Сутність християнського місіонерства, його витоки та мета, етапи розвитку, видатні представники. Російські імператори та їхнє ставлення до місіонерської діяльності. Українські православні місіонери в Поволзькій місії. Заснування Іркутської єпархії.
При низкой оригинальности работы "Діяльність українських православних місіонерів у XVIII столітті", Вы можете повысить уникальность этой работы до 80-100%
Бог обіцяв свого часу послати Месію, щоб просвітити народи, які перебувають у темряві (Іс. Месія стане досконалою жертвою за людський гріх і принесе очищення народам, тож вість про спасіння Боже буде пронесено через усі терени землі (Іс.53,10). Конкретніше, місіонерство - це форма релігійної діяльності релігійних організацій і церков, що має на меті навернення до свого вчення іновірців. Саме її Друга Особа, Син Божий, після «ради предвічної» Пресвятої Трійці, виконав особливу місію - став Боголюдиною та звершив спасіння роду людського. З історії християнства відомо, що, крім внутрішньої готовності тієї чи іншої людини чи народу до сприйняття віри христової, необхідним чинником виступає також особисте свідчення того, хто несе їм благу вістку.Привабливість його особистості серед дружини й київського населення була настільки велика, що вони з радістю, як указує літописець, йшли приймати хрещення, поділяючи його порив, і вбачали в ньому спасительну опіку про них його гарячого серця. Інший Київський чернець - преподобний Герасим ( 1147) був місіонером у суворому Північному краї (біля нинішньої Вологди) і збудував там церкву в Імя Пресвятої Трійці15. Так у Швеції Олаф прийняв хрещення 1008 року, а Церква організувалась остаточно тільки на соборі в Схенінгені 1248 року; в Норвегії християнство запроваджене Олафом Тригвассоном, сучасником святого Володимира (995-1001), і Олафом Святим (1015-1024), але сформувалося тільки в середині XII століття; в Ісландії християнство прийнято 1000 р., а єпископські кафедри створено лише в 1080-1115 рр.17 Почалося воно з реформ Петра І, серед яких установлення ним державної церковності принципово змінило як відносини між державою та церквою, так і особисте ставлення імператора до церкви на наступні 200 р. існування петровської імперії.1 Петро повністю нехтує історично встановленим патріаршим устроєм церкви*, тобто канонічним устроєм, і заради «единовластия» завів у Росії поліційну систему так званої «державної церковності», яка виникла під впливом ідей реформації та філософії натурального права й запанувала тоді в державах Західної Європи. Можна цілком погодитися з атеїстом Нікольським Н.М., який писав, що для Петра, зовсім чужого до старої доброчесності, церква мала значення тільки як знаряддя влади та як джерело державних доходів.6 Реформи Петра І в основі похитнули економічну незалежність Руської Церкви; більше того, вони мали приховану тенденцію до поступової передачі церковних вотчин у руки дворянства й перетворення монастирів на установи державного призначення.7 Найяскравіший осуд поневолення Церкви державою за часів Петра І дали в ХІХ столітті московські словянофіли на чолі з А.С.Хомяковим, а Ф.М.Достоєвському належить влучне визначення стану Російської Церкви, що вона «від Петра І перебуває в паралічі».Весь спосіб їхнього життя будувався на законах шаріату.* Традиційна релігія та історичне минуле давали татарам особливу силу для опору християнству й русифікації, тому православна місія в Поволжі була завжди скерована передусім на просвіту татар і на боротьбу з ісламом, який виховував і підтримував у татар почуття самостійності та згуртованості.5 Крім татар, на Поволжі сповідували іслам Башкири, котрі прийняли його в XVI столітті. Ще одним негативним явищем, яке перешкоджало місіонерам на нових територіях, був розкол старообрядництва.** Розкол був глибокою болючою раною на тілі Руської Церкви, так і не загоєною протягом усього синодального періоду. Штат архієпископа Гурія складався з 31 чоловіка; у Спасо-Преображенському монастирі було 15 братських келій і келія архімандрита; можна припустити, що в монастирі мешкали 16 монахів, з котрих було не менше 1/3 ієромонахів та ієродияконів. Таким чином, на 4000 жителів Свіяжська та 15 тис. у Казані, з котрих 11000 були росіяни, було набрано 78 священнослужителів.7 Із цих даних видно, що основну кількість духовенства було розміщено в монастирях, покликаних стати опорними пунктами християнської проповіді. Цим актом було виконано волю імператора Петра І, який 1700 р. спеціальним розпорядженням наказав Київському митрополитові Варлааму (Ясинському) «пошукати в малоросійських містах і монастирях з архімандритів й ігуменів або інших знаменитих ченців людину не тільки добру, благу, непорочного життя, а й учену, щоб він, ставши митрополитом у Тобольську, міг із Божою допомогою поступово в Китаї та Сибіру людей, перебуваючи в сліпоті ідолослужіння, приводити до пізнання істинного Бога».21706 р. на прохання Тобольського митрополита Філофея (Лещинського) в Іркутську було затверджено вікаріотство Тобольської єпархії.6 Вікарним єпископом призначили колишнього намісника Київського Пустинно-Миколаївського монастиря архімандрита Варлаама (Косовського), котрий пробув у Іркутську з 1707-го до 1710 р., а потім самовільно виїхав у Москву, де до призначення на Тверську кафедру (1714) «тільки за титулом вважався Іркутським Вікарієм».7 Мізерне забезпечення, невлаштованість єпархіальних справ «неприємності з місцевою владою і розпущеність народу» - все це
План
ЗМІСТ
Вступ. Витоки християнського місіонерства та його мета
I. Короткий нарис історії місіонерства від хрещення Русі до XVI століття
1. Місіонерська праця в Київській Русі в домонгольський період (988 - 1240)
2. Місіонерство в післямонгольський період
(XIII - XVI століття)
II. Умови розвитку місіонерства в XVIII столітті в Російській імперії
1. Церква й держава в XVIII столітті
2. Російські імператори та їхнє ставлення до місіонерської діяльності
3. Напрями місіонерської діяльності РПЦ
ІІІ. Українські православні місіонери в Поволзькій місії
1. Початки місіонерства в Середньому й Нижньому Поволжі
2. Діяльність українських місіонерів у Поволжі в XVIII столітті
IV. Українські православні місіонери Тобольської місії
1. Історія виникнення та становлення Тобольської митрополії як форпосту місіонерства в Сибіру
