Діяльність ВЧК на Півдні України в період революції та громадянської війни 1917-1922 рр. - Автореферат

Кожна держава, яка бажає зберегти свою самостійність, політичну та економічну незалежність, повинна турбуватися про власну безпеку. У відношенні сучасного політичного розшуку він може бути задоволений лише частково - знайомством з історією російської таємничої поліції та ВЧК. Проблема державного насильства в історії нашої країни, адекватність "червоного" та "білого" терору, роль ВЧК в перемозі більшовизму - ці питання мають актуальний характер і в наш час. Актуальність даної проблеми визначається, важливістю формування, на сучасному етапі державотворення в Україні, повноцінної системи органів державної безпеки; вивчення історії діяльності ВЧК, аналізом структури, компетенції та функціонування органів надзвичайних комісій - репресивної системи більшовизму, яка на регіональному рівні Півдня України мала свої особливості. Дослідження також вносить певний вклад в реалізацію державної програми "Реабілітовані історією", мета якої - повернення забутих імен та реабілітація жертв репресій 20-50 років.У вивченні історії ВЧК, на наш погляд, можливо визначити наступні етапи: 1917 - перша половина 20-х років, коли в пресі публікуються конкретні документи та постанови ВЧК, зявляються перші мемуари як партійних функціонерів, працюючих в надзвичайних комісіях по боротьбі з контрреволюцією, так і мемуари емігрантів, які побували у катівнях ЧК; друга половина 20-х - середина 50-х років, коли практично історія органів державної безпеки різнобічно та глибоко не досліджується і не узагальнюється; друга половина 50-х - 1985 рік, час певної лібералізації та суворо дозованої інформації про діяльність ВЧК; 1985 рік ю до теперішнього часу, коли використовуючи раніше недоступні архівні документи з українських та російських архівів, праці західних авторів, зявилась можливість надати обєктивний аналіз конкретної роботи цього органу. В ці роки дослідники здійснювали спроби проаналізувати діяльність ВЧК та підкреслити кінцевий результат: розгром антирадянських повстань та заколотів, селянських виступів, викриття діяльності антирадянських партій та організацій, а також суди над ними. У період хрущовської відлиги (друга половина 50-х - початок 60-х років) починають намічатися ті напрямки вивчення історії ВЧК, розгорнуте дослідження яких буде здійснюватися у подальші роки. Н.Я.Мільштейн і Н.С.Сташкевич дослідували діяльність чекістів Білорусії та Туркестана.5 Значний доробок з вивчення боротьби Червоної армії проти інтервентів та білогвардійців в роки громадянської війни в Україні, агітаційно-пропагандистської роботи більшовиків, поразки озброєної внутрішньої контрреволюції внесли монографії Н.Ф.Каткова, А.А.Кучера, А.А.Олейникова, хоча історичний матеріал, зібраний і узагальнений в них, надається з односторонніх прорадянських позицій.6 Новим етапом у вивченні історії ВЧК можна вважати період, який почався у 1985 році. Цінність цього дослідження складається з використання рідкісної інформації Гордієвського, котрий на протязі 20 років служив в КГБ, готував ряд видань внутрішнього користування та мав доступ секретних розвідувальних матеріалів.8 Більш серйозною роботою, повязаною з таємною диверсійною діяльністю радянської розвідки, стали спомини генерал-лейтенанта НКВД П.Судоплатова, який конкретизував цілий ряд нелегальних операцій та розкрив методику роботи спецслужб від ВЧК до КГБ.9 З придбанням незалежності, в Україні зявилася можливість широкої публікації історичних досліджень, присвячених репресіям які виконували чекісти в роки громадянської війни.Таким чином, підводячи підсумки дослідження, можна відзначити, що перші спроби утворити репресивно-каральні органи радянської влади в регіоні відносяться до посткорніловських подій, коли не існувало реальної політичної влади. В Одесі з кінця вересня 1917 року починає функціонувати "Бюро по боротьбі з контрреволюцією", яке мало прямий звязок з Петроградом та поставляло інформацію про політичне становище в регіоні безпосередньо у петроградський ВРК, а з грудня у ВЧК. В структурі одеського Раднаркому була створена "автономна колегія по боротьбі з румунською та українською контрреволюцією". Вперше, найбільша в регіоні Одеська надзвичайна комісія по боротьбі з контрреволюцією (ОЧК) була створена 5 квітня 1919 року на її чолі став П.І.Онищенко. За погану роботу він на початку червня був знятий з посади і головою ОЧК став К.С.Саджая, якому на допомогу був направлений секретар Ф.Е.Дзержинського С.Ф.Реденс з 79 професійними співробітниками московської ЧК.

ОСНОВНИЙ ЗМІСТ ДИСЕРТАЦІЇ

Таким чином, підводячи підсумки дослідження, можна відзначити, що перші спроби утворити репресивно-каральні органи радянської влади в регіоні відносяться до посткорніловських подій, коли не існувало реальної політичної влади. В Одесі з кінця вересня 1917 року починає функціонувати "Бюро по боротьбі з контрреволюцією", яке мало прямий звязок з Петроградом та поставляло інформацію про політичне становище в регіоні безпосередньо у петроградський ВРК, а з грудня у ВЧК. Наступна спроба мала місце після січневих подій 1918 року. В структурі одеського Раднаркому була створена "автономна колегія по боротьбі з румунською та українською контрреволюцією". Ця колегія обмежила свої дії закриттям буржуазних газет та арештами представників великого капіталу.

Вперше, найбільша в регіоні Одеська надзвичайна комісія по боротьбі з контрреволюцією (ОЧК) була створена 5 квітня 1919 року на її чолі став П.І.Онищенко. За погану роботу він на початку червня був знятий з посади і головою ОЧК став К.С.Саджая, якому на допомогу був направлений секретар Ф.Е.Дзержинського С.Ф.Реденс з 79 професійними співробітниками московської ЧК. Виконуючи рішення партійних органів, надзвичайні комісії регіону почали масові розстріли "буржуазного елементу".

В серпні 1919 року співробітники та батальйон одеської ЧК панічно втікають з міста, навіть не зробивши спробу опору частинам Добровольчої армії. Причому вагон з архівами та документами ЧК згорів на залізничному вокзалі.

7 лютого 1920 року в Одесу знов увійшли частини Червоної армії. А вже 8 лютого в місті була утворена одеська губернська надзвичайно-слідча комісія по боротьбі з контрреволюцією (ОГЧСК) на чолі з Б.Северним. Після інспекції представниками Цупрчрезкома Балицкого та Жукова, які знайшли масу недоліків та порушень, ОГЧСК була перетворена в одеську губернську надзвичайну комісію (ОГЧК). Очолив її, знову зявившийся в Одесі С.Ф.Реденс. Влітку 1920 року ОГЧК очолив М.Дейч, при якому вперше в Україні була використана система організації надзвичайних судових трійок, у конвеєрному порядку засуджуюча арештованих до розстрілу.

В лютому 1922 року ВЧК була реорганізована в ГПУ, яке вже заснувало розгалужену систему таємно-освідомчого апарату та фізичну ліквідацію відкритих противників радянської влади. В даному дослідженні, на основі переважно вперше введених у науковий обіг архівних документальних матеріалів, автором відтворена історія репресивних органів радянської влади в Одеській губернії та на регіональному рівні. Жорстка позиція більшовицького уряду у внутрішній політиці, яка здійснювалась органами надзвичайних комісій по боротьбі з контрреволюцією, надала можливість більшовикам одержати перемогу в ході громадянської війни. Вироблена система масового терору, яка охопила практично всі сфери людської діяльності, вперше була апробована ВЧК та її органами на місцях (в Україні ВУЧК). Подальша історія органів ОГПУ-НКВД-МГБ-КГБ лише підтверджує цей висновок.

Шкляев И.Н. Одесская Губчека как орган внесудебной репрессии // Записки історичного факультету. Вип.5. - Одеса, 1997. - С.271-283.

Шкляев И.Н. Мятеж // Аккерманские древности. Вып.1. - Белгород-Днестровский, 1997. -С.204-208.

Шкляев И.Н., Петрова Н.А. Особенности менталитета населения Одессы в 1917 году // Февральская революция и судьбы демократии в России. Тезисы докладов и сообщений международной научной конференции. - Ставрополь, 1997. - С.92-94. Шкляев И.Н. Мишка Япончик (применение метода сравнительного анализа в исторической биографистике) // Записки історичного факультету. Вип.2. - Одеса, 1996. - С.97-106.

Шкляев И.Н. К проблеме этнопсихологии населения Одессы периода революции и гражданской войны // Сучасна етнокультурна та етнополітична ситуація на Півдні України і актуальні проблеми державного управління. Матеріали регіональної науково-практичної конференції. - Одеса, 1996. - С.75-76.

Шкляєв І.М. Мишко Япончик // Українськй історичний журнал. - ь 2. - 1991. С.112-115. Шкляев И.Н. М.А.Муравьев в Одессе // Тезисы второй историко-краеведческой, научно-практической конференции, посвященной 200-летию основания Одессы. ю Одесса, 1991. ю С.227-229.

Шкляев И.Н. К оценке мятежа в немецких колониях южного Поднестровья // Проблемы истории и археологии Нижнего Поднестровья. Тезисы докладов и сообщений научно-практической историко-краеведческой конференции. - Белгород-Днестровский, 1990. - С.32-33.

История КПСС: Лекции. 1918-1941 гг. /Сагарев Л.Н., Гошуляк В.В., Дербенев Н.Е., Калмакан И.К., Шкляев И.Н. ю М.: Изд. МО СССР, 1989. ю С.5-45.

Шкляев И.Н. К некоторым вопросам истории ВУЧК (Региональные особенности создания Одесской ГУБЧК) //Тезисы 23-й научно-технической конференции. ю Пенза: Изд. ПВАИУ,1989. ю С.16-18.

Шкляев И.Н. Документы к истории корниловского мятежа 1917 г. // Тезисы первой областной историко-краеведческой, научно-практической конференции, посвященной 200-летию Одессы "Воспитание историей". ю Одесса, 1989. ю С.87-88.

Шкляев И.Н. Подпольная контрразведка Одесского областного комитета КП(б)У во время австоро-германской оккупации и англо-французской интервенции // Тезисы первой областной историко-краеведческой, научно-практической конференции, посвященной 200-летию Одессы "Воспитание историей". ю Одесса, 1989. ю С. 53-54.

Шкляев И.Н. Деятельность Одесской Губчека на временно оккупированных территориях Бессарабии (1920-1922 гг.) // История и археология Нижнего Подунавья. Тезисы докладов научно-практической конференции. - Рени, 1989. - С.138-139.

Размещено на .ru