Дослідження еволюції, ідеї формування, розвитку і взаємодії політичних еліт в історичній ретроспективі. Аналіз положення щодо інтеграції консервативної моделі досягнення консенсусу В. Липинського з демократичними концепціями зарубіжних елітологів.
Обґрунтовуючи необхідність консенсусу, класики елітології виходили з природності суперництва, розбіжностей і навіть конфліктів, що постійно виникають всередині еліт. Враховуючи позитивні результати його досліджень, слушним видається використання концепції комунікативного дискурсу при створенні української моделі політичних еліт на засадах ідеї консенсусу. Для уникнення можливих непорозумінь на початку розділу уточнюється зміст понять “елітаризм”, “плюралізм” та “елітизм”. Елітаристи розуміють еліту як внутрішню потребу, притаманну суспільству. Вже у Платона, відомого древньогрецького мислителя, знаходимо засади протоконцепції елітаризму, в основу якої покладена ідея, що ґрунтувалась не на владних повноваженнях, а дорівнювала знанню мудрої аристократії, котра здійснює управлінські функції в державі.Виходячи з поставленої мети, у дослідженні обґрунтовано необхідність досягнення ідеї консенсусу політичних еліт як умови забезпечення їх взаємодії, що виступає чинником стабільності демократії. Макіавеллі та інших мислителів Стародавнього світу та Нового часу, доведено необхідність пошуків та знаходження ідеї консенсусу в процесі формування та функціонування політичних еліт. Аргументовано, що історичні умови спонукали попередників сучасного дослідження політичних еліт до обґрунтування недемократичного консенсусу, який містив у собі потенційно широкі можливості для панування диктаторського політичного режиму. Підкреслено різницю між головними течіями сучасного бачення місця і ролі у суспільному житті політичних еліт, здійснено оцінку внеску концепції демократичного елітизму Й. Поглиблено аналіз трьох провідних концепцій політичних еліт сучасної світової політичної думки: плюралізм еліт в концепції соціальної згоди А.
Вывод
Виходячи з поставленої мети, у дослідженні обґрунтовано необхідність досягнення ідеї консенсусу політичних еліт як умови забезпечення їх взаємодії, що виступає чинником стабільності демократії. Найбільш важливими є наступні результати дослідження: На основі аналізу ідей, що містяться в працях Конфуція, Платона, Н. Макіавеллі та інших мислителів Стародавнього світу та Нового часу, доведено необхідність пошуків та знаходження ідеї консенсусу в процесі формування та функціонування політичних еліт. Зясовано історичну еволюцію терміну “консенсус” починаючи з праць Н. Макіавеллі, його використання в демократичних і недемократичних концепціях політичних еліт. Аргументовано, що історичні умови спонукали попередників сучасного дослідження політичних еліт до обґрунтування недемократичного консенсусу, який містив у собі потенційно широкі можливості для панування диктаторського політичного режиму.
У дослідженні ідей класиків концепції політичного елітаризму - В. Парето, Г. Моски, Р. Міхельса простежено логічний розвиток ідей правлячої верхівки Платона і Н. Макіавеллі, проте вказано на небезпеку використання їх ідей для обгрунтування різних форм тоталітаризму, зясовано хибність відмови від використання в елітарних концепціях демократичних принципів.
Підкреслено різницю між головними течіями сучасного бачення місця і ролі у суспільному житті політичних еліт, здійснено оцінку внеску концепції демократичного елітизму Й. Шумпетера в остаточний злам протистояння елітизму і демократії у політичній науці. Поглиблено аналіз трьох провідних концепцій політичних еліт сучасної світової політичної думки: плюралізм еліт в концепції соціальної згоди А. Лейпгарта, теорію поліархії Р. Даля, критичну концепцію еліт Т. Дая, Х. Зіглера. Запропоновано рекомендації використання їх ідей відповідно до вітчизняних реалій політичної дійсності.
Обґрунтовано значення ідеї консенсусу політичних еліт у контексті розгляду концепцій представників франкфуртської філософської школи, зокрема, автора теорії комунікативної дії Ю. Хабермаса. Аргументовано, що сучасні концепції політичних еліт значну увагу приділяють основам досягнення консенсусу в політичній комунікації і це може бути запорукою становлення міцної, стабільної політичної системи держави. Так, в її межах поступово сформовано усвідомлення важливості ролі політичної еліти в демократичному суспільстві, стверджено необхідність розвитку незалежних соціальних груп інтересів, що є запорукою неможливості узурпації влади будь-якою меншиною. Така перспектива має спонукати громадськість до утворення незалежних обєднань на основі відстоювання своїх соціальних інтересів.
Досліджено становлення ідеї консенсусу у вітчизняній політичній думці. Поглиблено аналіз положення консервативної моделі консенсусу політичних еліт В. Липинського про необхідність елітотворення серед усіх соціальних верств з майбутнім узгодженням власних інтересів на основі пріоритету інтересів держави.
Визначено, що серед сучасних концепцій політичних еліт доцільно використовувати ідею класократичного консенсусу В. Липинського з адаптованими до вітчизняних реалій принципами формування демократії соціальної згоди А. Лейпгарта, в якій використано досвід досягнення консенсусу провідних політичних еліт розвинених країн та основами досягнення політичного дискурсу Ю. Хабермаса.
Список литературы
1. Елітизм і популізм у контексті розвитку демократії // Нова політика. - 2001. - №1. - С. 46 - 48.
2. Консенсус політичних еліт в умовах демократії // Політологічний вісник. - 2001. - № 9. - С. 58 - 63.
3. Український елітизм в історичній ретроспективі // Вісник Київського університету імені Тараса Шевченка. Філософія. Політологія. - 2002. - № 41. - С. 267 - 271.
Размещено на .ru
Вы можете ЗАГРУЗИТЬ и ПОВЫСИТЬ уникальность своей работы
