Давнє населення України в його природному середовищі (епоха ранньопервісної общини) - Автореферат

В результаті первісна людність, яка проживала на території сучасної України, поступово стає обєктом історичного дослідження поряд із традиційними для історичної науки суспільствами пізніших періодів. Зверненням до цих проблем на сучасному джерельному та теоретико-методологічному підґрунті й зумовлюється актуальність теми даного дисертаційного дослідження, спрямованого на визначення загального й особливого в ході історичного процесу на території сучасної України в ранньопервісну добу. Для цього доцільним вважаємо вирішення наступних задач дослідження: - визначення основних напрямків концептуалізації взаємин природи та суспільства в сучасних гуманітарних і природничих науках; При цьому основна увага приділяється чотирьом етапам, які характеризуються принципово відмінними палеогеографічними умовами та протягом яких складаються специфічні системи життєдіяльності мисливців і збирачів: а) епоха максимального похолодання (18-20 тис. років тому); б) кліматичний оптимум плейстоцену (аллерьод, 11 тис. років тому); в) дріас ІІІ - пребореал як час формування сучасної структури географічної зональності та кліматичний мінімум післяльодовикової історії суспільств із привласнюючою економікою (10-9 тис. років тому), г) бореальний період голоцену як кліматичний оптимум в історії ранньопервісних мисливців та збирачів (9-8 тис. років тому). Теоретичні результати дослідження використовуються автором в ході викладання фундаментальних та професійно орієнтованих курсів з давньої історії та археології для бакалаврів, спеціалістів і магістрів за спеціальностями історія, археологія, етнологія, культурологія та знайшли відбиття в навчальному посібнику, рекомендованому Міністерством освіти України (1999 р.).Інтенсивне поглиблення знань щодо палеоклімату, палеорельєфу, фауни та флори, яке відбувається в середині - другій половині ХХ ст. завдяки бурхливому розвитку інвайронментальної археології, геоархеології й палеогеографії, створює фундаментальну емпіричну базу для теоретико-методологічного обґрунтування в західноєвропейській і американській культурній антропології та давній історії концепту “людина в природі”. Сила в тому, що такі загальні поняття, як адаптація, стрес, культура, ресурсозабезпечення можуть бути з успіхом застосовані при аналізі будь-якого осередку. Саме це й стає завданням Другого розділу дисертаційного дослідження - “Природа й розвиток культури ранньопервісного населення території сучасної України” - в рамках якого розглядаються чотири основних етапи еволюції взаємодії давніх колективів з їх оточуючим середовищем та пропонується система палеоекологічного районування культури населення, яке проживало на території сучасної України в ранньопервісну добу. На першому етапі, що співвідноситься з кліматичним мінімумом плейстоцену, на території сучасної України розрізняються дві базові моделі освоєння жилого простору: система довготривалих звязків зі своїм середовищем, притаманна мешканцям прильодовикової зони, та варіант життєдіяльності, що передбачав високий рівень рухливості населення і був повязаний з південними районами. Саме в цей час починається формування сучасної географічної зональності та виокремлюються три зони, які різняться за видовим складом і характером компонентів палеогеографічного середовища та за особливостями культури життєзабезпечення й етнічної культури їх мешканців: лісова зона, степова зона та Гірський Крим.В другій половині ХХ ст. на цьому підгрунті виникає поняття про господарсько-культурні типи та виробляється концепція адаптації, яка сьогодні залишається одним з ефективних теоретичних інструментів інтерпретації окремих аспектів давньої історії та культури. Епоха науково-технічної революції створила передумови для перенесення акцентів на дослідження перетворюючої ролі людини у природі, в результаті чого виникають теорії культурного і антропогенного ландшафтів, ландшафту як артефакту та ландшафту як серії послідовних заселень. В результаті аналізу просторових і хронологічних закономірностей, характеру та історико-культурного змісту цих процесів було виявлено широку варіабельність шляхів використання ресурсів навколишнього середовища ранньопервісним населенням, що проживало на території сучасної України. На цій підставі було розроблено систему палеоекологічного районування території сучасної України для чотирьох хронологічних етапів: для епохи максимального похолодання (головного кліматичного мінімуму плейстоцену), для аллерьоду (кліматичного максимуму плейстоцену), для дріасу ІІІ - пребореалу (кліматичного мінімуму післяльодовикової історії мисливців та збирачів, часу формування сучасної географічної зональності) та для бореалу (кліматичного оптимуму в історії мисливців та збирачів). Результати використання ідеї про жилі простори для вивчення систем розселення, ресурсної бази, способу устрою поселень та окремих житлових структур на прикладах первісних культур Європи засвідчили доцільність розгляду жилого простору як багаторівневого поняття, враховуючи як діахронічний (простір, що використовувався п

ОСНОВНИЙ ЗМІСТ ДИСЕРТАЦІЇ