Декоративно-прикладне мистецтво - Учебное пособие

Звідси виникла необхідність підготовки першого навчального посібника з основ декоративно-прикладного мистецтва, який ґрунтується на типовій програмі вищеназваного курсу для педагогічних інститутів зі спеціальності. За задумом авторів навчальний посібник має складатися з двох книг: теоретичних основ декоративно-прикладного мистецтва і практикуму в навчальних майстернях. У першому розділі першої частини "Вступ до декоративно-прикладного мистецтва "зясовуються поняття народної художньої творчості, декоративного мистецтва, а також роль історичних традицій, спадкоємності та новаторства у народному мистецтві. В окремому розділі розглядається морфологія декоративно-прикладного мистецтва і розгорнута типологія творів. Третя частина - "Композиція - наука про систему логічних закономірностей художньої творчості" - присвячена питанням, яким до цього часу не приділялось належної уваги: історії розвитку композиції та її теоретичним закономірностям у декоративно-прикладному мистецтві.Для того, щоб народилось мистецтво, людина повинна була навчитись не тільки вправно працювати інструментами та з їхньою допомогою відображувати бачене на камені, в глині, відтворювати звуки, але вона повинна була навчитись художньо-образно сприймати дійсність. Воно став мистецтвом лише тоді, коли матеріалізується в певних доступних людині засобах - в слові, камені, звуці, жесті і т. ін. Разом з тим є й зворотний процес - синтез мистецтв - органічний взаємозвязок різних видів мистецтв, що сприяє організації матеріального і духовного середовища людини (архітектурні або ландшафтно-монументальні ансамблі) або створенню якісно нового художнього явища в часі (театральні вистави, вокальні і вокально-інструментальні твори, декоративне мистецтво тощо). Вже на початку історії мистецтва можна виділити дві його групи (родини) - основу дальшого відокремлення видів і жанрів. У першій (так зване мусичне мистецтво) первісна людина використовувала такі засоби, як рух тіла, звук голосу, що зумовило у майбутньому розвиток словесного, музичного, театрального мистецтв тощо.Одні види - кераміка, обробка кістки і каменю, плетіння - виникли на зорі людської цивілізації, інші - молоді: мереживо, гобелен, вироби з бісеру, витинанки з паперу, їм заледве налічується кілька століть. Звідси він вивів чотири види декоративно-прикладного мистецтва: текстильний, керамічний, тектонічний і стереотомічний. Фельке 1883 р. розробив структуру видів декоративно-прикладного мистецтва за матеріалом і технікою, концепцію якої було прийнято в європейському мистецтвознавстві. Некрасов спочатку поділив народне мистецтво на архітектуру, скульптуру, живопис і лише тоді до скульптури відніс кераміку, вироби з каменю і дерева, меблі, іграшки тощо, до живопису - ткані вироби, вибійку, вишивку, мереживо і т. ін. Перше число - умовний показник утилітарності, другий - декоративно-виражальних якостей. прикладної галузі декоративно-прикладного мистецтва відносимо ужиткові обємної-просторової форми, виготовлені з переважно твердих і тривких матеріалів, яких доцільність і виразність конструкції поєднані з декором: дерево, камінь, кістка і ріг. їх обробляють технікою різьблення, точення та ін.Ткацьке виробництво обєднує підготовку сировини, прядіння ниток, виготовлення з них тканин і заключну обробку: вибілювання, фарбування, ворсування, вибивання тощо. Нитки готували на основу і піткання. Нитки основи намотували на вал верстатів, а піткання - в клубки, шпулі, бобіни, пасма. Найголовніші частини: два навої (на верхній намотується основа, а на нижній - готові тканини); підніжки, ремізки, човник, за допомогою яких робиться переплетення ниток основи і піткання; ляда з бердом, що регулюють рівномірне розміщення ниток основи і прибивають нитки піткання. Залежно від типу зівоутворювального механізму їх поділяють на ексцентрикові (найпростіші переплетення ниток), кареткові (складні переплетення) і жакардові (тканини з дуже складним малюнком).Важливе значення мають добір якісної сировини (волокон), відповідна підготовка пряжі, прядіння ниток, їх фарбування, техніка ткання, принципи орнаментально-композиційного розвязання і кінцева обробка виробів: зарублення, вязання тороків, вирівнювання, вичісування. Залежно від техніки виконання виділяються килимові вироби з гладкою поверхнею і двобічним орнаментом, тобто безворсові, з рельєфно виступаючими над основою нитками - ворсові, комбіновані і гобеленні. Для того, щоб килим був зі скісно спрямованими зубчастими мотивами, кольорову нитку піткання перевивають не строго за вертикаллю, а діагональне, на відстані двох-трьох ниток основи. Тоді на межі сполучення різного кольору площин утворюються наскрізні щілини - вічка (ткання "у вічка"). Бо ж піткання того чи іншого кольору переплітається з основою не рівними горизонтальними рядами, як у так званих рахункових килимах, а йде в різних напрямках, згідно з контурами візерунків, що окреслюються вільними заокругленими площинами як мазки на живописному полотні.У розробці класифікації (ділення

Зміст

Передмова

1. Вступ до декоративно-прикладного мистецтва

1.1 Народне мистецтво - невідємна складова частина матеріально-духовної, художньої культури народу

2. Морфологія - наука про систему видів

2.1 Художнє ткацтво

2.2 Килимарство

2.3 Вишивка

2.4 Вязання. Мереживо

2.5 Вибійка, розпис

2.6 Одяг, прикраси

2.7 Художня обробка шкіри

2.8 Художня обробка дерева

2.9 Художнє плетіння

2.10 Художня кераміка

2.11 Художнє скло

2.12 Художній метал

2.13 Художня обробка каменю

2.14 Художня обробка кістки та рогу

2.14 Витинанки

2.15 Писанкарство

3. З історії декоративно-прикладного мистецтва України

3.1 Художні тканини

3.2 Гаптування і вишивка

3.3 Писанкарство. Витинанки та іграшки

4. Композиція - наука про систему логічних закономірностей художньої творчості

4.1 Основи композиції

4.2 Система композиційних закономірностей

Післямова

Предметний покажчик

Список ілюстрацій