Ідеї реформаторської педагогіки в дослідженнях українських освітніх діячів 20-х - початку 30-х років ХХ століття - Автореферат

Спрямованість змін освітньої галузі визначається основними положеннями Закону України «Про освіту» (1993), Державної національної програми «Освіта» («Україна ХХІ століття») (1992), Національної доктрини розвитку освіти у ХХІ столітті (2002) та інших державних документів. Чепіги та ін. ідеї реформаторської педагогіки стали важливою теоретичною засадою розбудови нової української системи освіти, чинником розвитку вітчизняної педагогічної науки. Інноваційний потенціал реформаторської педагогіки, її вплив на процеси розвитку української педагогічної думки та шкільництва було висвітлено у дослідженнях О. Доцільність зясування особливостей дослідження ідей реформаторської педагогіки українськими освітніми діячами 20-х - початку 30-х років ХХ ст. підтверджується необхідністю розвязання таких суперечностей: - між обєктивною потребою української держави в інтеграції вітчизняного шкільництва до світового культурно-освітнього простору та недостатнім науково-педагогічним забезпеченням цього процесу; Потреби творчого використання здобутків вітчизняної педагогічної науки в інноваційному розвитку системи національної освіти та модернізація підготовки майбутніх учителів зумовили вибір теми дисертаційної роботи: «Ідеї реформаторської педагогіки в дослідженнях українських освітніх діячів 20-х - початку 30-х років ХХ століття».У першому розділі «Реформаторська педагогіка як освітній феномен і обєкт дослідження вітчизняної науки» охарактеризовано генезу реформаторської педагогіки як освітнього феномену кінця ХІХ - першої третини ХХ століть, виокремлено методологічні підходи до визначення сутності реформаторської педагогіки в сучасній педагогічній науці, розроблено періодизацію вивчення ідей реформаторської педагогіки вітчизняною історико-педагогічною наукою. За допомогою історико-структурного та історико-компаративістичного методів доведено, що на обох етапах розвитку реформаторська педагогіка становила єдність трьох складових: 1) теоретичних положень (ідей, концепцій, теорій); 2) практики експериментальних навчальних закладів; 3) діяльності громадських і професійних організацій та державних установ, що здійснювали підтримку розвитку реформаторського руху. У другому розділі «Науково-теоретичні основи та організаційне забезпечення дослідження ідей реформаторської педагогіки українськими освітніми діячами 20-х - початку 30-х років ХХ століття» зясовано чинники звернення українських освітніх діячів до ідей реформаторської педагогіки, виокремлено ідеї світової реформаторської педагогіки, що стали предметом дослідження українських освітніх діячів 20-х - початку 30-х років ХХ ст., та схарактеризовано організаційне забезпечення дослідження реформаторської педагогіки Народним комісаріатом освіти УСРР. На підставі історико-компаративістичного аналізу проблеми доведено, що дослідження ідей реформаторської педагогіки сприяло як розвитку течій світового реформаторського руху: трудової школи, експериментальної педагогіки, педології, соціальної педагогіки, прагматичної педагогіки, індивідуальної педагогіки, естетичного виховання, вільного виховання, так і виникненню суто українських течій: педагогіки колективу, національного виховання, санітарної педагогіки. У третьому розділі «Використання теорії та практики реформаторської педагогіки у підготовці українського вчительства 20-х - початку 30-х років ХХ століття» визначено особливості використання ідей реформаторської педагогіки у підготовці українського вчительства досліджуваного періоду, розкрито особливості оновлення змістових та методичних аспектів загальнопедагогічної підготовки у закладах фахової освіти на основі досвіду реформаторської педагогіки, творчих здобутків українських освітніх діячів.