Дарунок та віддяка у контексті християнської та постмодерністської антропологій - Автореферат

Дарунок та віддяка належать до кола універсальних антропологічних феноменів, які мають майже вікову історію свого вивчення в рамках різних гуманітарних дисциплін як у західній, так і у вітчизняній науці. Ні у радянській, ні в українській (пострадянській) філософії, проблема дарунку та віддяки ніколи не була центром спеціального філософського дослідження, а терміни “дарунок” і “віддяка”, можливо через наявність в них відверто “релігійних конотацій”, не розглядалися як терміни чи категорії, використання яких є легітимним у просторі академічного філософського дискурсу. Аналіз сучасних філософско-богословських досліджень антропології дарунку та віддяки вимагає врахування двох принципових моментів: по-перше, можна стверджувати, що в ХХ сторіччі в гуманітаристиці була маніфестована різноманітна міжнародна і міждисциплінарна традиція досліджень дарунку та віддяки; по-друге, ця традиція може бути експлікована шляхом виділення трьох заявлених у ній підходів до даної проблеми: наукового, філософського та богословського. Характерною ознакою досліджень дарунку в працях представників етнолого-соціологічного напрямку постало принципове зближення, та навіть ототожнення, культурних механізмів дарунку та обміну, яке запропонував засновник наукової традиції вивчення дарунку М. Мосс. Бодрійара, які, не заперечуючи ідею Мосса про можливість редукції дарунку до обміну, почали досліджувати за допомогою антропологічного, психоаналітичного, соціологічного, філософського та історичного апарату зміни в принципах функціонування феномену дарунку та віддяки (“витрата” у Батая та “символічний обмін” у Бодрійара) у сучасній культурі.Перший розділ дисертації - “Традиція дослідження дарунку: різноманітність підходів та конфлікт інтерпретацій” включає огляд літератури за темою, аналіз взаємовпливу та розбіжностей в наявних сьогодні стратегіях проблематизації і моделях концептуалізації дарунку та віддяки, маніфестованих у науковій та філософській літературі. “Етнолого-соціологічний напрямок у традиції досліджень дарунку: дарунок як форма обміну” розглядаються питання щодо генези традиції наукового дослідження антропології дарунку та віддяки. Зазначається, що історія цілеспрямованого наукового дослідження антропології дарунку почалась у двадцятих роках двадцятого сторіччя, коли французский етнолог і соціолог М. Відповідно до теорії Мосса, універсальний культурно-антропологічний механізм дарунку, формула якого “давати-брати-одержувати”, визнавався найдавнішою формою обмінних відносин, а принципом його функціонування проголошувалась симетрична структура “du ut des” (“ти мені - я тобі”). Моссом в один вузол проблематики дарунку, обміну та жертвопринесення стимулювало розвиток суміжних з антропологією дисциплін, таких як фольклористика і релігієзнавство, які, використовуючи теорію “дарунку-обміну”, одержали можливість інтерпретації обрядів календарного циклу (Е.“Проблематика дарунку в працях Жака Дерріда” досліджується питання про філософський контекст, який обумовив появу проблематики дарунку в творчості Ж. Дерріда. Однак, з погляду Дерріда, в такому разі схема Мосса описує не сам дарунок, а лише ті умови, за яких дарунок однозначно не виникає, оскільки, як тільки дарунок ідентифікований та усвідомлений як такий - він відразу ж анулює себе як дарунок. Результатом критичного аналізу моссівської концепції “дарунку-обміну” в працях Дерріда постало формулювання його власної формули (апорії) “чистого” дарунку: для того, щоб дарунок відбувся, про нього годиться нікому не знати - ні той, хто дарує, ні одержувач дарунка, а сам дарунок не повинний бути пізнаний як такий. Дерріда лише накреслив умови, за якими дарунок перестає бути дарунком і стає обміном, але одночасно поставив на шляху дарунку нерозвязну апорію: якщо дарунок виявлений, він вже внесений в економічний цикл, якщо він не виявлений, у нас немає даних щоб говорити про те, у чому полягає феноменальність дарунку. З урахуванням претензій Дерріда до моссівської концепції, Маріон висуває тезу: дарунок можна описати феноменологічно, якщо редукувати його до “даності” (“givenness”), шляхом виведення з тріади “той, хто дарує” - “дарунок” - “одержувач” принаймні одного, чи навіть, час від часу, двох агентів дарунку.

ОСНОВНИЙ ЗМІСТ РОБОТИ

1. Пашков К. В. Дарунок: обмін чи таємниця? // Вісник Харківського національного університету імені В. Н. Каразіна. “Глобалізм. Суспільство. Особистість”. Серія: Теорія культури і філософія науки. - Х., 2002. - № 562. - С. 22-25.

2. Пашков К. В. В поисках дара: размышление ободной неслучайной встрече философа и теолога // Вісник Харківського національного університету імені В. Н. Каразіна. “Наука і релігія сьогодні”. Серія: Теорія культури і філософія науки. - Х., 2004. - № 625-2. - С. 79-86.

3. Пашков К. В. Наука. Религия. Философия: время антропологического диагноза // Вісник Харківського національного університету імені В. Н. Каразіна. “Наука і релігія: сьогодні і в майбутньому”. Серія: теорія культури і філософія науки. - Х., 2005. - № 656. - С. 17-23.

4. Пашков К. В. Дар / благодарение: Деррида и христианское богословие // Проблема свободи в теоретичній та практичній філософії. Матеріали Х Харківських міжнародних Сковородинівських читань. В 2 ч. Ч. 2. - Х.: Екограф, 2003. - С. 177-178.

5. Пашков К. В. В поисках дара: размышление ободной неслучайной встрече философа и теолога // Актуальні проблеми філософських, політологічних та релігієзнавчих досліджень (До 170-річчя філософського факультету Київського національного університету імені Тараса Шевченка). Матеріали Міжнародної наукової конференції “Людина - Світ - Культура” (20-21 квітня 2004 року, м. Київ). - К.: Центр навчальної літератури, 2004. - С. 660-661.

6. Пашков К. В. Современная христианская философия в компаративистской перспективе: Сергей Хоружий и Жан-Люк Марион // “Каразінські природознавчі студії”. Матеріали міжнародної наукової конференції 14-16 червня 2004 р., м. Харків. - Х.: Харківський національний університет імені В. Н. Каразіна, 2004. - С. 323-324.