Демократизація механізмів державного управління процесами суспільних трансформацій - Автореферат

Суть цієї парадигми полягає у формуванні та розвитку на основі насильницької субєкт-обєктної людської взаємодії такої системи державного управління і механізмів її реалізації, які за будь-яких соціальних умов носять субєкт-обєктний характер: держава - субєкт, суспільство - обєкт. Зворотний звязок у такій системі фактично відсутній, а якщо і має місце, то носить такий же насильницький протидіючий характер, як і прямий вплив субєкта (держави) на обєкт (суспільство). Але, переслідуючи одну й ту ж мету - підвищення соціальної ефективності державного управління, і влада, і громадськість підходять до цієї проблеми з різних сторін та інтересів: влада виходить з інтересів держави як субєкта управління суспільством, громадськість - з інтересів суспільства як субєкта формування держави, що не лише не знімає суперечливого характеру їхньої взаємодії, а ще більше його загострює в силу парадоксальності такої взаємодії. Цей парадокс полягає в тому, що суспільство як обєкт державного управління створює свого субєкта (що вже є мало зрозумілим) - державу, для того, щоб вона через механізми державного управління впливала на суспільство (обєкт) в його ж (обєкта) інтересах (що зовсім робить ситуацію алогічною): обєкт створює субєкта, який має впливати на обєкт в інтересах обєкта. Демократизація суспільних процесів людської взаємодії вимагає теоретико-методологічного осмислення (переосмислення) сутності інституційних засад субєктивно зумовленої парадигми державного управління і пошуку нових засад для формування обєктивно зумовленої процесами демократизації нової парадигми державного управління.Її парадоксальність дається взнаки при відповіді на запитання: що для чого існує - держава для суспільства, чи суспільство для держави? Таким чином, за умов, коли суспільство існує для держави, кінцевою метою державного управління є відтворення державою самої себе як субєкта управління суспільством. Цей історичний період характеризується парадоксальністю розвитку соціально-управлінських систем, через те, що і теорія, і практика державного управління декларують постулати, які логічно випливають із нової його парадигми (парадигми соціально-управлінських систем демократичного майбутнього, де суспільство є субєктом, а держава - обєктом), а фактично спираються на інституції, що виникли і розвинулися на засадах історично сформованої парадигми (парадигми державно-управлінських систем авторитарного минулого, де держава є субєктом, а суспільство - обєктом). Якщо виходити з того, що держава існує для суспільства, то субєктом управлінського впливу слід розглядати суспільство, а обєктом - державу як правовий інструмент, за допомогою якого суспільство самообмежується (самоорганізується) у своєму розвитку. У звязку з цим у роботі, поряд з традиційними підходами до визначення механізмів державного управління - структурно-організаційним і структурно-функціональним, виділяється інноваційно-функціональний, суть якого зводиться до теоретичного осмислення механізмів субєкт-субєктної взаємодії між державою (владою) і суспільством (громадськістю) і пошуку демократичних форм і методів впливу на них через забезпечення інституційних умов для розвитку систем прямих і зворотних звязків між людиною, суспільством і державою.Змінити даний алгоритм суспільного розвитку вбачається можливим за умов зближення держави з суспільством через створення інституційних умов для мотивованої активізації діяльності широких кіл громадськості, спрямованої на участь її в процесах як формування та реалізації державної політики, так і підготовки та прийняття управлінських рішень щодо її реалізації, а також здійснення громадського контролю за їх виконанням та аналізу державної політики в цілому, що в сукупності фактично й означає демократизацію механізмів державного управління процесами суспільних трансформацій. Розкриття трансформаційної сутності історично сформованої парадигми державного управління і ролі держави у формування та розвитку відповідних механізмів державного управління з обєктивною необхідністю вимагає чіткого розмежування держави і суспільства, відповідно, як субєкта і обєкта суспільних трансформацій. І якщо сутність держави як субєкта впродовж історії розвитку людської цивілізації мало в чому змінилася - вона як формувалася на засадах людського нерівноправя, так і продовжує на цих засадах розвиватися, захищаючи інтереси одних людей і попираючи інтереси інших, як знаходилася над суспільством, так і знаходиться над ним, як несла в собі умови інституційного розмежування людей на правителів і підлеглих, так і продовжує їх нести, як розвивала правову базу історично сформованих соціально-управлінських систем на основі субєкт-обєктної людської взаємодії, так і продовжує розвивати, то глибинна сутність сучасного суспільства зазнала значних змін. За умов активної діяльності інститутів громадянського суспільства субєктами формування і розвитку механізмів державного управління рівною мірою виступають і держава, і суспільство: держава як владно структурована згори донизу система управ

2. Основний зміст роботи