Давньоруські повісті Соломонового циклу: джерела, текстологія, проблематика, поетика - Автореферат

У сучасній науці питання історії середньовічної російської літератури, як в аспекті поетики жанрів і стилів, так і на рівні окремих творів залишаються актуальними (роботи Д.М. Лихачов і його школа, співробітники відділу давньоруської літератури Інституту російської літератури свого часу поставили завдання повного дослідження відомих давньоруських памяток з метою підготовки наукового видання. У 50-80 рр. ХХ століття багато творів досліджено й видано ("Повість минулих літ", "Задонщина", "Повість про Дракулу", "Сказання про князів Владімірських", послання Івана Грозного, агіографічні памятки тощо). Найбільшу увагу у другій половині ХХ століття було приділено літописним, хронографічним творам, взагалі оригінальній книжності (військовим повістям, житіям, історичним творам, демократичній сатирі) і, звичайно, "Слову о полку Ігоревім". Що ж стосується біблійної традиції на Русі, її вивчення взагалі було під забороною й по-справжньому відновилося після багаторічної перерви лише в останні десятиліття.Талмуд же уявлявся вченому проміжною ланкою в історії розвитку сюжету, яка надала нові імена персонажам і видозмінила колізії, але інваріант сюжету при цьому залишався незмінним, що й дозволяло виявляти різні етапи його історії. Але ці міркування були епізодичними: на той час практично повністю панувала компаративістична й культурно-історична методологія, а повісті про Соломона не розглядалися як єдність, тим більше з погляду історії тексту або пошуку єврейських джерел. Найважливіші лінії сюжету Соломона в Біблії, що мають значення для подальшої оповіді й одержують у ній подальший розвиток: народження й доля Соломона були визначені заздалегідь; його вибір на користь мудрості й миролюбства був нагороджений Богом, а дар судити людей став однією з дивовижних властивостей особистості царя; найважливіша місія Соломона - будівництво Храму; Соломону вдалося досягти найбільшого процвітання єврейської держави за всю її історію; у другій половині життя він відступив від деяких заповідей й припустився провин, за які були покарані його нащадки. Збагачується діапазон тем і мотивів: у літературу проникають елементи чистої цікавості (сербська "Олександрія", "Повість про Дракулу", "Повість про Басаргу", "Стефаніт та Іхнілат"); отримує розвиток тема чуттєвої любові ("Олександрія", казання про Троянську війну). Література розглядуваного періоду зєднує в собі памятки різноманітних літературних тенденцій: "Повість про Дракулу", "Повість про Басаргу", повісті про Соломона, деякі новгородські житія відбивають прагнення творців відійти від канонів традиційних жанрів, як у структурі сюжетів, так і в мовних засобах.У дисертації представлена перша спроба комплексного дослідження однієї з маловивчених памяток давньоруської літератури - Соломонового циклу апокрифічних повістей - за сукупністю їхніх ранніх списків, що збереглися, з урахуванням знайдених джерел, проблематики й поетики повістей у контексті російської середньовічної культури. Повісті про Соломона знаходять поширення в європейській літературі середніх віків; їхній історико-літературний контекст на Русі становить поява нового типу оповіді, сюжетів і героїв разом зі зламом у традиційному світогляді в середині - другій половині XV століття. У дослідженні представлено археографічний огляд списків із характеристикою двох найважливіших жанрів рукописної книги, у яких зустрічаються повісті, - Палеї та енциклопедичного четьйого збірника; підсумовано істотні спостереження над списками й обґрунтовано вибір списку для публікації - за Барсівською палеєю, що датується кінцем XIV ст. й не носить слідів другого південнословянського впливу; викладено принципи публікації текстів. Соломонів цикл у складі Палеї та енциклопедичних четьїх збірників сформований із повістей, що мають джерела в середньовічній єврейській літературі. Давньоруські повісті Соломонового циклу складаються з чотирьох груп творів: "Повісті про Кітовраса", що відрізняється кількістю редакцій, ступенем поширеності в равіністичній літературі й тривалою еволюцією сюжету; повістей про двоголову людину, царицю Савську й царя Адаріана, що розвивають тему Соломонової мудрості і є контамінацією декількох джерел; судів Соломона, що складаються із чотирьох новел, обєднаних мотивом суду у присутності царя.

ОСНОВНИЙ ЗМІСТ РОБОТИ

У дисертації представлена перша спроба комплексного дослідження однієї з маловивчених памяток давньоруської літератури - Соломонового циклу апокрифічних повістей - за сукупністю їхніх ранніх списків, що збереглися, з урахуванням знайдених джерел, проблематики й поетики повістей у контексті російської середньовічної культури.

Проведене дослідження дало можливість дійти таких висновків.

Змістом історії наукового вивчення повістей про Соломона є рух дослідницької думки від порівняльно-історичної методології XIX - першої третини ХХ ст. до джерелознавчого й текстологічного підходів другої половини ХХ ст. Останні висувають сучасні вимоги до вивчення й публікації рукописних творів, прийняті в роботі.

Генезис давньоруських повістей про Соломона включає еволюцію оповідань про біблійного царя в давній і середньовічній словесності. У Третій книзі Царств - основному джерелі відомостей про біблійного царя - образ Соломона відрізняється гіперболізацією та ідеалізацією; Біблія визначає й основні мотиви сюжету про Соломона. Мотиви гріхів Соломона, його відступу від заповідей особливо плідно розвиваються в літературі мудреців, разом з уявленнями про чарівні здібності царя й виняткові події у його житті. Амбівалентність властива сприйняттю образу Соломона у християнській та мусульманській традиціях, заснованих на Святому Письмі, трактованому у світлі догматів цих релігій. соломон давньоруська текстологічна поетика

Повісті про Соломона знаходять поширення в європейській літературі середніх віків; їхній історико-літературний контекст на Русі становить поява нового типу оповіді, сюжетів і героїв разом зі зламом у традиційному світогляді в середині - другій половині XV століття. Апокрифічним повістям Соломонового циклу властиве прагнення відійти від канонів традиційних жанрів, як у структурі сюжетів, так і в мовних засобах. Інтерес до повістей міг активізуватися в контексті інтелектуальних пошуків, певного вільнодумства, прямо й побічно повязаних з єретичними рухами, у тому числі з "новгородсько-московською єрессю".

У дослідженні представлено археографічний огляд списків із характеристикою двох найважливіших жанрів рукописної книги, у яких зустрічаються повісті, - Палеї та енциклопедичного четьйого збірника; підсумовано істотні спостереження над списками й обґрунтовано вибір списку для публікації - за Барсівською палеєю, що датується кінцем XIV ст. й не носить слідів другого південнословянського впливу; викладено принципи публікації текстів. У Барсівській палеї повісті про Соломона подані найбільш повно, у типовій послідовності; у тексті мало індивідуальних читань, мова зберігає численні прикмети старовини, що дозволяє датувати переклади текстів про Соломона часом не пізніше середини XIII ст.

Соломонів цикл у складі Палеї та енциклопедичних четьїх збірників сформований із повістей, що мають джерела в середньовічній єврейській літературі. У жодній з памяток середньовічної єврейської літератури не зустрічається повної добірки казань про Соломона, що була б аналогічною давньоруській. Циклізація перекладних повістей і сталий характер циклу - явище східнословянської книжності.

Констатовано структурні, функціональні, стилістичні особливості давньоруських повістей, редакторську роботу, спрямовану на спрощення й белетризацію оповідного матеріалу.

Давньоруські повісті Соломонового циклу складаються з чотирьох груп творів: "Повісті про Кітовраса", що відрізняється кількістю редакцій, ступенем поширеності в равіністичній літературі й тривалою еволюцією сюжету; повістей про двоголову людину, царицю Савську й царя Адаріана, що розвивають тему Соломонової мудрості і є контамінацією декількох джерел; судів Соломона, що складаються із чотирьох новел, обєднаних мотивом суду у присутності царя. У цій групі найбільш варіативні фабула та колізії, а першоджерелами є компілятивні антології пізнього середньовіччя. Група "Соломон і жінки" представлена двома короткими повістями й одним додатком, що перебуває поза межами циклу, але є тематично близьким до нього. Мотив одруження Соломона розроблений під впливом чарівно-казкової поетики й стилістики.

Мова повістей відрізняється стародавністю, що може свідчити про домонгольське походження перекладу, й наявністю лексичних гебраїзмів, однак особлива популярність і поширення повістей припадає на XV століття.

Сукупність даних свідчить про те, що оригінали повістей були давньоєврейською та арамейською мовами, а переклад виник у результаті активності давньоруських книжників. Церковнословянська мова творів є коректною. Переклад є русифікованим: він пройшов редакторське виправлення, що не повністю позбавило текст лексичних гебраїзмів.

Висновки вчених, що досліджували історичні процеси в Росії XV - початку XVI століть і явища суспільної думки, повязані з ними, певною мірою узагальнив академік М.П. Алексєєв у доповіді на IV Міжнародному зїзді славістів. Він писав: "Російська культура XV-XVI ст., у різноманітних її проявах, була зовсім не такою далекою від гуманістичної культури епохи Відродження, як це зазвичай вважається,… ми маємо цілковите право говорити про явища гуманізму на російському ґрунті в цей період". Як уявляється, повісті Соломонового циклу виступають вагомим підтвердженням цієї тези, з притаманним їм потрактуванням сюжетів, тем і образів у контексті ідеології та культури російського Передвідродження.

Серед памяток давньоруської літератури місце Соломонового циклу визначається його неповторною сюжетною цікавістю, яскравою образністю, позачасовою проблематикою. Водночас давньоруське втілення сюжетів про Соломона є частиною багатої традиції світової літератури: найбільш істотні європейські естетичні напрямки й літературні течії не залишились байдужими до вічного образу Соломона.

Легендарно-історичні риси Соломона створюють підґрунтя масштабного образу-символу, що втілює далекоглядність правителя, справедливість судді, майстерність життя та афористичність думки й слова.

Додатки складають матеріали для публікації усіх повістей циклу за основним списком із різночитаннями за іншими списками; статистичні дані розподілу повістей за списками; переклади єврейських джерел; глосарій релевантних термінів єврейської культури; ілюстративний матеріал.

ОСНОВНІ ПОЛОЖЕННЯ ДИСЕРТАЦІЇ ВІДОБРАЖЕНІ В ТАКИХ ПУБЛІКАЦІЯХ

1. Бондарь К.В. Древнерусская повесть о царе Адариане: устное заимствование или перевод? // Наукові записки Харківського національного педагогічного університету ім. Г.С. Сковороди. Серія: Літературознавство. - Харків, 2006. - Вип. 3 (47). - Ч. 2. - С. 3-8.

2. Бондарь К.В. Наблюдения над рукописным конвоем повестей о Соломоне // Наукові записки Харківського національного педагогічного університету ім. Г.С. Сковороди. Серія: Літературознавство. - Харків, 2006. - Вип. 4 (48). - Ч. 1. - С. 3-7.

3. Бондарь К.В. Славянский Китоврас: в поисках прототипа // Наукові записки Харківського національного педагогічного університету ім. Г.С. Сковороди. Серія: Літературознавство. - Харків, 2006. - Вип. 4 (48). - Ч. 2. - С. 164-168.

4. Бондарь К.В. Соломонов цикл в полемике современных школ иудеославики // Наукові записки Харківського національного педагогічного університету ім. Г.С. Сковороди. Серія: Літературознавство. - Харків, 2007. - Вип. 4 (52). - Ч. 1. - С. 163-168.

5. Бондарь К.В. Элементы волшебной сказки в повестях Соломонова цикла // Тирош: Труды по иудаике. - М., 2001. - Вып. 5. - С. 175-181.

6. Бондарь К.В. Рукописные данные по проблеме Соломоновых сказаний // Тирош: Труды по иудаике. - М., 2005. - Вып. 7. - С. 88-93.

7. Бондарь К.В. Этюд об Асмодее и Китоврасе // Тирош: Труды по иудаике. - М., 2007. - Вып. 8. - С. 111-114.

8. Бондарь К.В. Иудеи в литературе Киевской Руси // Єврейська історія та культура в країнах Центральної та Східної Європи: Зб. наук. праць. - К.: Ін-т юдаїки, 1998. - Т. 2. - С. 342-344.

9. Бондарь К.В. Какими видел евреев древнерусский книжник? // Истоки: Вестник народного ун-та еврейской культуры в Восточной Украине. - Харьков: Еврейский мир, 2000. - №6. - С. 55-60.

10. Бондарь К.В. Рукописное искусство средневековой Руси // Anima rerum: Журнал предметного искусства и антиквариата. - Харьков, 2005. - №1. - С. 54-55.

11. Бондарь К.В. "О Китоврасе от Палеи" и другие сюжеты книгописца Ефросина // Материалы Седьмой ежегодной международной междисциплинарной конф. по иудаике. - М.: Центр научных работников и преподавателей иудаики в вузах "Сэфер", 2000. - Ч. 2. - С. 123-129.

12. Бондарь К.В. Историко-литературный контекст древнерусских ветхозаветных апокрифов о Соломоне // Тирош: Труды Четвертой молодежной конф. СНГ по иудаике. - М., 2000. - С. 154-160.

13. Бондарь К.В. Царь Соломон в русских рукописных сборниках // 2000 лет христианства. Проблемы истории и культуры: Материалы науч. конф. - Коломна: КГПИ, 2000. - С. 45-46.

14. Бондарь К.В. К вопросу о еврейских источниках палейной "Повести о Китоврасе" // Материалы Восьмой ежегодной международной междисциплинарной конф. по иудаике. - М.: Центр научных работников и преподавателей иудаики в вузах "Сэфер", 2001. - Ч. 2. - С. 136-144.

15. Бондарь К.В. Гебраизмы как признак переводов с еврейского на Руси (по данным Соломонова цикла) // Материалы Девятой ежегодной международной междисциплинарной конф. по иудаике. - М.: Центр научных работников и преподавателей иудаики в вузах "Сэфер", 2002. - Ч. 2. - С. 301-304.

16. Бондарь К.В. Славянские Суды Соломона: источники, состав, текстология // Материалы Двенадцатой ежегодной международной междисциплинарной конф. по иудаике. - М.: Центр научных работников и преподавателей иудаики в вузах "Сэфер", 2005. - Ч. 1. - С. 352-356.

17. Бондарь К.В. Повести о Соломоне в науке о литературе // Двенадцатые международные чтения молодых ученых памяти Л.Я. Лившица. - Харьков, 2007. - С. 14-15.