Демонологічна лексика української мови - Дипломная работа

Демонологічній лексиці присвячено окремі статті тлумачних, діалектних та етимологічних словників української мови. Синтезовані дані етнографічних джерел, фольклору, художньої літератури, словників, лінгвістичних праць уможливлюють системний опис української демонології, яка й нині є відображенням світосприйняття українця, рис національного способу мислення, особливостей культури. Мета дослідження полягає в комплексному вивченні демонологічної лексики сучасної української мови на семантичному й лексичному рівнях, а також виявленні особливостей її функціонування в україномовному просторі. Джерелами дослідження є фольклорні тексти (легенди, перекази, казки, прислівя та приказки), етнографічні розвідки (Г.Булашев, О.Воропай, В.Гнатюк, П.Іванов, В.Милорадович, І.Нечуй-Левицький, Я.Новицький, І.Огієнко, І.Франко, П.Чубинський та ін.), твори українських письменників ХІХ - ХХІ ст., де найповніше представлено демонологічну лексику, монографічні дослідження, а також наукові статті, в яких розглядаються проблеми демонології, українська періодика та особисті записи автора. Для комплексного аналізу досліджуваних лексем широко залучалися фіксації тлумачних (Словник української мови: В 11-ти томах (К., 1970 - 1980), Словарь української мови Б.Грінченка (К., 1907 - 1909), Словник української мови П.Білецького-Носенка (К., 1966), Словник української мови Я.Головацького (Пряшев, 1982), Словник української мови Д.Яворницького (Катеринослав, 1919)), етимологічних (Етимологічний словник української мови / За ред.Перший розділ - “Культурологічний та лінгвістичний аспекти дослідження демонології” - присвячено загальній характеристиці системи демонологічних вірувань, структурно-тематичної організації демонологічної лексики та сфери її функціонування. У підрозділі 1.1.“Історія вивчення демонології” відзначається, що демонологія як органічна частина міфології з давніх часів була важливим складником суспільного життя етносів. Сучасні дослідники народних вірувань у поняття “демонологія” також включають міфічні уявлення, засновані на вірі в духів-демонів, які шкодять або сприяють людині в її справах, проте до переліку демонологічних персонажів включають назви осіб із надприродними властивостями та померлих неприродною смертю (О.Курочкін, Г.Скрипник). У роботі демонологічні назви класифіковано за зовнішніми ознаками денотата в тематичні групи (далі ТГ) “Назви антропоморфних демонологічних персонажів”, “Назви антропозооморфно-зооморфних демонологічних персонажів”, а за характером звязків між самими лексичними одиницями - на лексико-семантичні групи (далі ЛСГ), в яких виявлено ряди синонімів, антонімів, гіперо-гіпонімічні відношення тощо. У першому підрозділі на основі парадигматичних відношень виокремлено такі підгрупи (далі ПГ): номени людей, що чинять тільки зло (відьма, баба скалозуба, баба-яга, бабиця, босорка, віддойниця, лиходільниця, чередільниця, поганка, яритниця, охвара, шкиринда); назви істот, які можуть і відганяти злих духів, і лиходіяти (волшебник, галдун, кудесник, мольфар, характерник, химородник, хмарник, чаклун); найменування людей, які магічними діями лікують (бабка, зілійник, знахар, примівник, спаситель, цілитель, шептун, чорнобай); номени осіб, здатних передбачати майбутнє (астролог, брехачка, віжлун, віщун, волхв, ворожбит, ворожка, воскарка, картянка, чорнокнижник, угадько, ясновидець).Демономени української мови утворюють структуровану, досить розгалужену, незамкнену мікросистему, яка включає такі ЛСГ: “Відьма”, “Некродемономени”(заставний мрець, русалка, упир, привид), “Перевертень”, “Потвора”, “Змій”, “Чорт”, кожна з яких має відповідну домінанту групи, часто - родову назву (біс, відьма, ворожбит, знахар, мавка, перевертень, чаклун, упир, чорт та ін.). Лексичний фонд українських демонологічних назв включає прасловянські утворення (бала, біс, відьма, волхв, галдун, дідько, чорт, явида, яга, ядун та ін.), запозичення (астролог, босорка, василіск, екстрасенс, иджибаба, маг, полтергейст, сатана, шаман) та питомі українські слова (вовкун, дияволка, русалонька, чортисько, чортяточко та ін.), що кількісно переважають. Найголовнішими механізмами її розвитку є формування значень на базі існуючих понять (відьма - ‘жінка, яка багато знає’, ‘жінка, яка займається чаклуванням’, ‘зла жінка’, ‘розпатлана жінка’; русалка - ‘дівчина-утоплениця’, ‘дівчина-риба’, ‘дівчина з гарним довгим волоссям’), словотворення (відьмище, вовкун, дракончик, непрості, упирятко), запозичення (василіск, гідра, полтергейст, сукуб). До позамовних факторів, які вплинули на розширення складу демонологічної лексики, належать переоцінка носіями мови назв за полярністю добро/зло у звязку з прийняттям християнства, а також оберегові заборони на вживання демономенів, що спричинило появу евфемізмів. Причини виникнення цього явища вбачаємо у змішуванні носіями мови демонологічних понять (аспид - ‘змій’, ‘чорт’; відь водова - ‘русалка’, ‘водяна відьма’; мольфар - ‘чарівник, знахар, ворожбит’,‘злий дух’ тощо), а також у відмінностях семантичного наповнення одн

Основний зміст роботи