реформа системи управління державною промисловістю розпочалась у 1984 р. її мета: ввести замість централізованого директивного плану - ринкові відносини. Наслідки цієї реформи: до 1989 р. 85% державних підприємств перейшли на підрядні форми роботи, на оборонну промисловість та космічним програмам відводиться більше фінансів.
Китай володіє ядерною зброєю, виготовляє і запускає власні супутники. Негативною рисою є те, що китайський уряд так і не закрив збиткові підприємства. Завдяки проведенню реформ становище в китайській економіці поліпшилось. З 1979 р. до 1995 р. середньорічний приріст ВНП складав 9,8%. Та все ж 80 млн осіб залишаються за межею бідності, вони не можуть себе прогодувати, у багатьох випадках залишається невисока продуктивність праці. Модернізації економіки заважає суворий партійний контроль, який поширюється в усі сфери суспільства.
Список литературы
Козицький А.М. Новітня історія Азії та Африки. - Львів: «Афіша», 2005. - 430 с.
Міжнародні відносини та зовнішня політика (1980 - 2000 рр.): Підручник / Л.Ф.Гайдуков, В.Г.Кремень, Л.В,Губерський та ін. - К.: Либідь, 2001. - 624 с.
Підлуцький О. Ден Сяопін: Людина яка поєднала непоєднуване // Дзеркало тижня. - 2007. - 3 лютого.
Попович М. Червоне століття. - К.: АРТЕК, 2007. - 888 с.
Родригес А.М. История стран Азии и Африки в Новейшее время: учеб. для вузов. - М.: Проспект, 2009. - 512 с.
